Інеса Арманд
Елізабет Пешо д'Ербенвілль, при народженні Стефан, також Іне́са Арма́нд (8 травня 1874, Париж — 24 вересня 1920, Нальчик) — французька діячка російської більшовицької партії РСДРП(б), революціонерка, феміністка та редакторка. На думку деяких істориків, коханка Володимира Леніна.
| Інеса Арманд | |
|---|---|
| Elisabeth-Inès Stéphane d'Herbenville | |
  | |
| Ім'я при народженні | фр. Élisabeth Pécheux d'Herbenville  |
| Псевдо | Олена Блоніна |
| Народилася | 26 квітня (8 травня) 1874 Париж |
| Померла | 24 вересня 1920[1][2][3] (46 років) Нальчик ·холера |
| Поховання | Некрополь біля Кремлівської стіни |
| Країна |  Франція |
| Діяльність | революціонерка, редакторка, політична діячка, комуніст, феміністка |
| Галузь | політик, політична діяльність[4][4] і фемінізм[4][4] |
| Alma mater | Новий університет Брюсселяd |
| Знання мов | французька[4][4] і російська[4][4] |
| Партія | КПРС і Російська соціал-демократична робітнича партія |
| Родичі | Павло Армандd |
| Діти | п'ятеро |
Біографія
ред.Народилася в Парижі, в сім'ї артистів; у 6 років переїхала до Москви.
1904 року вступила до більшовицької партії. У лютому 1905 року в Санкт Петербурзі на квартирі Інеси й Володимира Арманд разом з ними був заарештований їхній друг і співзасновник соціал-демократичної партії — Щеколдін Ф. І. (Повар). Подружжя Арманд, які як і Повар, належали до ЦК Соціал-Демократичної партії, налагоджували зв'язки з соціалістами-революціонерами з метою придбання зброї для партії, для чого оселилися на одній квартирі з одним з учасників московської терористичної групи, що займалася-виготовленням вибухових речовин і метальних снарядів. Кілька разів була заарештована, відбувала ув'язнення і заслання. Брала активну участь в першій російській революції. 1909 року емігрувала за кордон.
1912 року Арманд як агентка ЦК більшовицької партії приїздила до Російської імперії, зокрема до Харкова, і провела значну роботу в зв'язку з підготовкою до виборів у Державну думу. Після чергової поїздки повертається з-за кордону разом з Леніним у 1917 р. в Російську республіку (див. «Пломбований вагон»).
Ленін та Арманд
ред.У 1913—1917 роках В. Ленін написав до Арманд понад 20 листів, в яких розглядав питання міжнародного робітничого руху, викривав опортунізм лідерів 2-го Інтернаціоналу, а також російських ліквідаторів. У листах глибоко розроблено питання про класовий характер моралі, марксистське розуміння вітчизни тощо. В кількох листах Ленін розглядав питання розвитку революційного руху в Україні, підтримував українських марксистів, які стояли на позиціях інтернаціоналізму, викривав націоналіста Юркевича, що маскувався під марксиста, з огидою відзивався про занепадницькі романи Володимира Винниченка.
Під керівництвом Леніна Арманд провела велику роботу в справі захисту більшовицьких позицій в Міжнародному Соціалістичному Бюро, пропаганди інтернаціоналізму, зокрема серед жінок Франції, Швейцарії та інших країн.
Арманд брала участь в роботі Ціммервальдської та Кінтальської конференцій.
Після Жовтневого перевороту 1917 року, в якому вона брала активну участь, Арманд — на державній та партійній роботі; обиралась членкинею Московського губкому партії, членом ВЦВК, працювала головою Московського раднаргоспу, вела велику роботу серед жінок, була першою завідувачкою жінвідділу ЦК РКП(б).
Арманд брала участь у роботі І (1919) та II (1920) конгресів Комінтерну, була головою І Міжнародної конференції комуністок.
Із пізніших записів Олександри Коллонтай:
|
«... Надя була більш рівна, а Інеса стояла перед ним на колінах ... З Інесою все ж превалювала любов — захоплення, оповита крилатим флером Ероса ... Чому ж ці жінки не могли бути відкритими дружинами Леніна? Чому треба було мучити всіх трьох і погубити бідну Інесу ... »[5] | 
|
В ті ж роки, коли Коллонтай пише різні теоретичні праці з «жіночого питання», постійно зачіпаючи тему вільного кохання, Арманд розвивала свою теорію «склянки води» про те, що задовольнити сексуальне бажання при комунізмі має бути настільки ж легко, як випити склянку води.[5] Ленін був проти пропозицій Інеси: «Теорія склянки води — це теорія полунички» — заперечував він.[5]
У Коллонтай є свідчення про особливі стосунки Леніна і Арманд: коли був вибух в Леонтієвському провулку, де засідали головні дами-більшовички — тут же примчав від Леніна кур'єр з питанням, чи жива Арманд.[5] «Я ж теж там знаходилась, міг би і мною поцікавитись» — з обуренням записала в щоденнику Коллонтай.[5]
Похована Арманд у Москві на Красній площі.
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б SNAC — 2010.
- ↑ а б FemBio database
- ↑ а б в г д е ж и Чеська національна авторитетна база даних
- ↑ а б в г д «тов. Коллонтай и ее любовники». Документальный фильм Д. Саркисяна и В. Белякова. — Год выпуска: 1996. Страна: Россия Жанр: Историческое расследование. (по письмовим даним, які знаходяться в архіві партії). Голос за кадром: Марианна Рубеновна Тер-Захарова. Над фильмом работали: Мария Визитей, Александр Зимин, Юрий Ломоносов, Михаил Яшин, Виктор Давыдов; продюсер: Александр Радов. Независимая некомерческая компания Всемирное Русское Телевидение.
Література
ред.- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1977. — Т. 1 : А — Борона. — 542, [2] с., [38] арк. іл. : іл., табл., портр., карти с. — С. 248—249.
- Ленін В. І. Твори. Вид. 4, т. 35. [Листи до Інеси Арманд].
- Подляшук Павел. Прекрасная жизнь (И. Ф. Арманд) // Женщины русской революции. — Москва: Политиздат, 1968. — С. 28—44.