Вікіпедія

Ілюха Юлія Анатоліївна

українська поетка, письменниця, журналістка

Юлія Анатоліївна Ілюха (5 січня 1982(19820105), Гонтів Яр, Харківська область) — українська поетка, прозаїкиня, журналістка, волонтерка АТО.

Ілюха Юлія Анатоліївна
Народилася5 січня 1982(1982-01-05) (43 роки)
Гонтів Яр, Валківський район, Харківська область, Українська РСР, СРСР[1]
Країна Україна
Діяльністьписьменниця, поетеса, журналістка
Мова творівукраїнська
Magnum opusМої жінкиd
Нагороди
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Біографія

ред.

Юлія Ілюха народилася 5 січня 1982 року в селі Гонтів Яр[2] Харківської області.

Отримала диплом менджера-економіста після закінчення Харківської державної академії культури, а пізніше здобула освіту журналіста у Львівському національному університеті імені Івана Франка[3]. Працювала журналісткою у друкованих виданнях та на телебаченні[4], авторка серії інтерв'ю з письменниками у газеті «День»[5].

Займалася волонтерством з 2014 року, зокрема комплектуванням аптечок для військових[6][2]. Курувала мультимедійний соціально-поетичний проєкт «Там, де вдома», націлений на реабілітацію ветеранів через творчість[7].

Одружена, чоловік пішов служити у ЗСУ після російського вторгнення в Україну[8][9]. Мають сина Івана[10].

Творчість

ред.

Окремі твори друкувалися у газеті «Літературна Україна», журналах «Дніпро», «Березіль», «Кур’єр Кривбасу» тощо.

2016 року вийшла перша книга — збірка прози «Неболови. Навчи мене мріяти»[11], яка увійшла до довгого списку «Книги року ВВС-2016»[12].

2018 року вийшли дві дитячі книги для дошкільнят: «Як Грицик Муху-Нехочуху переміг» (увійшла до довгого списку «Книги року ВВС-2018»[13]) та «Історії Цвірінька». Того ж року з новелою «Слід» перемогла у конкурсі короткої прози «Новела по-українськи» від журналу «Країна»[14]. Наступного року вийшов роман «Східний синдром», рукопис якого отримав II премію міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова — 2018».

З 2020 по 2023 роки вийшли дитячі книги «Космокоти. Марсіанські хроніки Мурка Мняуска», «Аерокоти. Мурко Мняуск і операція „Великий вибух“», «Перша справа Сашка Сірого. Злочин на мільйон» та «Друга справа Сашка Сірого. Родина для няні». А також 2023 вийшла збірка поезії «Графоманські вірші» та роман для підлітків «Зеро».

Після повномасштабного російського вторгнення почала писати короткі історії про досвіди жінок під час війни і викладати у соцмережі з хештегом #мої_жінки. У лютому 2024 року ці історії вийшли як книга у перекладі італійською, згодом книга вийшла у Словаччині (вересень), США та Австрії (жовтень)[15]. Українською книга вийшла у жовтні 2024 року[15] і стала «Книгою року ВВС-2024»[16].

2025 року вийшла книга для дітей «Котозаври. Мурко Мняуск і таємниця острова Катце».

Бібліографія

ред.
  • Юлія Ілюха. Неболови. Навчи мене мріяти. — Харків : Vivat, 2016.
  • Юлія Ілюха. Історії Цвірінька. — Харків : ПЕТ, 2018.
  • Юлія Ілюха. Як Грицик Муху-Нехочуху переміг. — Дніпро : Monolith-bizz, 2018.
  • Юлія Ілюха. Східний синдром. — Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2019.
  • Юлія Ілюха. Космокоти. Марсіанські хроніки Мурка Мняуска. — Чернівці : Чорні вівці, 2020.
  • Юлія Ілюха. Аерокоти. Мурко Мняуск і операція «Великий вибух». — Чернівці : Чорні вівці, 2022.
  • Юлія Ілюха. Перша справа Сашка Сірого. Злочин на мільйон. — Харків : АССА, 2023.
  • Юлія Ілюха. Друга справа Сашка Сірого. Родина для няні. — Харків : АССА, 2023.
  • Юлія Ілюха. Графоманські вірші. — Харків : АССА, 2023. — 96 с. — ISBN 978-617-8229-24-5.
  • Юлія Ілюха. Зеро. — Харків : Ранок, 2023.
  • Юлія Ілюха. My Women / Мої жінки. — Київ : Білка, 2024.
  • Юлія Ілюха. Котозаври. Мурко Мняуск і таємниця острова Катце. — Чернівці : Чорні вівці, 2025.
У збірках
  • Потяг №111. Збірка творів письменників Харкова та Львова. — Харків : Фоліо, 2012. — 350 с. — ISBN 978-966-03-6049-5.
  • Parasol. — Львів : Видавництво Старого Лева, 2017. — 192 с. — ISBN 978-617-679-411-0.
  • Там, де вдома / Максим Кривцов, Марко Терен, Влад Сорд, Юлія Ілюха, Валерій Пузік, Юлія Баткіліна, Олександр Лисак, Наталія Маринчак; художники Валерій Пузік та Олена Сарженко. — Харків : АССА, 2019. — 232 с с. — ISBN 978-617-7660-40-7.

