Вікіпедія

Іван Ковалевський (генеральний осавул)

(Перенаправлено з Іван Ковалевський)
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ковалевський.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ковалевський Іван.

Іва́н Григо́рович Ковале́вський (Ковалівський) (? — близько 1666) — український військово-політичний діяч, дипломат, генеральний осавул і підскарбій (1654—1661, з перервами) в урядах гетьманів Б. Хмельницького, Ів. Виговського та Юр. Хмельницького. Один із найближчих соратників Богдана Хмельницького.

Іван Ковалевський
Іван Ковалевський
Прапор
Прапор
 Чигиринський городовий отаман
? — 1651 — 1653 — ?
Попередник: Федір Коробка
Наступник: Лаврін Капуста
Прапор
Прапор
 Генеральний підскарбій Війська Запорозького
? — січень 1654 — жовтень 1658
Наступник: Роман Ракушка-Романовський
Прапор
Прапор
 Генеральний осавул Війська Запорозького
? — вересень 1655 — жовтень 1658
Попередник: Михайло Дубина
Наступник: Федір Вовк
вересень 1659 — 1661
Попередник: Іван Скоробагатько
Іван Креховецький
Наступник: Степан Опара
Прапор
Прапор
 Чигиринський городовий отаман
? — 1666 — ?
Попередник: Павло Лавренко
Наступник: Степан Махненко
 
Народження: невідомо
Вільшана, Корсунське староство, Київське воєводство, Річ Посполита
Смерть: 1666(1666)
Країна: Річ Посполита →
Гетьманщина
Релігія: православний
Діти: донька і син
Автограф:

Походження

ред.

Походив зі старовинного православного шляхетського роду Ковалевських гербу Доленга, представники якого від початку XVII століття служили в реєстровому козацькому війську[1]. Ян Ковалевський (дід ?) згаданий у 1618 році як козацький ватажок, що влаштовував набіги на шляхетські маєтки на Фастівщині[2]. За даними В. Заруби, він походив із містечка Вільшаної на Корсунщині[3].

Ковалевські були споріднені зі шляхтичами Ставецькими. Можливо, тому Іван Ковалевський вважався свояком Богдана Хмельницького (Василь Шишка-Ставецький був вітчимом майбутнього гетьмана)[1]. Батько Івана Григорій (Гринець) був військовим осавулом (1656), виконував дипломатичні доручення гетьмана[4], у Реєстрі 1649 — козак Четвертої Корсунської полкової сотні[5].

Життєпис

ред.

Мав добру освіту. Імовірно, служив у Корсунському реєстровому полку ще до 1648 року. На початку Визвольної війни приєднався до Хмельницького, одразу потрапив до близького оточення гетьмана. У жовтні 1648 згаданий серед учасників облоги Львова[6].

У Реєстрі 1649 зафіксований серед полкового товариства Білоцерківського полку як Іван Ковалевщенко[5]. Водночас, В. Кривошея ототожнює Івана Ковалевського з Іваном Коваленком — сотником Третьої Переяславської полкової сотні[6].

На початку 1650-х посів уряд чигиринського городового отамана. Також став «майордомом» — управителем гетьманського двору. На цій посаді перебував до самої смерті Богдана Хмельницького — завідував господарством у гетьманських маєтках, керував ад'ютантами та слугами. Був одним з опікунів сина гетьмана Юрія. Також керував службою гетьманських перекладачів[6]. Зустрічав і супроводжував посольства, які прибували до Чигирина.

У січні 1654 зустрічав московських послів, що прибули на Переяславську раду. Тоді ж уперше згаданий як генеральний підскарбій[6].

1655 брав участь у Західному поході козацького та московського військ. У вересні вперше згаданий на уряді генерального осавула. 6 жовтня вів перемови з представниками львівського магістрату під час другої облоги міста[7]. Того ж року вдруге їздив послом до Валахії[8].

