Єжи Романик
Єжи Романик (пол. Jerzy Romanik; 21 вересня 1931, Закопане) — польський шахтар, у 1981—1986 роках — член Політбюро ЦК ПОРП. Вважався представником робітництва та «ліберального» крила у партійному керівництві, проте ухвалив режим воєнного стану.
| Єжи Романик | |
  | |
| Народження: |
21 вересня 1931  (93 роки)Закопане, Республіка Польща |
|---|---|
| Країна: |
 Республіка Польща |
| Партія: |
Польська об'єднана робітнича партія |
| Нагороди: |   |
На шахті та в низовому партапараті
ред.Народився у сім'ї робітників. З сімнадцяти років працював слюсарем у Ґродкуві, потім механіком у Копиці. У 1954 році намагався вступити на службу в міліцію, але отримав відмову через недостатній рівень освіти. З 1958 року працював на вугільній шахті Siemianowice у Семяновиці-Шльонську. Був гірником, потім бригадиром і майстром[1].
За правління Берута та Гомулки Єжи Романик був безпартійним. Інформації про його інтерес до політики джерела не містять. Тільки у 1971 році, за Герека, Романик вступив в урядущу компартію ПОРП. У 1974—1981 роках — секретар первинної парторганізації на шахті (спочатку з пропаганди, потім з оргпитань). У 1979 році ввійшов до складу міського комітету ПОРП Семяновиці-Шльонську. З жовтня 1980 року — кандидат у члени ЦК ПОРП. Реальної політичної ролі Романик не грав, але розглядався як підхожа постать для створення «робітничого іміджу» партії та гереківської «пропаганди успіхів».
Член Політбюро
ред.Позиція «центриста»
ред.У серпні 1980 року у Польщі піднявся потужний страйковий рух. Уряд ПНР змушено уклав зі страйкарями серпневі угоди та легалізував незалежну профспілку Солідарність. Едварда Герека на посаді першого секретаря ЦК змінив Станіслав Каня. У Катовицькому воєводстві виникла жорстка конфронтація. Воєводський комітет ПОРП очолював перший секретар Анджей Жабинський, один із лідерів «партійного бетону». Регіональний профцентр «Солідарності» стояв на радикально антикомуністичних позиціях. Діяла й організація сталінського «бетону» Катовицький партійний форум (KFP)[2].
За таких обставин Єжи Романик змушений був визначитись у політичній позиції. Він зорієнтувався на Станіслава Каню та його «центристську» групу. У страйках Романик участі не брав, в «Солідарності» не був (рідкісний випадок для робітника), але при цьому засуджував «крайності» KFP, особливо нападки на партійних керівників, які зараховувались до «лібералів».
Умовний «ліберал»
ред.У липні 1981 року IX надзвичайний з'їзд ПОРП зробив великі зміни у керівних органах партії. Станіслав Каня на три місяці зберіг посаду першого секретаря, але на перший план виходили військові на чолі з Войцехом Ярузельським. Низку знакових постатей «бетонного» та «ліберального» напряму виведено з найвищого партійного керівництва. Низові парторганізації вимагали збільшити представництво робітників у ЦК та Політбюро[3]. Відгуком на цю вимогу стало обрання в ЦК Романика з досить високим рейтингом[4].
На пропозицію Кані Романика кооптовано у Політбюро. У прийнятті рішень він не брав участі, але формально очолював комісію ЦК з гірничодобувної промисловості. Зараховувався до групи «нових лібералів»[5] — поряд з вченим Геронімом Кубяком, робітниками Яном Лабенцьким, Зофією Гжиб. Але у випадку Романика умовний «лібералізм» був найбільш обмеженим. Він полягав у підтримці офіційних керівників — Кані, потім Ярузельського — у протистоянні з радикально-сталінським «бетоном». Крім того, Романик намагався відстоювати соціальні інтереси шахтарів, особливо щодо продовольчого постачання.
Курсом генерала
ред.Щодо «Солідарності» Романик зрушувався до конфронтаційної позиції — але не з власної ініціативи, а за генералом Ярузельським. На засіданні у вересні 1981 року Романик говорив, що «у партії нема шляху назад». На засіданні ЦК у листопаді, відповідаючи на заяву Ярузельського про напруженість у суспільстві й агресивність «Солідарності», Романик заявив про готовність «створювати ополчення для відсічі»[6].
Романик цілком підтримав введення воєнного стану 13 грудня 1981 року. Будь-яких заперечень чи протестів з його боку публічно не фіксувалося, навіть під час розстрілу гірників шахти «Вуєк». На засіданні Політбюро 22 грудня — обговорювалися страйки на Хута Катовиці, на шахті «П'яст» і на шахті «Земовіт» — Романик говорив про необхідність швидше «збавити напругу» та рекомендував стежити за шахтарськими гуртожитками, "де багато молоді, яка шукає пригод[7].
Відхід з політики
ред.Весь період воєнного стану та ще кілька років Єжи Романик залишався членом Політбюро. Він не належав до реально керівного кола, але брав участь у церемоніальних заходах на чолі з генералом Ярузельським[8].
Після X з'їзду ПОРП у липні 1986 року Романика виведено з Політбюро (поряд з Кубяком і Гжиб; Лабенцького виведено ще у 1982 році). Членом ЦК ПОРП він залишався до саморозпуску партії у січні 1990 року. У бурхливих подіях — страйковій хвилі, Круглому столі, альтернативних виборах — кінця 1980-х років участі не брав, у Третій Речі Посполитій вийшов на пенсію.
Примітки
ред.- ↑ Biuletyn Informacji Publicznej Instytutu Pamięci Narodowej. katalog.bip.ipn.gov.pl. Процитовано 31 жовтня 2023.
- ↑ Przemysław Gasztold. Towarzysze z betonu. Dogmatyzm w PZPR 1980—1990 / Instytut Pamięci Narodowej, Komisja Ścigania Zbrodni przeciwko Narodowi Polskiemu — Wydawnictwo Diecezjalne i Drukarnia w Sandomierzu; Warszawa 2019.
- ↑ Schmemann, Serge; Times, Special To the New York (20 липня 1981). POLAND'S PREMEIR SAYS SOME PRICES WILL RISE BY 110%. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Процитовано 31 жовтня 2023.
- ↑ Kierownicza rola PZPR (cz. I). Dziennik Trybuna (pl-PL) . 27 липня 2021. Процитовано 31 жовтня 2023.
- ↑ Как кололи польскую элиту. Архів оригіналу за 20 липня 2021. Процитовано 31 жовтня 2023. [Архівовано 2021-07-20 у Wayback Machine.]
- ↑ Stosunki pomiędzy NSZZ «Solidarność» a PZPR w zakładach pracy województwa katowickiego jesienią 1981 roku
- ↑ Jarosław Neja. Grudzień 1981 roku w województwie katowickim / Oddział Instytutu Pamięci Narodowej — Komisji Ścigania Zbrodni przeciwko Narodowi Polskiemu w Katowicach. Katowice 2011.
- ↑ Serca i umysły młodych Polaków dla socjalistycznej ojczyzny