Вікіпедія

Артуро Услар П'єтрі

венесуельський історик, письменник, телевізійний продюсер і політик

Артуро Услар П'єтрі (ісп. Arturo Uslar Pietri; 16 травня 1906, Каракас — 26 лютого 2001, Каракас) — венесуельський історик, письменник, телевізійний продюсер і політик.

Артуро Услар П'єтрі
Ім'я при народженніісп. Arturo Uslar Pietri
Народився16 травня 1906(1906-05-16)[1]
Каракас, Венесуела[2]
Помер26 лютого 2001(2001-02-26)[2][3][…] (94 роки)
Каракас, Венесуела[2]
·інфаркт міокарда
Країна Венесуела
Діяльністьжурналіст, письменник, дипломат, політик, поет, драматург, адвокат, літературний критик, біограф, бібліотекар, есеїст, історик
Alma materЦентральний університет Венесуели
ЗакладEl Nacionald і Центральний університет Венесуели
Мова творівіспанська
Роки активностіз 1928
ЧленствоВенесуельська академія мови і National Academy of History of Venezuelad
ПартіяВенесуельська демократична партія
Автограф
Нагороди
CMNS: Артуро Услар П'єтрі у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Життєпис

ред.

Народився 16 травня 1906 року в Каракасі, Венесуела. Його батьками були генерал[8] Артуро Услар Сантамарія і Елена П'єтрі Паулі де Услар. [9] [10]

Прізвище Узляр має німецьке походження і може бути простежене до Йогана фон Услара, який воював на боці повстанців під час війни за незалежність Венесуели.[10] Ще юнаком, а потім підлітком, мешкав у різних містах порівняно урбанізованих центральних та північних долин країни. У 1924 році переїхав до Каракаса, щоб вивчати політичні науки в Центральному університеті Венесуели, де закінчив навчання і отримав ступінь доктора політичних наук у 1929 році. У тому ж році отримав юридичну освіту.[10]

Услар вів надзвичайно плідне життя, користувався впливом у венесуельській політиці, розумівся на історичному аналізі та літературі. Період його діяльності охоплював останні роки венесуельського каудилізму, перехід до демократії та більшої частини демократичної ери 1958—1999 років. Обіймав посади, такі як секретар делегації Венесуели в Лізі Націй, делегат Міжнародної організації праці, міністр освіти, міністр фінансів, член Конституції нового демократичного уряду (1958), посол у Сполучених Штатах, професор латиноамериканської літератури в Колумбійському університеті, професор політичної економіки в Центральному університеті Венесуели, головний редактор головної газети, кандидат у президенти і член Королівської іспанської академії.[11][12][8]

Услар П'єтрі брав довічну участь у венесуельських ЗМІ як культурна фігура. Писав регіонально впливові есеї та романи, з яких «Червоні Ланси»[13] розповідають про життя під час венесуельської війни за незалежність з різних соціальних перспектив. У своїх творах він відстоював местизайе, або розгул, як цінну особливість латиноамериканської культури.[12] Його літературний доробок був визнаний у 1990 році премією «Принц Астурії».[14]

Неодноразово висувався на Нобелівську премію з літератури.[9]

Оголосив про свій вихід з політики у 1998 році й в останній раз фігурував в політичних дебатах у 1993 році.[10]

Услар П'єтрі помер 26 лютого 2001 року в Каракасі.[9]

Нагороди

ред.

Твори

ред.
 
Микола М. Палій. Палкою кров'ю (збірка новел). Видавництво Юліяна Середяка. Буенос-Айрес - 1978. 120 с. В цій книзі в українському перекладі вийшла новела Артуро Услара П'єтрі "Дощ".

Новели

ред.
  • (1931) Las lanzas coloradas.
  • (1947) El camino de El Dorado.
  • (1962) Un retrato en la geografía.
  • (1964) Estación de máscaras.
  • (1976) Oficio de difuntos.
  • (1981) La isla de Robinson.
  • (1990) La visita en el tiempo.

