Битва при Тайпале
Битва при Тáйпале (фін. Taipaleen taistelu) ― серія вирішальних боїв між Фінляндією та СРСР у ході Радянсько-фінської (Зимової) війни 1939–1940 рр., що точилися з грудня 1939 по лютий 1940 року на Карельському перешийку на території селища Тайпале на річці Тайпалеенйокі. Ці бої були частиною совєтської кампанії з прориву фінської лінії Маннергейма, щоб відкрити собі шлях до півдня Фінляндії. Попри свою чисельну перевагу, прорватися через фінські лінії оборони не вдалося, адже фіни організували ефективну оборону.
| Битва при Тайпале | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Радянсько-фінська війна (1939—1940) | |||||||
 | |||||||
| 60°30′26″ пн. ш. 29°00′45″ сх. д. / 60.507342° пн. ш. 29.012389° сх. д. | |||||||
| |||||||
| Сторони | |||||||
 Фінляндія
|
 СРСР
| ||||||
| Командувачі | |||||||
| Гуґо Естерман | Кирило Мерецков | ||||||
| Військові сили | |||||||
| 10-та дивізія | 49-та, 142-га та 150-та дивізії | ||||||
| Втрати | |||||||
| 2250 загиблих та поранених | більше 10 тисяч загиблих | ||||||
Бої на цій самій території проходили й влітку 1944 року у ході Війни-продовження.
Попередні події
ред.30 листопада 1939 року війська Червоної армії перейшли фінський кордон та почали бомбардувати з повітря цивільні обʼєкти. Карельський перешийок був поділений обома учасниками війни на два сектори: один розташовувався з боку Ладозького озера, а другий ― з боку Фінської затоки. У секторі Ладоги командував офіцер Червоної армії Володимир Грендаль, а з фінського боку ― генерал Ерік Гейнрікс. 3 грудня Грендаль отримав наказ здійснити прорив у своєму секторі, оскільки захисники в другому секторі мали чисельну перевагу і чинили жорсткіший спротив. Попередня мета дістатися Виборга стала другорядною. Штаб-квартира радянських військ розташувалася у Метсяпіртті і атака почалася 6 грудня, коли фіни відступили до лінії Маннергейма.
Хід подій
ред.У результаті діяльності оборонних військ на початку Зимової війни головна фінська оборонна позиція на Карельському перешийку до 6 грудня 1939 року утворилася на річці Тайпалеенйокі. Відповідальність за передову на цій території лягла на 10-ту дивізію фінської армії; до її складу входили 14 тисяч бійців, але у власне боях брали участь лише три полки: 28-й піхотний полк в Тайпале, 23-й піхотний полк, який прибув у якості підкріплення у розпалі боїв, та 30-й піхотний полк у нижній частині Кірвесмякі починаючи з 11 грудня. Ці піхотні полки загалом налічували 9 тисяч бійців. З радянського боку у боях при Тайпале брала участь Права група 7-ї армії, тобто три дивізії: 49-та, 142-га та 150-та. Сили 49-ї дивізії налічували 16 200 осіб, приблизно таку саму чисельність мали й дві інші[1].
Битва почалася 6 грудня, коли сили 49-ї та 150-ї дивізії, що мали власну штатну артилерію та близько 100 танків, намагалися перейти річку Тайпалеенйокі у трьох місцях. Територія була рівнинною, тому у совєтів не було укриття, а також наступ почався вдень без достатньої артпідготовки та димової завіси. Великі втрати серед совєтів спричинив й точний вогонь фінської артилерії, проте завдяки великій кількості своїх військ совєтам вдалося утворити плацдарм на річці. При обстрілі фінських позицій особливо відзначився майор Д.І. Турбін.
7 грудня фіни намагалися здійснити контрнаступ на підрозділи Червоної армії, що закріпилися на північному березі річки в Коуккуніємі, але втратили близько 70 бійців, з яких загинули 30. Втрати совєтів були в чотири рази більші.
10 грудня 469-й полк 150-ї дивізії був піднятий в атаку на фінські позиції в Кірвесмякі, але зазнав значних втрат особового складу. У бою був важко поранений та помер від ран тимчасовий командувач 469-го полку капітан Дубень, а при відході був залишений на полі бою та замерз начальник штабу полку капітан Семенов; були поранені та вбиті всі три командувачі батальйонів і майже всі командири рот. Головним успіхом дня було захоплення ДОТу «Алказар»[2] у місці впадіння струмка Мустаоя в річку Тайпалеенйокі; за це золоту зірку героя СРСР отримав капітан В.Г. Нетреба. Протягом наступних двох днів фіни намагалися відбити свої позиції.
Незважаючи на перевагу совєтських військ у чисельності та озброєнні, фінам вдалося кілька разів відбивати їхні напади[3] та у свою чергу завдавати їм втрат. Попри це вони не мали достатньої потужності, щоб зупинити просування Червоної армії, і невдовзі плацдарм розширився, забезпечуючи прохід для підкріплення (39-та танкова бригада). До 12 грудня плацдарм був достатньо великий для того, щоб підтримувати просування у секторі Тайпале.
