Бенедикт Морель
Бенедикт Огюстен Морель (фр. Bénédict Augustin Morel; 22 листопада 1809, Відень, Австрійська імперія — 30 березня 1873, Сент-Іон, Третя французька республіка) — французький психіатр, який зробив великий вплив на психіатричні теорії у XIX столітті. Розробив питання про причини божевілля, а також про значення спадковості для психічних захворювань[6].
| Бенедикт Морель | |
|---|---|
| фр. Bénédict Morel фр. Benedict-Auguste Morel[1]  | |
.gif) | |
| Народився | 22 листопада 1809[1][2][…] Відень, Австрійська імперія[1] |
| Помер | 30 березня 1873[1][2][3] (63 роки) Руан[1] |
| Поховання | Cimetière Saint-Severd |
| Країна |  Франція[1] |
| Діяльність | психіатр, лікар |
| Галузь | психіатрія |
| Науковий ступінь | Diplôme d'État de docteur en médecined[4] (1839) |
| Членство | Академія наук, літератури та мистецтв Руанаd Académie des sciences, belles-lettres et arts de Savoied Société médico-psychologiqued Société libre d'émulation de la Seine-Maritimed Société d'émulation de l'Aind Académie de Stanislasd[5] Paris Society of Medicined |
| Нагороди |  |
| Автограф | .jpg) |
 Бенедикт Морель у Вікісховищі | |
Біографія
ред.Народився у Відні під час французької воєнної кампанії проти Австрії. Його батьком був французький армійський провізіонер, мати невідома. Після юнацьких поневірянь у 1831 році оселився у Парижі, спробував себе у журналістиці, у 1839 році взявся за вивчення медицини. Друг-студент Клод Бернар, з яким Бенедикт ділив кімнату (а за деякими відомостями — й одяг, через бідність), представив його психіатру Жану-П'єру Фальре, який згодом став учителем Мореля.
Науковий внесок
ред.Морель почав власні психіатричні дослідження, публікуючи статті, як наукові, так і у публіцистичному стилі. У 1856 році Морель був призначений головним лікарем психіатричного госпіталю у Сент-Іоні. Відзначали його прогресивний та гуманний підхід до пацієнтів. У 1857 році він публікує роботу «Traité des Dégénérescences» (з фр. «Лікування дегенерацій»), яка заклала, за деякими оцінками, основи майбутнього дослідження спадковості у психіатрії.
Морель дотримувався популярних у його час уявлень про успадкування набутих ознак — уявлень, що йдуть всупереч з дарвінізмом[7]. Він був песимістичний щодо перспектив пацієнтів, які страждають на психічні розлади. Основною причиною психозів, за Морелем, була дегенерація: виникнення нервових і психічних захворювань він розглядав як наслідок поступового погіршення природи людини, що призводить до поступового збільшення психозів у населенні[8].
Згідно з Морелем, Бог створив досконалий тип людини, проте під впливом пороків і створених культурою шкідливих професій, інфекцій цей досконалий тип став послідовно погіршуватися: у першому поколінні «дегенератів» виникає неврівноваженість, нервозність, у другому — важкі неврози, у третьому — психози; четверте покоління — потворність, розумове недорозвинення; настає бездітність та смерть роду[8].
Морель виділяв не тільки нервові та психічні, а й тілесні ознаки дегенерації, що згодом відіграло важливу роль і в психіатрії, і в кримінології (вчення Ломброзо, 1876), вплинув на діагностику психічних розладів і на методику прогнозування їх перебігу — у результаті чого тих або інших пацієнтів зараховували до невиліковно хворих, «вроджених злочинців»[8]. На думку фахівців, початок антропологічної школи кримінального права перегукується з роботами Мореля[9].
