Безніско Євген Іванович
Євге́н Іва́нович Безні́ско (19 жовтня 1937, Кагарлик — 11 липня 2015, Львів) — український художник; член Спілки радянських художників України з 1966 року. Чоловік скульпторки Теодозії Бриж.
| Безніско Євген Іванович | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Народження | 19 жовтня 1937  Кагарлик, Київська область, Українська РСР, СРСР | |||
| Смерть | 11 липня 2015 (77 років) | |||
| Львів, Україна[1] | ||||
| Поховання | Личаківський цвинтар | |||
| Країна |  СРСР Україна | |||
| Жанр | портрет | |||
| Навчання | Республіканська художня школа імені Тараса Шевченка (1955) і Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (1964) | |||
| Діяльність | графік | |||
| Вчитель | Прокопенко Микола Васильович, Лопухов Олександр Михайлович, Сельський Роман Юліанович і Левицький Леопольд Іванович | |||
| Член | Спілка радянських художників України | |||
| У шлюбі з | Бриж Теодозія Марківна | |||
| Нагороди |     | |||
|
| ||||
Біографія
ред.Народився 19 жовтня 1937 року у місті Кагарлику Київської області (нині Україна). Після німецько-радянської війни його сім'я переїхала до Самбора, де він у 1950 році закінчив художню студію. Був учнем Миколи Прокопенка. 1955 року закінчив Республіканську художню середню школу імені Тараса Шевченка у Києві, навчався у Олександра Лопухова. Протягом 1958—1964 років навчався на факультеті монументального живопису Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва, де його викладачами були, зокрема, Роман Сельський і Леопольд Левицький[2]. Дипломна робота — тематичне панно на стіні нафтопроводу «Дружба» у селищі Козовій (керівник Роман Сельський, оцінка — відмінно)[3].
Упродовж 1963—1999 років працював на Львівському художньому комбінаті, був головою художньої ради, у 1981—1986 роках обімав посаду головного художника. Мешкав у Львові в будинку на вулиці Угорській, № 5, квартира № 4 та у будинку на вулиці Рудницького, № 45, квартира № 8[2]. Помер у Львові 11 липня 2015 року. Похований у Львові на полі № 33 Личаківського цвинтаря.
Творчість
ред.Працював у галузях станкової та книжкової графіки, монументально-декоративного мистецтва. Серед робіт:
- серія «До 100-річчя від дня народження Володимира Леніна» (1969);
- «Комсомольці 20-х років» (1966);
- «Їхав козак на війноньку…» (1968);
- «Як упав же він з коня» (1968);
Майже 40 років працював над офортами та ліноритами за мотивами творів:
- Івана Франка — «Мойсей» (1966—1968), «Смерть Каїна» (1969), «Іван Вишенський» (1971), «Похорон» (1972), «Панські жарти», «Ботокуди», «Рубач» (усі — 1974), «Христос і хрест» (1986), «Бориславські оповідання» (1987–90), «Межи добрі люди» (1995), «Захар Беркут» (1998), «Каменярі»;
- Лесі Українки — «Лісова пісня», «Оргія» (1974), «Вавилонський полон» (1977), «В катакомбах» (1978), «Одержима» (1982), «На полі крові» (1986);
- Василя Стефаника — «Стратився», «Сини», «Пістунька» (усі — 1979), «Межа» (1988).
Також оформив книги «Гроза» Анатолія Шияна (Київ, 1968), «Гонта» Якова Стецюка (Львів, 1969).
Автор низки портретів культурних і громадських діячів України:
- «Григорій Сковорода» (1974);
- «Юрій Дрогобич» (1976);
- «Лесь Курбас» (1977);
- «Маркіян Шашкевич» (1986);
- «Іван Вагилевич» (1986);
- «Яків Головацький» (1986);
- «Іван Франко» (1986);
- «Уляна Кравченко» (1986);
- «Іван Драч»;
- «Ростислав Братунь»;
- «Дмитро Павличко»;
- «Федір Стригун»;
- «Теодозія Бриж»;
- «Іван Миколайчук»;
- «Автопортрет» (2002).