Есеї

ред.
  • (1945) Las visiones del camino.
  • (1945) Sumario de economía venezolana para alivio de estudiantes.
  • (1948) Letras y hombres de Venezuela.
  • (1949) De una an otra Venezuela.
  • (1949) Treinta hombres y sus sombras.
  • (1951) Las nubes.
  • (1952) Apuntes para retratos.
  • (1953) Tierra venezolana.
  • (1954) Tiempo de contar.
  • (1955) Pizarrón.
  • (1955-56-58) Valores humanos.
  • (1955) Breve historia de la novela hispanoamericana.
  • (1958) Letras y hombres de Venezuela.
  • (1959) Materiales para la construcción de Venezuela.
  • (1962) Del hacer y deshacer de Venezuela.
  • (1964) Valores humanos. Biografías y evocaciones.
  • (1964) La palabra compartida. Discursos en el Parlamento (1959–1963).
  • (1965) Hacia el humanismo democrático.
  • (1966) Petróleo de vida o muerte.
  • (1967) Oraciones para despertar.
  • (1968) Las vacas gordas y las vacas flacas.
  • (1969) En busca del nuevo mundo.
  • (1971) Vista desde un punto.
  • (1972) Bolivariana.
  • (1974) La otra América.
  • (1975) Camino de cuento.
  • (1975) Viva voz.
  • (1979) Fantasmas de dos mundos.
  • (1981) Cuéntame a Venezuela.
  • (1981) Educar para Venezuela.
  • (1982) Fachas, fechas y fichas.
  • (1983) Bolívar hoy.
  • (1984) Venezuela en el petróleo.
  • (1986) Medio milenio de Venezuela.
  • (1986) Raíces venezolanas.
  • (1986) Bello el venezolano.
  • (1986) Godos, insurgentes y visionarios.
  • (1990) La creación del Nuevo Mundo.
  • (1992) Golpe y Estado en Venezuela.
  • (1994) Del cerro de plata al camino extraviado.

Короткі історії

ред.
  • (1928) Barrabás y otros relatos.
  • (1936) Red.
  • (1946) Pasos y pasajeros.
  • (1949) Treinta hombres y sus sombras.
  • (1967) La lluvia y otros cuentos.
  • (1980) Los Ganadores.

Поезії

ред.
  • (1973) Manoa: 1932-1972.
  • (1986) El hombre que voy siendo.
  • (1989) Lucien Zell's Poetic Brilliance

Театр

ред.
  • (1958) El día de Antero Alban. La Tebaida. El Dios invisible. La fuga de Miranda.
  • (1960) Chuo Gil y las tejedoras. Drama en un preludio y siete tiempos.

Подорожі

ред.
  • (1954) El otoño en Europa.
  • (1960) La ciudad de nadie. El otoño en Europa. Un turista en el cercano oriente.
  • (1971) La vuelta al mundo en diez trancos.
  • (1975) El globo de colores.

Посилання

ред.

Література

ред.
  1. ↑ The Fine Art Archive — 2003.
  2. ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #118803603 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  3. ↑ SNAC — 2010.
  4. ↑ Find a Grave — 1996.
  5. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  6. ↑ LIBRIS — Королівська бібліотека Швеції, 2018.
  7. ↑ datos.bne.es: El portal de datos bibliográficos de la Biblioteca Nacional de España — 2011.
  8. ↑ а б Santos Himiob (1997) у Las Nubes (хронологічні посилання), 1-е видання. Монте Авіла Editores Latinoamericana.
  9. ↑ а б в Obituary: Arturo Uslar Pietri. The Guardian. 2 березня 2001. Архів оригіналу за 11 березня 2022. Процитовано 20 лютого 2023. (англ.)
  10. ↑ а б в г Архівована копія. Архів оригіналу за 22 квітня 2021. Процитовано 16 квітня 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  11. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 14 серпня 2014. Процитовано 16 квітня 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  12. ↑ а б Arturo Uslar Pietri, Novelist of Venezuela, Is Dead at 94. The New York Times. 1 березня 2001. Архів оригіналу за 29 жовтня 2021. Процитовано 20 лютого 2023. (англ.)
  13. ↑ USLAR PIETRI, Артуро. Червоні Спірс. NY: Knopf, 1963. Перше американське видання. Переклав Гарріет де Онс з вступом Федеріко де Оніса
  14. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 14 серпня 2014. Процитовано 16 квітня 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2014-08-14 у Wayback Machine.]
Отримано з https://uk.wiki.x.io/w/index.php?title=Артуро_Услар_П%27єтрі&oldid=44074247