Авраменко Петро Михайлович

Петро Авраменко
Петро Авраменко
	Петро Авраменко
	Петро Авраменко
Ім'я при народженні	Петро Михайлович Авраменко
Народився	30 червня 1978 (46 років) ; Мокляки, Ємільчинський район, Житомирська область, Українська РСР, СРСР
Діяльність	актор театру
Роки діяльності	2000 — наш час
	Нагороди та премії
	Заслужений артист УкраїниПремії: Премія імені Івана Франка у галузі інформаційної діяльності (2018);

У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Авраменко.

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким ім'ям: Авраменко Петро.

Петро́ Миха́йлович Авра́менко (нар. 30 червня 1978(19780630), с. Мокляки, Житомирська область, УРСР) — український театральний актор та режисер. Заслужений артист України.

Життєпис

У 1996 році закінчив загальноосвітню школу в с. Топорище Володар-Волинського району Житомирської області й того ж року вступив до Житомирського училища культури на спеціальність режисура.

1998 — режисер-методист районного будинку культури у смт Черняхів.

1999 — актор Житомирського академічного українського музично-драматичного театру ім. Івана Кочерги^[1].

2002—2004 — режисер народного самодіяльного театру УТОГ.

2005—2007 — режисер, ведучий сатирично-розважальної програми на «Радіо Свобода».

2007 — актор і режисер дитячої СД радіо книги «Радіоняня». Здійснив радіовистави для дітей («Острів Скарбів», «Алі Баба та сорок розбійників», «Маленький Мук», «Аладін», «манглі» та ін.), а також для дорослих («Крихітка Цахес», «Ніч проти Івана Купали», «Полювання на брата».)

2008 — режисер першої категорії Національної радіокомпанії України в редакції літературно-історичних та науково-пізнавальних передач.

2009 — закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого за спеціальністю «режисер театру».

З березня 2000 — актор в Музичному та драматичному театрі Житомирської області.

2012 — закінчив Київську національну академію керівних кадрів культури і мистецтв за спеціальністю режисер театру.

2013 — режисер Житомирського академічного українського музично-драматичного театру ім. Івана Кочерги.

2012—2016 — аспірант Житомирського державного університету імені Івана Франка і режисер створеного ним театру-лабораторії «Бурсаки».

У 2016 році він був запрошений в Аугсбургський театр як митець у резиденції.^[2]

Творчість

Режисер

Поставив, серед іншого, п'єси:

О. Бердник — «Тартар» (2005)
Т. Іващенко — «Втеча з реальності»
Г. Горін — «Забути Герострата» (перша редакція — 2007, друга редакція — 2011)
Ш. Алейхем — «Пісня над піснями» (Єврейський театр, 2009)
М. Метерлінк «Чудо святого Антонія» (2010)
Н. Ейхорн — «Життя всупереч долі» (Польсько-єврейський театр, 2010)
Кю Гоцці — «Король Олень» (2011)
М. Гоголь- «Ніч навпроти Івана Купали» (2013)
М. Гоголь-«Одруження» (2013)
Л. Герш — за п'єсою «Волелюбні метелики» «Зовсім інші» (2014)
Г. Горін — «Любов і ненависть у Вероні» (2015)
Р. куні — «Смішні гроші» (2016)
дитяча казка «Аліса в країні чудес» (2016)
М. Гоголь — «Вій» (2017).

Режисер вуличних театралізованих дійств. Режисер Житомирської команди в телевізійному шоу проекту «Майданс» (2013). Ініціатор і режисер театралізованого дійства «Культурна версія» 2011—2018 р.

Режисер відеокліпів, соціальних, дитячих та розважальних телепрограм.

Актор

В акторському доробку (провідний актор, майстер сцени) ролі Фігаро («Весілля Фігаро»), Голохвастов («За двома зайцями»), Степан («Коханий нелюб»), Блазень («Мазепа»), Стецько («Сватання на Гончарівці»), Жевакін («Женихи»), Теодо Руссо («Літо в Ноані»), Дряквін Кублицький («Фея гіркого мигдалю»), Учений («Тінь»), Півень («Божі тварі»), Михайло («Украдене щастя»), Микич Катрянс («Ханума»).

Знявся у фільмах «Богдан Зиновій Хмельницький», рос. «Паршивые овцы» та у телевізійних серіалах.

Режисер відеокліпів, соціальних, дитячих та розважальних телепрограм.

Фільмографія

рос. «Невероятная история» (2008) короткий метр (сценарист, режисер, монтаж)
«Студентські небилиці» (2011) короткий метр (сценарист, режисер, монтаж)
«Звільнення Житомира» (2013) документальний (режисер, монтаж)
«Неймовірне побачення» (2016) короткий метр (сценарист, режисер)
«Вогонь самопосвяти» (2017) документально-художній (сценарист, режисер)
«Барон Іван де Шодуар?» (2018) документально-художній (сценарист, режисер)

Відзнаки

«Митець року» у місті Житомир (2013).^[3]
Заслужений артист України^[4]
Премія імені Івана Франка у галузі інформаційної діяльності (2018)^[5]
Відзнака за заслуги III ступеня перед містом

Література

Олександр Чирков, Метафоричний театр Петра Авраменка — Житомир, вид-во «Рута», 2012—198 с. Посилання [Архівовано 12 червня 2018 у Wayback Machine.].

Примітки

↑ Петро Авраменко про себе, театр і кіно (24 березня 2024, СОРОКА БІЛОБОКА) на YouTube
↑ Платонов [Архівовано 21 квітня 2016 у Wayback Machine.] у театрі Аугсбурга
↑ Лауреат рейтингу «Гордость міста» у м. Житомир від 5 вересня 2013 року; доступ 21 квітня 2016 року. Архів оригіналу за 2 листопада 2017. Процитовано 18 жовтня 2017.
↑ Указ Президента України №-87/2018 від 26.3.2018. Архів оригіналу за 27 березня 2018. Процитовано 27 березня 2018.
↑ Премія Франка: названі переможці в інформаційній сфері. Укрінформ. 2 серпня 2018. Архів оригіналу за 28 квітня 2019. Процитовано 7 серпня 2018.

Посилання

Петро Авраменко на сайті «Theatre.love»
Петро Авраменко Особистий сайт
Петро Авраменко — актор і режисер. Мистецький портал «Жінка-УКРАЇНКА». Архів оригіналу за 7 червня 2018. Процитовано 3 червня 2018.

‎

[1] Петро Авраменко про себе, театр і кіно (24 березня 2024, СОРОКА БІЛОБОКА) на YouTube

[2] Платонов [Архівовано 21 квітня 2016 у Wayback Machine.] у театрі Аугсбурга

[3] Лауреат рейтингу «Гордость міста» у м. Житомир від 5 вересня 2013 року; доступ 21 квітня 2016 року. Архів оригіналу за 2 листопада 2017. Процитовано 18 жовтня 2017.

[4] Указ Президента України №-87/2018 від 26.3.2018. Архів оригіналу за 27 березня 2018. Процитовано 27 березня 2018.

[5] Премія Франка: названі переможці в інформаційній сфері. Укрінформ. 2 серпня 2018. Архів оригіналу за 28 квітня 2019. Процитовано 7 серпня 2018.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]