Альфонсо Ферреро Ла Мармора

Альфонсо Ферреро Ла Ма́рмора (італ. Alfonso Ferrero La Marmora; 18 листопада 1804, Турин — 5 січня 1878, флоренція) — сардинський італійський військовик, державний і політичний діяч, прем'єр-міністр Італії від вересня 1864 до червня 1866 року.

Альфонсо Ферреро Ла Мармора італ. Alfonso La Marmora
6-й Прем'єр-міністр Італії
28 вересня 1864 — 20 червня 1866 року
Монарх:	Віктор Емануїл II
Попередник:	Марко Мінгетті
Наступник:	Беттіно Рікасолі
Ім'я при народженні:	італ. Alfonso Ferrero della Marmora
Народження:	18 листопада 1804(1804-11-18) Турин, Pôd, Франція
Смерть:	5 січня 1878(1878-01-05) (73 роки) Флоренція, Королівство Італія
Поховання:	San Sebastianod
Країна:	Королівство Італія Сардинське королівство
Релігія:	католицька церква
Освіта:	Royal Academy of Turind (1822)
Партія:	Historical Rightd
Рід:	Ферреро делла Мармораd
Нагороди:
Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Альфонсо Ферреро Ла Мармора народився 18 листопада 1804 року в Турині в сім'ї маркіза Челестіно Ферреро делла Мармора (італ. Celestino Ferrero della Marmora), капітана Іврейського полку, та графині Рафаелли Арджентеро ді Версеціо (італ. Raffaella Argentero di Bersezio). Він був одним із 13 дітей подружжя. Троє його братів (Карло, Альберто та Алессандро) також стали відомими італійськими військовими і політичними діячами.

Навчався в Королівській академії в Турині, після чого вступив на військову службу в званні лейтенанта артилерії. Одночасно мав можливість удосконалити свої знання у Франції, Британії, Пруссії й Австрії.

Під час війни з Австрією 1848-1849 командував артилерійськими підрозділами, відзначившись у кількох битвах. 6 серпня під час народного повстання в Мілані врятував короля Карла Альберта. Тоді ж отримав звання генерал-майора.

Наприкінці 1848 — початку 1849 року двічі обіймав посаду військового міністра. 11 квітня 1849 придушив повстання республіканців у Генуї. Того ж року новий король Віктор Емануїл II надав Ла Марморі звання генерал-лейтенанта та втретє призначив його на пост військового міністра. У той період проводив в армії реформи: провів радикальну чистку Генерального штабу, запровадив нову систему комплектування й порядок надання звань, покращив становище низових чинів.

У 1855 році призначений на пост командувача 17-тисячного корпусу, відрядженого до Криму, де відзначився у битві на Чорній річці.

У 1856—1858 роках знову очолював військове міністерство. У 1859 році, перебуваючи на посаді начальника Генерального штабу, брав участь в австро-італо-французькій війні. Після цього знову був військовим міністром.

У 1861-1864 роках був намісником короля в Неаполі, де боровся проти Каморри.

У 1864—1866 роках очолював уряд. Уклав з Пруссією договір про наступальну війну проти Австрії, під час якої формально був начальником Генерального штабу. Його небезпідставно вважали винуватцем поразки при Кустоці, що змусило Ла Мармору піти у відставку.

Джерела

• Ламармора, Альфонсо Ферреро // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
• Ламармора // Военная энциклопедия : [в 18 т.] : [рос.] / под ред. В. Ф. Новицкого [и др.]. — СПб. ; [М.] : Тип. т-ва И. В. Сытина, 1911—1915. (рос.)