Артпоп
Артпоп (англ. art pop) — це умовно визначений стиль попмузики,[1] що зазнав впливу мистецьких теорій,[7] а також ідей з інших сфер мистецтва, таких як мода, образотворче мистецтво, кінематограф і авангардна література.[3][8] Жанр надихається попартом, який інтегрує «високу» і «низьку» культуру, наголошуючи на знаках, стилі й жестах замість особистісного вираження.[7][9] Музиканти артпопу можуть відходити від традиційної попаудиторії та усталених канонів рок-музики, досліджуючи постмодерні підходи й ідеї, зокрема статус попмузики як комерційного мистецтва, поняття штучності й особистості, а також питання історичної автентичності.
| Артпоп | |
|---|---|
| Стилістичні походження | |
| Походження | |
| Типові інструменти | |
| Споріднені жанри | |
| Глем-рок,[4] постпанк,[5] синті-поп,[5] vaporwave[6] | |
| Інші теми | |
| Артрок • індастріал • мистецький cвіт • авангардна попмузика • експериментальна попмузика • нова романтика • павер-поп • прогресивна попмузика | |
Починаючи з середини 1960-х років, британські та американські попмузиканти, такі як Браян Вілсон, Філ Спектор і The Beatles, почали впроваджувати ідеї руху попарту у свої записи.[1] Англійські музиканти артпопу черпали натхнення зі своїх навчань у художніх школах, тоді як в Америці стиль розвивався під впливом попхудожника Енді Воргола та його співпраці з гуртом The Velvet Underground.[10] Своєї «золотої епохи» стиль досяг у 1970-х роках завдяки виконавцям глем-року, таким як Девід Бові та Roxy Music, які активно використовували театральність і мотиви масової попкультури.[11]
Традиція артпопу продовжилася наприкінці 1970-х і в 1980-х роках через стилі постпанку, синті-попу та британську сцену «нових романтиків».[5][12] Стиль розвивався завдяки артистам, які відмовлялися від традиційних рок-інструментів і структур, віддаючи перевагу танцювальним стилям і синтезатору.[12] У 2010-х роках з'явилися нові тенденції в артпопі: хіп-хоп артисти почали звертатися до візуального мистецтва, а представники вейпорвейву досліджували естетику сучасного капіталізму й Інтернету.
Примітки
ред.- ↑ а б в Holden, Stephen (28 лютого 1999). MUSIC; They're Recording, but Are They Artists?. The New York Times. Процитовано 11 грудня 2024.
- ↑ Frith та Horne, 2016, с. 74.
- ↑ а б Buckley, 2012, с. 21.
- ↑ Lester, Paul (11 лютого 2015). Powerpop: 10 of the best. The Guardian.
- ↑ а б в Fisher, Mark (2010). You Remind Me of Gold: Dialogue with Simon Reynolds. Kaleidoscope (9).
- ↑ Harper, Adam (7 грудня 2012). Comment: Vaporwave and the pop-art of the virtual plaza. Dummy. Процитовано 11 грудня 2024.
- ↑ а б Frith, 1989, с. 116, 208.
- ↑ Fisher, 2014, с. 5.
- ↑ Bannister, 2007, с. 184.
- ↑ Frith та Horne, 2016, с. 113—114.
- ↑ Lester, Paul (11 червня 2015). Franz and Sparks: this town is big enough for both of us. The Guardian.
- ↑ а б Fisher, Mark (7 листопада 2007). Glam's Exiled Princess: Roisin Murphy. Fact. London. Процитовано 11 грудня 2024.
Список літератури
ред.- Frith, Simon; Horne, Howard (2016) [First published 1988]. Art Into Pop. Routledge. ISBN 978-1-317-22803-5.
- Buckley, David (2012). Strange Fascination: David Bowie: The Definitive Story. Random House. ISBN 978-1-4481-3247-8.