Ілько Іван Іванович
Іван Іванович Ілько́ (нар. 4 березня 1938, Дулово) — український живописець і монументаліст; член Спілки художників України з 1968 року. Заслужений художник України з 1994 року[1]; народний художник України з 2018 року[2].
| Ілько Іван Іванович | ||||
|---|---|---|---|---|
| Народження | 4 березня 1938 (86 років)  Дулово, Тячівський район, Закарпатська область, СРСР | |||
| Країна |  СРСР Україна | |||
| Навчання | Закарпатська академія мистецтв | |||
| Діяльність | художник | |||
| Вчитель | Бокшай Йосип Йосипович, Ерделі Адальберт Михайлович, Манайло Федір Федорович, Шепа Антон Олексійович і Кашшай Антон Михайлович | |||
| Член | Національна спілка художників України | |||
| Нагороди |   | |||
|
| ||||
Біографія
ред.Народився 4 березня 1938 року в селі Дуловому (тепер Тячівський район Закарпатської області, Україна). 1957 року закінчив відділення декоративного розпису Ужгородського училища прикладного мистецтва (викладачі Йосип Бокшай, Адальберт Ерделі, Федір Манайло, Антон Шепа, Антон Кашшай)[1].
Працював вчителем; з 1963 року займав посаду інженера з культури виробництва на Тячівському деревообробному комбінаті. З 1965 року працював у майстерні Закарпатського художньо-виробничого комбінату Художфонду УРСР: з 1973 року — головний художник. Живе в Ужгороді, в будинку на вулиці Лермонтова № 7-А, квартира 66[3].
Творчість
ред.Працює в галузі станкового живопису (переважно тематичні картини і пейзажі) і монументального мистецтва (у техніках мозаїки, сграфіто, вітража, розпису). Серед робіт:
- живопис
- «Сутінки» (1960);
- «Натюрморт» (1965);
- «Сонячна долина» (1966);
- «Полудень» (1966);
- «Межигір'я» (1967);
- «Думи» (1968);
- «Обійстя вуйка Симка» (1968);
- «Верховини» (1969);
- «Вівчарі» (1971);
- «Початок великої ріки (Чорногори)» (1971);
- «Полонина Красна» (1976);
- «Гуцульщина» (1983);
- «На своїй землі» (1985);
- «Осіння днина» (1985);
- «Зустріч молодих» (1985);
- «Самота» (1995);
- «Крик сойки над замком графа Шенборна» (1995);
- триптих «Ґаздівство вуйка Симка» (2000);
- «Світ, що пройшов» (2006);
- «Осінь» (2007);
- «Вечірній дзвін» (2007);
- диптих «Синєвирська поляна» (2007);
- «Танець молодої» (2008);
- «Свати» (2008);
- «Осінні полонини» (2008);
- «Розпогодилося» (2008);
- «Верховинський мотив» (2008);
- диптих «Полонина Остра» (2008);
- «Сніг іде» (2008).
- монументальне мистецтво
- оформлення
- Будинку культури у Тячеві (1965—1966);
- санаторію «Прикарпаття» у місті Трускавці Львівської області (1967—1968);
- Будинку політичної освіти в Ужгороді (1975—1977).
- вітраж «Життя» (1980);
Брав участь в обласних, всеукраїнських, всесоюзних мистецьких виставках з 1959 року, зарубіжних (Словаччина, Болгарія, Німеччина, Канада) — з 1967 року. Персональні виставки пройшли в Тячеві у 1966 році, Ужгороді у 1985, 1990, 1998, 2003, 2013, 2016 роках, Михайлівцях та Меджилаборцях (Словаччина) у 1994—1995 роках, Києві у 1999 році.
Твори художника зберігаються у багатьох приватних колекціях, а також закуплені Дирекцією виставок Національної спілки художників України, Закарпатським обласним художнім музеєм імені Йосипа Бокшая, художніми музеями Праги (Чехія), Сату-Маре (Румунія)[1].
В Ужгороді у 2003 році і в Києві у 2008 році вийшли друком каталоги його робіт[1].
Примітки
ред.- ↑ а б в г Мистецький простір Закарпаття. Архів оригіналу за 19 серпня 2021. Процитовано 19 серпня 2021.
- ↑ Указ Президента України № 362/2018 від 9 листопада 2018 року «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Всеукраїнського дня працівників культури та майстрів народного мистецтва». Архів оригіналу за 12 липня 2019. Процитовано 18 серпня 2021.
{{cite web}}: символ нерозривного пробілу в|title=на позиції 26 (довідка) - ↑ Довідник членів Спілки художників України. Київ. 1998, сторінка 58 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 21 січня 2022. Процитовано 18 серпня 2021.
Література
ред.- Українські радянські художники : довідник / відпов. ред. І. І. Верба. — Київ : Мистецтво, 1972. — С. 179.;
- Словник художників України / відпов. ред. М. П. Бажан. — Київ : Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1973. — 272 с.;
- М. В. Приймич. Ілько Іван Іванович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2024. — ISBN 966-02-2074-X.