Вікіпедія

Арктичний світовий архів

сховище даних на архіпелазі Шпіцберген (Норвегія)

78°14′18″ пн. ш. 15°26′49″ сх. д. / 78.238305555556° пн. ш. 15.447083333333° сх. д. / 78.238305555556; 15.447083333333

Арктичний світовий архів
Дата створення / заснування 27 березня 2017 Редагувати інформацію у Вікіданих
Логотип
Зображення
Країна  Норвегія Редагувати інформацію у Вікіданих
Адміністративна одиниця Шпіцберген Редагувати інформацію у Вікіданих
Організаційно-правова форма ALd Редагувати інформацію у Вікіданих
Мапа
Офіційний сайт​(англ.) Редагувати інформацію у Вікіданих
CMNS: Арктичний світовий архів у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих
Логотип Арктичного світового архіву

Арктичний світовий архів (англ. Arctic World Archive) — об'єкт, створений з метою збереження даних, розташований на архіпелазі Шпіцберген (Норвегія), неподалік від Світового сховища насіння. Архів містить дані з декількох країн, що мають історичний і культурний інтерес, а також весь відкритий початковий код американської транснаціональної компанії GitHub. Дані містяться на носіях, розрахованих на термін служби від 500 до 1000 років, у глибоко закопаному сталевому сховищі. Об'єкт діє як комерційне підприємство і перебуває під керуванням приватної компанії Piql і державної вуглевидобувної компанії Store Norske.

Історія

ред.

Piql — норвезька компанія, яка спеціалізується на довгостроковому зберіганні цифрових носіїв. Piql і Store Norske спільними зусиллями розробили на глибині в покинутій вугільній шахті сталевий звід. У момент відкриття Арктичного світового архіву 27 березня 2017 року в сховище завантажили копії різних історичних документів, переданих урядами Бразилії, Мексики і Норвегії[1][2][3].

Опис

ред.

Архіпелаг Шпіцберген лежить на північ від материкової Норвегії, приблизно за 970 км від Північного полюса,[4] згідно з угодою, підписаною після Першої світової війни, 42 країни проголосили демілітаризованою зоною[1]. Статус означає, що цю територію не можна використовувати у військових цілях, а тому компанія характеризує це місце як «найбезпечніше місце в світі для „цифрового посольства“»[5][6].

Об'єкт є великим сталевим сховищем,[7] розташованим на глибині від 150 до 300 метрів[5] під землею у вічній мерзлоті[4] всередині покинутої вугільної шахти, на відстані близько 300 метрів у бік гори[8][9]. Об'єкт захищений бетонною стіною і сталевими воротами. Самі дані зберігаються в надійних транспортних контейнерах[10].

Завдяки арктичному клімату архіпелагу і сформованій ним вічній мерзлоті, навіть якщо сховище залишиться без електрики, температура всередині залишиться нижчою від 0 °C, що дозволяє зберігати вміст сховища протягом десятиліття або довшого періоду[7]. Більш того, сховище розташоване досить глибоко, щоб уникнути пошкоджень навіть від застосування ядерної та електромагнітної зброї[8].

Зберігання та використання в майбутньому

ред.

Дані зберігаються в автономному режимі на цифрових плівках, термін служби яких становить не менше 500 років[1][4]. Їх розроблено із застосуванням вдосконаленої технології виготовлення звичайної фотоплівки, виготовлено з поліефіру, покритого кристалами галогеніду срібла і порошком оксиду заліза[7]. В оптимальних умовах термін служби подібних плівок може скласти і близько 2000 років[6].

Застосовуваний на об'єкті підхід класифікується як «холодний» спосіб зберігання архівних даних. Він вигідно відрізняється від «гарячого» (наприклад, доступних онлайн-репозиторіїв) і «теплого» способів (наприклад, інтернет-архіви), недоліками яких є те, що обидва ці способи передбачають використання електроніки, а отже дані може знищити потужна геомагнітна буря, подібна до «сонячного супершторму» 1859 року. Передбачається періодичне архівування даних кожних 5 років[7].

Усвідомлюючи, що в досить далекому майбутньому люди можуть не зрозуміти, що саме вони спостерігають у сховищі, розроблено своєрідний «розеттський камінь» як посібник з інтерпретації архіву, здатний допомогти декодувати дані. Всі посібники, доступні англійською, арабською, іспанською, китайською мовами і гінді, можна збільшити і прочитати[7].

Процес

ред.

Клієнти, які платять за зберігання даних, можуть надсилати свої дані в цифровому або фізичному вигляді. Дані зі сховища можна отримати в будь-який час, проте це тривалий процес, з тієї причини, що сховище не підключено до Інтернету. У такому разі необхідно вручну витягти котушку з плівкою,[1] потім передати дані за допомогою оптоволоконного з'єднання на материк у штаб-квартиру Piql в Драммені[4]. Найменший час видобування даних становить 20-30 хв, але зазвичай це триває довше.

Вміст

ред.

В архіві зберігається широкий спектр історичних і культурних даних[7]. Уряди, дослідники, релігійні установи, медіа-компанії та інші суб'єкти зберігають у сховищі деякі зі своїх найважливіших документів. Бразилія і Норвегія розмістили свої конституції та інші важливі історичні документи[4].

У числі іншого, архів містить інформацію про біорізноманіття Австралії («Атлас живої Австралії [Архівовано 23 квітня 2018 у Wayback Machine.]») і зразки культурно значущих робіт австралійських авторів. Він також включає моделі машинного навчання, створені австралійським державним агентством Geoscience Australia, які допомагають досліджувати такі явища, як лісові пожежі і зміна клімату[7].

