Єфименко Віктор Романович
Єфименко Віктор Романович (17 березня 1952, м. Сталіно, нині Донецьк — 1 листопада 2017, с. Клепали Буринського району Сумської області, похований у м. Харкові на Безлюдівському кладовищі) — український живописець, Народний художник України (2012), член Національної спілки художників України (1978), Голова Сумської організації СХУ (1987—1989). Син художника Романа Єфименка (1916—1996).
| Єфименко Виктор Романович | ||||
|---|---|---|---|---|
| Народження | 17 березня 1952 Сталіно, нині Донецьк | |||
| Смерть | 1 листопада 2017 (65 років) | |||
| Клепали, Буринський район, Сумська область, Україна | ||||
| Поховання | Харків | |||
| Національність | Українська | |||
| Країна |  Україна | |||
| Жанр | живописець художник | |||
| Навчання | Кримське художнє училище | |||
| Діяльність | художник | |||
| Член | Національна спілка художників України | |||
| Батько | Єфименко Роман Федорович | |||
| Звання |
| |||
| Нагороди |  | |||
|
| ||||
Життєпис
ред.Віктор Єфименко народився у творчій сім'ї. Першим наставником в образотворчому мистецтві був його батько Роман Федорович — відомий український художник-графік, ілюстратор, уродженець села Клепали на Сумщині
1975 року Віктор Єфименко закінчив Кримське художнє училище імені М. С. Самокиша (Сімферополь). Викладачі Ф. Захаров, М. Моргун, П. Столяренко.
Від 1975 року — учасник обласних, всеукраїнських мистецьких виставок.
Член Спілки художників України (1978).
У 1975—1981 рр. жив та працював у м. Ялта.
1982 року переїхав із сім’єю до міста Суми. Голова Сумської обласної організації Спілки художників України (1987—1989).
У 1993—1997 рр. жив і працював у Франції. Від 1991 р. учасник міжнародних виставок у Франції, Німеччині, Нідерландах, Бельгії, Італії, Великобританії, Іспанії. Роботи художника продавалися на відомих аукціонах Європи. У 1997—2000 рр. співпрацював із галеристами Голландії, від 2000 р. — з галереєю L-Art (Київ)[1].
Персональні виставки — Київ (2001–2004, 2013[2]), Суми (2002)[3], Брюссель (2004), Ґент (Бельгія, 2002—2003), Харків (2007).
Полотна зберігаються у провідних музеях, корпоративних і приватних колекціях України та зарубіжжя.
Останні двадцять років життя митець із сім’єю прожив у селі Клепали, що розкинулося на лівому березі річки Сейм. Мальовнича місцевість, де пройшли дитячі роки Віктора, стала лейтмотивом його творчості[4]. На 85 сотках власної землі він збудував дві майстерні, посадив сад. Художник присвятив себе пленерному живопису, тут він створив більшість своїх робіт[2].
Помер Віктор Романович Єфименко 1 листопада 2017 року, похований у м. Харків на Безлюдівському кладовищі.
Родина
ред.Свою майбутню дружину Катерину Петрівну Столяренко, дочку відомого художника і педагога Петра Кузьмича Столяренка, Віктор Єфименко зустрів під час вступних іспитів до художнього училища. Саме вона стала коханою, моделлю, вірним другом, радником і помічницею митця. Сини Григорій (1973 р. н.) та Дмитро (1977 р. н.) успадкували батьківську любов до мистецтва, обидва отримали художню освіту, стали членами Національної спілки художників України[4].
Творчість
ред.Основні жанри, у яких працював художник, — пейзажний та портретний живопис. Краєвиди були часто поєднані з натюрмортами.
У творчості В.Єфименка відображено кращі традиції класичного реалістичного станкового живопису. Він захоплюється кольоровими співвідношеннями, збагаченими вальорами та рефлексами. Це поєднує його полотна зі стилістичними пошуками французьких імпресіоністів. У краєвидах і портретах через яскраві зовнішні речі художник передає внутрішній стан моделей.
Перебуваючи у Франції, художник знайшов своє нове амплуа в малярстві — почав створювати портрети жінок у вишуканому вбранні, в капелюшках, з парасольками у відповідних інтер'єрах, серед квітів або морських краєвидів. Цими творами зацікавилися багато закордонних поціновувачів мистецтва, що сприяло появі картин митця на багатьох престижних аукціонах Європи[3].
Твори
ред.«Патруль» (1977), «Рідна земля» (1978), «Чекання» (1980), «Натюрморт із білим глечиком» (1981), «Початок» (1984), «Бузок» (1986; 1990), «У перерві» (1987), «Натюрморт» (1990), «Осінній натюрморт» (1992; 1995), «Іриси в чорному» (1993), «Ранок на веранді» (1994), «Блакитна парасолька» (1995), «Жіночий портрет», «Прогулянка» (обидва – 1998), «На лузі» (1999), «Сутінки» (2001), «Березень», «Осіння альтанка» (обидва – 2002), «Троянди та яблука» (2003), «Весна» (2004), «В альтанці. Осінь» (2005), «Каміння» (2006), «Ранкова альтанка» (2007), «Курочки», «Літо», «Травень. В альтанці» (усі – 2008).
Відзнаки
ред.- Заслужений художник України (1992)
- Народний художник України (2012)[5].
Примітки
ред.- ↑ Віктор Єфименко = Viktor Yefymenko : [каталог] / галерея L-Art ; передмова Л. Березницька. — Київ, 2004. — С. 12.
- ↑ а б Бахарева, Таисия (22.10.2013). В столице открылась выставка народного художника Украины Виктора Ефименко. Факты (рос.) . Процитовано 9 січня 2024.
- ↑ а б Юрченко Н. Закоханий в красу природи [персональна виставка В. Єфименка в Сумському художньому музеї] / Надія Юрченко // Культура і життя. — 2002. — № 48 (31 груд.). — С. 2.
- ↑ а б Паризьке сонце в українському пейзажі. Chercher la femme. 5 жовтня 2018. Процитовано 31 грудня 2023.
- ↑ Указ Президента України № 337/2012 від 19 травня 2012 року «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Всеукраїнського дня працівників культури та майстрів народного мистецтва». Архів оригіналу за 25 вересня 2018. Процитовано 27 січня 2017.
Література
ред.- Юрченко Н. Наповнені променями світла: До 50-річчя В. Єфименка // Образотворче мистецтво. — 2002. — № 4. — С. 15 : іл.
- Юрченко Н. Моя творчість це моя небайдужість до того, з чого складається все моє життя / Надія Юрченко // Сумщина. — 2002. — 21 груд. — С. 4.
- Віктор Єфіменко // Художники Сумщини : альбом. — Суми : Собор, 2006. — С. 52—55 : іл.
- Виктор Ефименко. Живопись / галерея «Ника». — Симферополь, 2007. — (рос.)
- Павленко І. Єфіменко Віктор / Ірина Павленко // Сумщина. Велика спадщина: Образотворче мистецтво. — Суми : Університетська книга, 2018. — С. 148—149 : іл.
Посилання
ред.- [1] [Архівовано 27 квітня 2021 у Wayback Machine.]
- О. Й. Денисенко. Єфименко Віктор Романович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2009. — Т. 9 : Е — Ж. — 711 с. — ISBN 978-966-02-5720-7.