11 квітня 1656 у Чигирині зустрічався з дяком Посольського приказу Московії Ларіоном Лопухіним[9]. У серпні разом з реєнтом Генеральної військової канцелярії Іваном Грушею очолив посольство до Трансильванії. Відіграв провідну роль у виробленні умов угоди про українсько-трансильванський військово-політичний союз, яку підписав 17 вересня у Фейєрварі з князем Дйордем ІІ Ракоці. У перемовах брав участь і молдовський господар Георгій Штефан, який у листі від 13 серпня дав Ковалевському негативну характеристику:

  Вчора вечером приїхав п. Фр. Шебеші з послами п. гетьмана, сьогодня рано з'явився він у нас з тими козацькими послами. Їх два: оден зветься Ковалевський, він бере участь у всіх нарадах і секретах гетьмана, другий — писар гетьмана, дуже освічений і розумний чоловік, а Ковалевський фальшивий і лукавий.  

— [10]

На початку 1657 разом з генеральним суддею С. Богдановичем-Зарудним в Самошуйварі склав присягу на угоді від імені козацької старшини[11]. Навесні 1657 очолював козацьке посольство у Швеції. У червні в Чигирині вів перемови з московськими послами Ф. Бутурліним і В. Михайловим: різко відкинув їхню вимогу надати землі під Києвом під садиби московським стрільцям. За оцінкою московських послів, поводився «развратно и шумно», заявивши, що «в Київі можна й без московських стрільців обійтись»[12]. Також у червні вів перемови зі шведським послом Ґ. Лільєкроною[13]. У липні — з московським послом Іваном Желябужським у Корсуні[14].

Після смерті Хмельницького підтримав обрання гетьманом Івана Виговського, зберіг уряд генерального осавула. 25 жовтня 1657 разом з Іваном Богуном і Юрієм Немиричем підписав Корсунський договір зі Швецією, за яким шведський король Карл Х Густав визнавав Україну незалежною державою та підтримував її територіальні претензії на Руське, Белзьке, Волинське, Подільське, Берестейське та Новогрудське воєводства Речі Посполитої[8]. У листопаді вів перемови з московським воєводою Гр. Ромодановським і стряпчим Дм. Рагозіним[15].

7 вересня 1658 разом з Г. Каплонським і П. Тетерею їздив з-під Гадяча у Торунь до короля Речі Посполитої Яна ІІ Казимира з проханням про надання військової допомоги[16]. У жовтні добровільно пішов з уряду генерального осавула через незгоду з політикою Виговського. Московському посланцю В. Кікіну розповідав, що «для того уряд оставил», що «гетман розными жестокими муками умучил и смерти предал» багатьох старшин під час придушення повстання Пушкаря[17]. Деякий час ховався від гніву Виговського на Запоріжжі. Згодом пішов на службу до промосковського наказного гетьмана Івана Безпалого, у якого був генеральним осавулом[3].

У травні 1659 отримав повну нобілітацію від короля Яна ІІ Казимира та привілей на Сквиру та Романівку[6]. У вересні був одним із організаторів заколоту проти Івана Виговського. На раді в Германівці 23 вересня обраний генеральним осавулом в уряді гетьмана Юрія Хмельницького. Виговський деякий час тримав у полоні його батька Григорія Ковалевського[18].

У жовтні 1659 був одним із авторів Жердівських статей — проєкту угоди між Військом Запорозьким і Московією, який передбачав майже повну незалежність України. Разом із Захаром Шийкевичем відмовляв Хмельницького від підписання Переяславських статей, які звужували права Гетьманщини[18].

Був одним із найвпливовіших старшин в уряді Юрія Хмельницького. Влітку 1660 хворів і лікувався у Києво-Печерській Лаврі. У жовтні брав участь у Слободищенській битві. Схиляв гетьмана до переходу під польський сюзеренітет, підписав Чуднівську угоду. У 1661 році залишив службу, ймовірно, через хворобу[8].

Під 1663 роком згаданий глинський сотник Лубенського полку Іван Ковалевський, з чого деякі дослідники[8] роблять висновок про перехід колишнього генерального осавула на Лівобережжя. Як встановив В. Кривошея, йдеться про однофамільця — Івана Ярмоленка-Ковалевського[19].