Його портрет кардинала Йосипа Сліпого був подарований від Львівщини папі Івану Павлові II у 1996 році[4].
У 1997 та 2004 роках працював у Чорнобильській зоні, створив 45 пастелей. Частина з них зберігається в Музеї етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України.
- монументальні твори
.jpg)
- мозаїка у меморіальній каплиці жертвам НКВС в Золочівському замку (1995);
- мозаїка на меморіальному цвинтарі Січових Стрільців на горі Маківці (1998, у співавторстві з Яремою Безніско);
- пам'ятник Юрію Дрогобичу в Дрогобичі (1999, у співавторстві з Теодозією Бриж; архітектор Петро Сметана);
- пам'ятник Данилу Галицькому у Володимирі-Волинському (2001, авторка Теодозія Бриж, архітектори Костянтин Присяжний, С. Кравцов);
- пам'ятник на могилі князя Святослава неподалік Сколе (2008—2012, каменяр, скульптор С. Янів, архітектор Василь Каменщик).
Брав участь у республіканських виставках з 1961 року. Персональні виставки відбулися у Львові у 1966, 1968, 1979, 1981, 1995 роках; спільно з Теодозією Бриж — у 1967, 1973, 1986 роках, Самборі у 1969 році, Тернополі у 1978 році, Дрогобичі у 1998 році, Києві у 1999—2002 роках, Трускавці у 2000 році. 1986 року відбулася його пересувна персональна виставка — Львів, Нагуєвичі, Самбір, Миколаїв.
Роботи зберігаються у Львівській галереї мистецтв, Хмельницькому художньому музеї, Національному музеї у Львові, музеях Івана Франка у Львові та Нагуєвичах, Лесі Українки у Києві, та селі Колодяжному Волинської області, Василя Стефаника у селі Русові Івано-Франківської області та за кордоном — в музеях США, Аргентини, Канади, Франції[4].
Відзнаки
ред.- Заслужений художник УРСР з 1989 року;
- Національна премія України імені Тараса Шевченка (за 2006 рік; за серію ілюстрацій до творів Івана Франка)[5];
- Ювілейна медаль «20 років незалежності України» (19 серпня 2011)[6];
- Народний художник України (24 серпня 2013; за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм)[7].
Примітки
ред.- ↑ Чеська національна авторитетна база даних
- ↑ а б Безніско Євген Іванович / Довідник членів Національної спілки художників України. Київ. 2003. С. 314.
- ↑ Львівська національна академія мистецтв. Кафедра сакрального мистецтва. Випускники кафедри. 1964.
- ↑ а б 19 жовтня Євген Безніско святкуватиме своє 70-ліття. [Архівовано 12 липня 2015 у Wayback Machine.] — zik.ua, 08.10. 2007.
- ↑ Безніско Євген Іванович / Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка
- ↑ Указ Президента України від 19 серпня 2011 року № 822/2011 «Про нагородження відзнакою Президента України − ювілейною медаллю „20 років незалежності України“»
- ↑ Указ Президента України від 24 серпня 2013 року № 448/2013 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня незалежності України»
Література
ред.- Безніско Євген Іванович // Українські радянські художники : довідник / відпов. ред. І. І. Верба. — Київ : Мистецтво, 1972. — С. 32.;
- Безніско Євген Іванович // Словник художників України / відпов. ред. М. П. Бажан. — Київ : Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1973. — 272 с.;
- Безніско Євген Іванович // Митці України : Енциклопедичний довідник. / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1992. — С. 54—55 . — ISBN 5-88500-042-5.;
- Безніско Євген Іванович // Мистецтво України : Біографічний довідник. / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1997. — С. 48 . — ISBN 5-88500-071-9.;
- Товкало М. Безніско Євген // Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького та І. Підкови. — Львів : Літопис, 2007. — Т. 1. — С. 200—201. — ISBN 978-966-7007-68-8.;
- Безніско, Євген Іванович // Велика українська енциклопедія : [у 30 т.] / проф. А. М. Киридон (відп. ред.) та ін. — К. : ДНУ «Енциклопедичне видавництво», 2018— . — ISBN 978-617-7238-39-2.