Карпич Іван Данилович
Карпич Іван Данилович(? —1690—1727?) (у документах Переяславського полку родина іменувалася Кирпичі, а в документах Прилуцького — Карпичі, але й Карпичі, і Кирпичі мали один спільний корінь) — 1-й осавул полковий переяславський (1714—1725). Полковник переяславський (липень 1721 — листопад 1721, 1722, 1723, нак.). Наявні джерела майже одностайно підтверджують обставини арешту української делегації у Петербурзі. Це сталося 10 листопада 1723 р. при виході царя із церкви, де йому було вручено текст вищезгаданих коломацьких чолобитних. Для ознайомлення із документом Петро зайшов у найближчу кав’ярню «Чотири фрегати». Звідти він повернувся надзвичайно розлютованим і тут же віддав наказ про арешт української старшини на чолі із Полуботком. Отже, окрім самого Полуботка до «російської бастилії» – Петропавлівської фортеці – потрапили генеральна старшина: генеральний писар Семен Савич, генеральний суддя Іван Чарниш та обидва його сини, писар чернігівського полку Іван Янушкевич, козак того ж полку Іван Римша, військовий товариш Стародубського полку Семен Косович, суддя Гадяцького полку Григорій Грабянка, канцеляристи Генеральної військової канцелярії Микола Ханенко та Іван Романович, осавул і наказний – Переяславський полковник Іван Данилович, наказний – Стародубський полковник Петро Корецький, бунчуковий товариш Дмитро Володьковський, військовий товариш Василь Биковський. Усього 12 осіб. Інформацію про цю подію містять «Чернігівський літопис» Четвертої редакції, написаний безпосереднім свідком Іваном Янушкевичем, та один із списків «Короткого опису Малоросії» – пам’ятки української історичної думки ХVІІІ ст., упорядником якої виступав представник родини Мировичів, близьких родичів Полуботка. Лише 23 жовтня 1725 р. сенатським указом відпущений в Україну[1]. В 1724 р. переяславський комендант Яковлєв отримав наказ від Рум'янцева описати село чернігівського полковника Полуботка і полкового осавула Кирпича.
Маєтності
ред.8 квітня 1717 р. він за 26 золотих купив у Корнія Васильовича Паламаренка плац із садом у с. Вовчках. Іван Кирпич отримав універсал гетьмана на право володіння с. Вовчки (1717)[2]. До числа його маєтностей входив також степ поблизу Яготина. Влітку 1719 р. полковий осавул Кирпич, бунчуковий товариш Петро Уманець і військовий канцелярист Степан Максимович провели розмежування безбородьківських володіннь з Биківською волостю («между степом Быковской волости и его Безбородки землями граница быть должна от Мокрой Оржицы по могилу …шляхом на Пирятин идучего» Універсалом від 22 серпня 1722 р. йому було надано ґрунти в степу до гори р. Чумгак у Яготинській сотні.Козацька старшина Гетьманщини. Енциклопедія / Кривошея В. В. ; Укр. ін-т нац. пам'яті. — К. : Стилос, 2010. — 791 с. Дружина міщанина переяславського Степана Коропа Євдокія Матвіївна N (1694—1756 — ?) у 1726 р. продала дідизні, батьківські та частину чоловікових ґрунтів в Переяславі осавулиній полковій Феодорі Стефановій Івановій Даниловичевій за борг 500 золотих.
Родина
ред.Дружина: Феодора NN (?—1744), в другому шлюбі була за військовим товаришем Андрієм Грабовецьким. Син: Федор Данилович (1699-?), був в шведському полоні Двоюрідний брат: Петро Якимович Горленко. Рідна тітка: Мавра Давидівна (?—1720—1758—?) — донька козака Прилуцького полку — була дружиною генерального судді Якима Івановича Горленка (?—бл.1758).
Примітки
ред.- ↑
- ↑
Універсал 11 травня 1717 р. "Его царского пресветлого величества войска Запорожского обоих сторон Днепра гетман Иоанн Скоропадский Пану полковникове Переясловскому наказному и впредь совершенному з панами старшиною его полковою тут же и п/ану/ сотникове полковому тамошнему всему старшому и меншому того полку товариству и посполству и кождому кому полвек о том ведати надлежит сим нашим ознаймуем уневерсалом; иж пан Иван Данилович асаул полковой Переясловский имеючи на уряд свой село Вовчок в сотне полковой Переясловской же будучое, уневерсалом покойного полковника Томари наданное просил нашего на тое потверженя и в замену млина в Басане стоячого який одберан от него до Быкова? части войсковой в млине вешняку в сотне Золотоноской в селе Ковтунах на реце Золотоносце назвуючомся. Пре том гетман прошению его пана асаула давши у себе в мистце, а респектуючи на услуги его в войску запорожском з давна не лениво ронячиеся когда, помянутое село Вовчок з угодиями до него належними, ствержает и част войсковую розмерових приходов в млине в селе Ковтунах будучом определяем оному, сим нашим уневерсалом в спокойное владения позволяючи от того всякие одбырати користи и пожитки. За чим абы нехто з п. п. (панов) старшини и черне того полку войскового и посполитого чина ведаючи о таковой воле нашой жадного найменшого в свободном того села заживаню и в одбираню з пререченого млина войсковой мерочки ему пану асаулове не зависячи ничий препятя, трудности и перепони, войт да з посполитими людми мененного села Вавчка кроме козаков повинних всякое ему пану асаулове яко державце своему подданское оддавати послушенство мети хочем и рейментарско приказуем вику мая 11 року 1717 ?????? ???? Рукою власною"