Колишній генеральний старшина востаннє згаданий у 1666 році як чигиринський городовий отаман. У подальшому згадується як небіжчик[3].

Родина

ред.

Мав доньку та сина[6], опіку над якими заповів Петру Дорошенку, але їх невдовзі після смерті Ковалевського вивіз у Польщу колишній гетьман Павло Тетеря. У 1669—1674 роках гетьман Дорошенко за посередництва єпископа Львівського Йосифа Шумлянського безуспішно намагався повернути доньку колишнього старшини в Україну[8].

Братом Івана Ковалевського був кальницький полковник Гаврило Ковалевський. Інший брат Семен (? — 1682) був вільшанським сотником Харківського слобідського полку. Сестра Євдокія (? — 1721) одружена з харківським полковником Григорієм Дінцем-Захаржевським[3].

Серед нащадків Семена Ковалевського[3] — вчений і міністр народної освіти Російської імперії Євграф Ковалевський (1790—1867), мандрівник, географ і письменник Єгор Ковалевський (1809—1868).

Примітки

ред.
  1. ↑ а б Кривошея В. Козацька еліта Гетьманщини. — Київ, 2008. С. 65
  2. ↑ Архив Юго-Западной России, издаваемый временной комиссией для разбора древних актов. Ч. ІІІ, Т. 1. Акты о казаках (1500–1648 гг.). — Киев, 1863. С. 213
  3. ↑ а б в г д Заруба В. Козацька старшина Гетьманської України (1648—1782): персональний склад та родинні зв'язки. — Дніпропетровськ, 2011
  4. ↑ Грушевський М. Історія України-Руси. Том IX, Книга ІІ. — Нью-Йорк, 1957. С. 1200
  5. ↑ а б Реєстр Війська Запорозького 1649 року. — Київ, 1995
  6. ↑ а б в г д е Кривошея В. Козацька старшина Гетьманщини: Енциклопедія. — Київ, 2010
  7. ↑ Грушевський М. Історія України-Руси. Том IX, Книга ІІ. — Нью-Йорк, 1957. С. 1117, 1123
  8. ↑ а б в г д Юр. Мицик. Ковалевський (Ковалівський) Іван [Архівовано 17 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 376. — ISBN 978-966-00-0692-8.
  9. ↑ Грушевський М. Історія України-Руси. Том IX, Книга ІІ. — Нью-Йорк, 1957. С. 1210
  10. ↑ Грушевський М. Історія України-Руси. Том IX, Книга ІІ. — Нью-Йорк, 1957. С. 1300—1303
  11. ↑ Грушевський М. Історія України-Руси. Том IX, Книга ІІ. — Нью-Йорк, 1957. С. 1321
  12. ↑ Грушевський М. Історія України-Руси. Том IX, Книга ІІ. — Нью-Йорк, 1957. С. 1423—1425
  13. ↑ Грушевський М. Історія України-Руси. Том IX, Книга ІІ. — Нью-Йорк, 1957. С. 1428—1434
  14. ↑ Грушевський М. Історія України-Руси. Том IX, Книга ІІ. — Нью-Йорк, 1957. С. 1467—1469
  15. ↑ Грушевський М. Історія України-Руси. Том Х. — Нью-Йорк, 1958. С. 75, 84
  16. ↑ Бульвінський Андр. Дипломатичні зносини України в період гетьманування Івана Виговського (серпень 1657 — серпень 1659 рр.) // Український історичний журнал. — №1. — 2005
  17. ↑ Кривошея В. Козацька еліта Гетьманщини. — Київ, 2008. С. 140
  18. ↑ а б Кривошея В. Козацька еліта Гетьманщини. — Київ, 2008. С. 147—150
  19. ↑ Кривошея В. Козацька еліта Гетьманщини. — Київ, 2008. С. 168

Література

ред.


  Це незавершена стаття про українського дипломата.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wiki.x.io/w/index.php?title=Іван_Ковалевський_(генеральний_осавул)&oldid=41531883