Архів містить оцифровану версію знаменитої картини Едварда Мунка «Крик» для Національного музею Норвегії і оцифровану версію «Божественної комедії» класика італійської літератури Данте Аліг'єрі для бібліотеки Ватикану[11].

У березні 2018 року німецький науково-популярне телешоу Galileo[de] розмістило свій перший випуск, а також зняло документальний фільм про об'єкт для телеканалу ProSieben[en][12][13].

Програма архівування GitHub

ред.

У листопаді 2019 року сервіс GitHub (придбаний Microsoft 2018 року[6]) оголосив, що весь його загальнодоступний відкритий початковий код буде заархівовано в сховище Арктичного світового архіву[14][15].

У липні 2020 року архів сайту за лютий розміром 21 ТБ поміщено в сховище[16][17]. Дані зберігаються на 186 котушках з плівкою довжиною 1 км, з нанесеним на них кодом у вигляді окремих, щільних (кожен містить по 120 ГБ даних[6]) QR-кодів.

Обсяг коду, що зберігається, описано так: «Якби той, хто друкує зі швидкістю близько 60 слів за хвилину, сів і спробував заповнити весь цей простір, це зайняло б 111 300 років»[7]. На першій котушці містяться коди операційних систем Linux і Android, а також коди інших 6 тисяч основних застосунків з відкритим початковим кодом[6].

На додаток до загального посібника щодо сховища, «технологічне дерево» містить детальну інформацію про технології розробки програмного забезпечення, мови програмування та іншу інформацію про комп'ютерне програмування[7].

Див. також

ред.


Примітки

ред.
  1. ↑ а б в г James Vincent (4 квітня 2017). Keep your data safe from the apocalypse in an Arctic mineshaft. The Verge (англ.). Архів оригіналу за 22 грудня 2019. Процитовано 15 жовтня 2020.
  2. ↑ Kari Eldøen Hansen. Dommedagshvelv åpner på Svalbard. NRK. Архів оригіналу за 11 квітня 2018. Процитовано 15 жовтня 2020.
  3. ↑ Protecting world memory. Piql (англ.). Архів оригіналу за 18 квітня 2018. Процитовано 15 жовтня 2020. [Архівовано 2018-04-18 у Wayback Machine.]
  4. ↑ а б в г д Look inside the doomsday vault that may hold the world’s most important data. NBC News (англ.). Архів оригіналу за 17 квітня 2018. Процитовано 15 жовтня 2020.
  5. ↑ а б Paul Lawlor CNN. Arctic 'doomsday' vault seeks to protect world's most precious data. CNN. Архів оригіналу за 17 вересня 2020. Процитовано 15 жовтня 2020.
  6. ↑ а б в г д Courtney Linder (15 листопада 2019). Microsoft is Storing Source Code in an Arctic Cave. Popular Mechanics (англ.). Архів оригіналу за 16 березня 2021. Процитовано 15 жовтня 2020.
  7. ↑ а б в г д е ж и к In 1859 the sun fried the entire world's electronics. Next time, we'll be prepared. www.abc.net.au (англ.). 12 серпня 2020. Архів оригіналу за 15 листопада 2020. Процитовано 15 жовтня 2020.
  8. ↑ а б Nicole Kobie. Norway's Doomsday vault will now store and protect the world's data // Wired UK. — 2017. — 3 April. — ISSN 1357-0978. Архівовано з джерела 8 листопада 2019. Процитовано 7 червня 2021.
  9. ↑ Arctic World Archive Puts Data on Ice for 1,000 Years. HowStuffWorks (англ.). 4 квітня 2017. Архів оригіналу за 2 квітня 2020. Процитовано 15 жовтня 2020.
  10. ↑ Diese Kohlemine soll das digitale Erbe der Menschheit schützen. 1E9 (нім.). 9 серпня 2020. Архів оригіналу за 18 листопада 2020. Процитовано 15 жовтня 2020.
  11. ↑ Alles van waarde ligt straks in een oude mijnschacht op Spitsbergen. De Groene Amsterdammer (нід.). Архів оригіналу за 18 квітня 2018. Процитовано 15 жовтня 2020.
  12. ↑ Galileo - Der Datenbunker Spitzbergen (нім.). 19 березня 2018. Архів оригіналу за 18 квітня 2018. Процитовано 15 жовтня 2020.
  13. ↑ German TV program on Piql watched by millions. Piql (англ.). 19 квітня 2018. Архів оригіналу за 21 жовтня 2020. Процитовано 15 жовтня 2020. [Архівовано 2020-10-21 у Wayback Machine.]
  14. ↑ GitHub will store all of its public open source code in an Arctic vault. Engadget (англ.). Архів оригіналу за 8 березня 2021. Процитовано 15 жовтня 2020.
  15. ↑ Open Source Code Will Survive the Apocalypse in an Arctic Cave. Bloomberg.com. 13 листопада 2019. Архів оригіналу за 17 листопада 2019. Процитовано 15 жовтня 2020.
  16. ↑ GitHub Has Stored Its Code in an Arctic Vault It Hopes Will Last 1,000 Years. Gizmodo (англ.). Архів оригіналу за 8 жовтня 2020. Процитовано 15 жовтня 2020.
  17. ↑ GitHub, the world's largest open-source software site, just had mounds of data stored in the permafrost chamber of an old coal mine deep in an Arctic mountain for 1,000 years. www.msn.com. Архів оригіналу за 9 жовтня 2020. Процитовано 15 жовтня 2020.
Отримано з https://uk.wiki.x.io/w/index.php?title=Арктичний_світовий_архів&oldid=44222832