Іонов Юрій Олексійович

Юрій Олексійович Іонов — старший солдат підрозділу Національної гвардії України, учасник російсько-української війни, який загинув під час російського вторгнення в Україну в 2022 році.

Юрій Іонов Іонов Юрій Олексійович
Старший солдат
Загальна інформація
Народження	30 серпня 1988(1988-08-30) м. Луганськ, Україна
Смерть	19 березня 2022(2022-03-19) (33 роки) м. Маріуполь, Донецька область, Україна [3 КПП заводу Азов-Сталь] (загинув у ході російського вторгнення в Україну)
Національність	українець
Alma Mater	Інститут Сучасної Економіки
Ступінь	Магістр
Псевдо	Таксист
Військова служба
Роки служби	2014—2016, 2022
Приналежність	Україна
Вид ЗС	Національна гвардія
Формування	ОЗСП Азов
Війни / битви	Російсько-українська війна
Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня

Життєпис

Народився 30 серпня 1988 році в м. Луганську.

У 1992 році, у віці чотирьох років, залишився без батька. Мати, викладачка Луганського педагогічного університету, одна залишилася з двома дітьми. Сім'я переживала тяжкі часи, зарплатню викладачам ВНЗ не платили. Тоді матері Юрія запропонували місце викладача в одному з московських ВНЗ і сім'я переїхала до Росії.

У 2004 році, Юрій повернувся до Луганська, де жили його бабуся і дід. Там він навчався в коледжі СНУ ім. В. Даля за фахом «Програмування для електронно-обчислювальної техніки і автоматизованих систем». Одночасно заочно навчався за спеціальністю Управління в економіці в московському Інституті Сучасної Економіки, де його мати працювала завідувачем кафедри психології. В 2008 році закінчив обидва навчальні заклади. Після навчання повернувся до Росії і там займався підприємницькою діяльністю.

У 2013 році знову прибув до Луганська для вклейки нової фотографії в паспорт і не зміг повернутися до Москву — російська влада заборонила йому в'їзд на територію РФ. Велике враження на Юрія склали атмосфера залякування і владний терор, які панували в Україні в ті часи. Брав участь в охороні активістів луганського Євромайдану від тітушок, пізніше став активним членом антиросійського опору в Луганську. Ледь не загинув в сутичці з росіянами, після чого російські бойовики почали його розшук. В той самий час дізнався про створення Чорного корпусу, про участь добровольчого підрозділу у визволенні м. Маріуполя і про участь своїх знайомих в російсько-українській війні. Прийнявши з друзями рішення про вступ в новосформований на базі Чорного корпусу батальйону «Азов», по підробленим документам виїхали в Київ, де вступили до складу батальйону. Після проходження підготовки, брав участь у боях з проросійськими бойовиками і російською армією в Донецькій області. Залишив службу в 2016 році.

У цивільному житті став підприємцем, мав дві охоронні компанії, де працювали ветерани війни з Росією. Був громадським активістом, відстоював права ветеранів. Свою діяльність вважав «боротьбою за українську Україну».

Після початку російського вторгнення в Україну прибув до Маріуполя, де брав участь в обороні міста. Загинув в березні 2022 року, за попередньою інформацією 24 березня, під час ворожого мінометного обстрілу.

Нагороди

• орден «За мужність» III ступеня (2 квітня 2022, посмертно) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, зразкове виконання службового обов'язку.
• відомчий пам'ятний знак МВС медаль «Захиснику Маріуполя» (25 листопада 2015 року).

Джерела

• Указ Президента України від 2 квітня 2022 року № 202/2022 «Про відзначення державними нагородами України»
• https://t.me/vkusniy_sir/489 – Автобіографічна книга Іонова Юрія Олексійовича.
• https://will-live.com/yurij-ionov-pozyvnoj-taksist-boecz-polka-azov-kogda-smert-shnyryala-ryadom-ya-vspominal-ne-boga-a-mamu/