Переклади іншими мовами

ред.

Твори перекладені англійською, німецькою, італійською, болгарською, угорською, каталонською, польською, шведською, португальською, французькою, литовською та іншими мовами.

  • Yuliia Iliukha. Das letzte Ahornblatt / Übersetzt ins Deutsche von Alois Woldan. — Edition Thanhäuser, 2024 (Австрія)
  • Yuliia Iliukha. Le mie donne / Tradotto in italiano da Marina Sorina. — Le Mezzelane Casa Editrice, 2024 (Італія)
  • Yuliia Iliukha. My Women / Translated into English by Hanna Leliv. — 128 LIT publishing, 2024 (США)
  • Julija Iľucha. Moje ženy / Do slovenčiny preložila Veronika Goldiňáková. – Vydavateľstvo Motýľ, 2024 (Словаччина)
  • Yuliia Iliukha. Meine Frauen / Übersetzt ins Deutsche von Chrystyna Nazarkewytsch und Harald Fleischmann. — Edition Thanhäuser, 2024 (Австрія)
  • Yuliia Iliukha. Mes femmes / Traduit de l’ukrainien par Iryna Dmytrychyn et Agathe Bonin. — Éditions des femmes-Antoinette Fouque, 2025 (Франція)
  • Julia Iljucha. Mina kvinnor / Översättare: Susanna Witt. — Romanus & Selling, 2025 (Швеція)

Нагороди, премії, відзнаки

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ https://knigoland.com.ua/yuliya-ilyukha-slid-pratsyuvati-nad-tekstom-shchodnya-a-ne-chekati-natkhnennya-yake-mozhe-tak-i-ne-priyti-scribe
  2. ↑ а б Богдан Красавцев (21.07.2023). Юлія Ілюха: «Слід працювати над текстом щодня, а не чекати натхнення, яке може так і не прийти». knigoland.com.ua. Процитовано 04.01.2025.
  3. ↑ Автор. Юлія Ілюха. Процитовано 04.01.2025.
  4. ↑ Юлія Ілюха. Процитовано 04.01.2025.
  5. ↑ Юлія Ілюха. Процитовано 04.01.2025.
  6. ↑ Юлія Ілюха: мріяти можна навчити. www.bbc.com. 16.11.2016. Процитовано 04.01.2025.
  7. ↑ У Полтаві презентують проект реабілітації ветеранів бойових дій «Там, де вдома». 30.10.2019. Процитовано 04.01.2025.
  8. ↑ Гаська Шиян (19.03.2022). Юлія Ілюха: "Я далі не поїду. Мій чоловік зараз захищає Харків, а я вірю йому і вірю в ЗСУ". Процитовано 04.01.2025.
  9. ↑ Восьмий день. 2022. Процитовано 04.01.2025.
  10. ↑ Юлія Ілюха. Процитовано 04.01.2025.
  11. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 4 лютого 2019. Процитовано 3 лютого 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  12. ↑ Віра Агеєва (12.11.2016). По цей бік добра. Процитовано 03.01.2025.
  13. ↑ ВВС News Україна оголосила Довгі списки Книги року ВВС-2018. 12.10.2018. Процитовано 03.01.2025.
  14. ↑ Нагородять переможця "Новели по-українськи". gazeta.ua. 23.01.2019. Процитовано 04.01.2025.
  15. ↑ а б "Я, мабуть, щаслива людина. За інших обставин ми могли б лежати десь у посадці". Переможниця Книги року BBC-2024 Юлія Ілюха про війну і жінок. 14.12.2024. Процитовано 03.01.2025.
  16. ↑ а б Юлія Ілюха, Юрій Рокецький, Грася Олійко. Книга року ВВС 2024 оголосила переможців. 12.12.2024. Процитовано 03.01.2025.
  17. ↑ Ніна Скочко (06.04.2018). Літературні протуберанці. Національна спілка письменників України (НСПУ). Процитовано 04.01.2025.
  18. ↑ Переможці конкурсу «Коронація слова». koronatsiya.com. Процитовано 04.01.2025.
  19. ↑ Winner of 128 LIT’s 2023 International Chapbook Prize. 128lit.org. Процитовано 04.01.2025.
  20. ↑ Юлія Ілюха стала лавреаткою австрійської премії «Червоний клен». 07.11.2024. Процитовано 04.01.2025.
  21. ↑ Rotahorn würdigt Sprachgewandtheit (нім.) . 06.11.2024. Процитовано 04.01.2025.

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wiki.x.io/w/index.php?title=Ілюха_Юлія_Анатоліївна&oldid=44286328