Одне з клінічних описів, складених Морелем, — історія хлопчика, який подає надії, в чотирнадцятирічному віці враженого психічним захворюванням, яке призвело до деградації розумових здібностей і втрати комунікаційних здібностей. Подібні захворювання Морель став називати раннім недоумством (фр. démence précoce), яке згодом увійшло у класифікацію шизофренії, складену Крепеліном у 1898 році як «деменція прекокс»[10], і трансформувалося у поняття простої форми шизофренії (так само як кататонія Кальбаума трансформувалася у кататонічну форму, гебефренія Геккера — у гбефренічний та хронічний маячний психоз Маньяна — у параноїдну). Це найменування зберігалося досить довго, проте до початку XX століття стало зрозуміло, що далеко не всі випадки такого «недоумства» ведуть до безповоротної деградації[10]. Як виявилося, цей розлад до того ж не завжди був раннім. Нова назва діагнозу «шизофренія» була запропонована швейцарським психіатром Ойгеном Блейлером у 1911 році, яку донині так і використовують[10].
Морелівський напрямок набув широкого поширення у німецькій школі психіатрії: Шюле, а слідом за ним Крафт-Ебінґ розділили всі психічні розлади на хвороби здорового мозку (які виникають внаслідок інфекцій, інтоксикацій) і хвороби вироджуючихся, причому до невиліковних спадкових «дегенератів» відносили переважну більшість психічних хвових. У Франції послідовниками Мореля стали Маньян, Легрен і Дежерін; Маньян, втім, відносив до дегенеративних психозів лише психози емоційні та вважав, що значну роль у виникненні психозів відіграє також і соціальне середовище[8].
Критика
ред.Російський психіатр О. У. Фрезе, виступаючи проти вчення Мореля про виродження, підкреслював, що за 25 років своєї роботи у галузі психіатрії він жодного разу не бачив ідіотів, які народжувалися від психічно хворих[8].
Психіатр, психолог і патограф М. М. Богданов зазначає, що є вагомі підстави сумніватися не тільки у місці та ролі епілепсії (яка, за Морелем, є однією з останніх ланок у ланцюзі сімейного виродження) у процесі виродження, а й у існуванні самого цього процесу. Зокрема, таке виродження, як показує багато випадків, не простежується у сім'ях епілептиків[11].
Бібліографія
ред.Список праць Мореля:
- Études cliniques: traité, théorique et pratique des maladies mentales. — Paris : Grimblot, 1852.(фр.)
- Traité des maladies mentales. — Paris, 1852—1853.(фр.)
- Traité des dégénérescence physiques, intellectuelles, et morales de l'espèce humaine. — Paris : Arno Press, 1857. — 693 p.(фр.)
- Traité des maladies mentales. — seconde édition. — Paris : Victor Masson, 1860. — 866 p.(фр.)
- Le no-restraint ou de l’abolition des moyens coercitifs dans le traitement de la folie. — Paris, 1861.(фр.)
- Du goître et du crétinisme, étiologie, prophylaxie etc. — 1864.(фр.)
- De la formation des types dans les variétés dégénérées. — Rouen, 1864.(фр.)
Примітки
ред.- ↑ а б в г д е Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б Encyclopædia Britannica
- ↑ а б Who Named It?
- ↑ Annuaire prosopographique : la France savante / за ред. B. Delmas, Р. Матіс — 2009.
- ↑ https://www.academie-stanislas.org/wp-content/uploads/2023/02/morel.pdf
- ↑ Морель // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
- ↑ Shorter, Edward. A historical dictionary of psychiatry. — Oxford : Oxford University Press, 2005. — ISBN 0-19-517668-5.
- ↑ а б в г д Юдин Т.И. Очерки истории отечественной психиатрии / Под редакцией Б.Д. Петрова. — Москва : Государственное издательство медицинской литературы «Медгиз», 1951. — 5000 с.
- ↑ Молчанов Б. А., Анциферова Ю. С. Антропологическая школа уголовного права в системе научных направлений XIX — начала XX в. // Научно-методический электронный журнал «Концепт». — 2013. — Т. 3. — С. 2056—2060.
- ↑ а б в Стоименов Й. А., Стоименова М. Й., Коева П. Й. и др. Деменция прекокс (Dementia praecox) // Психиатрический энциклопедический словарь. — К. : «МАУП», 2003. — С. 269. — ISBN 966-608-306-X.
- ↑ Богданов Н.Н. «Под бурей рока — твердый камень, в волненьях страсти — легкий лист…». — Независимый психиатрический журнал. — 2001. — № 2. — С. 68—77.