15 грудня радянські війська почали танкову атаку силами 39-ї танкової бригади підполковника Д.Д. Лелюшенка. Ще 13 грудня танки Т-26 переправилися через річку на плацдарм на північному березі в Коуккуніємі; танковій атаці із 59 машин передував тригодинний артилерійський обстріл, який припинився об 11:30. Під час атаки танки погано маневрували на гористому північному березі, а також фінам вдалося відрізати танки від піхоти, що наступала, в районі струмка Мустаоя. Для ураження танків, окрім протитанкових гармат, фіни використовували й коктейлі Молотова. У ході наступу совєтські війська втратили 28 танків, а під час танкової атаки 16 грудня фіни підбили ще 7.
17 грудня в районі струмка Мустаоя радянські війська наштовхнулися на заміновані завали та загородження із колючого дроту, а також проти них вівся масований кулеметний та мінометний вогонь. До 20 грудня втрати СРСР були настільки високі, що 173-й полк мав бути відведений в тил. 23 грудня фіни здійснили контрнаступ, який, втім, був відбитий; з обидвох сторін загинуло близько 100 бійців. Того ж дня надійшов наказ про перехід до оборони у звʼязку з великими втратами особового складу у попередніх боях[4].
25 грудня червоноармійці спробували здійснити атаку на фінські позиції в районі Келʼї через лід озера Суваннонʼярві, щоб вразити тил 10-ї фінської дивізії в районі Тайпале, проте наступ не вдався.
Результати
ред.Фінським військам вдалося тримати фронт на Тайпалеенйокі до самого кінця Зимової війни. Битва при Тайпале стала однією з перших вирішальних перемог, і бойовий дух фінських солдатів та їхня впевненість у своїх силах зросла на всіх фронтах війни завдяки цим перемогам. Фіни зазнавали й великих втрат: у найтяжчі дні по фінських позиціях випускалося 15 тисяч гранат на день.
У Тайпале знаходилася частина лінії Маннергейма, а також частина VKT-лінії. Лінія проходила по озеру Суваннонʼярві, що утворює стік річки Вуоксі, а звідти по річці Тайпалеенйокі до Ладозького озера. Суваннонʼярві та річка Тайпалеенйокі, що повертала по ходу свого русла, утворюють між собою мис Коуккуніємі, що простягається на південь. Мис був проблематичним з точки зору оборони території, адже був рівним та незахищеним. З іншого боку, якби оборона була організована на початку мису, довелося б віддати багато кілометрів території совєтським військам майже без боротьби.
Найвизначнішими місцями битв були села Теренттіля та Кірвесмякі, розташовані на північному узбережжі річки Тайпалеенйокі.
В культурі
ред.Події під час форсування річки військами Червоної армії у ході битви при Тайпале стали сюжетною основою вірша Олександра Твардовського «Переправа»[5]. Також по мотивах цих подій поет Євген Долматовський написав вірш «Тайпалеен-йокі».
Примітки
ред.- ↑ Raunio, Ari & Kilin, Juri ((2007) 2017). Talvisodan taisteluja. Karttakeskus.
- ↑ Дот «Алказар». Архів оригіналу за 19 лютого 2020. Процитовано 20 травня 2024.
- ↑ Geijer, B. G. (1955). Talvisodan Taipale : tutkimus sitkeästä puolustuksesta. WSOY.
- ↑ Центр перешейка — в болотах у железной дороги. Архів оригіналу за 3 червня 2020. Процитовано 20 травня 2024. [Архівовано 2020-06-03 у Wayback Machine.]
- ↑ «Переправа» А. Твардовский. Архів оригіналу за 18 лютого 2020. Процитовано 19 травня 2024.
Література
ред.- Engle, Eloise; Paananen, Lauri (1985) [1973]. The Winter War: The Russo-Finnish Conflict, 1939–40. Westview Press. ISBN 0-8133-0149-1.
- Nenye, Vesa; Munter, Peter; Wirtanen, Toni; Birks, Chris (2015). Finland at War: The Winter War 1939–40. Osprey Publishing. ISBN 978-147-280-631-4.
- Raunio, Ari; Kilin, Juri (2010). Talvisodan taisteluja (вид. 3rd revised). Karttakeskus. ISBN 978-951-593-415-4.
- Sorko, Kimmo (1998). Keskisuomalaisten Taipale 1939-1940. ISBN 952-91-0231-3.
- Sorko, Kimmo; Strang, Mikko (2010). Taipaleen päiviä. Talvisota Itä-Kannaksella 1939-1940. Historiatyöryhmä. ISBN 978-952-92-6803-0.
- Sotatieteen Laitos. (1978). Talvisodan historia 2 : Sotatoimet Karjalan kannaksella. WSOY. ISBN 951-0-08147-7.
- Trotter, William R. (2002) [1991]. The Winter War: The Russo–Finnish War of 1939–40 (вид. 5th). Aurum Press. ISBN 1-85410-881-6.
- Tuuri, Antti (2003) [1984]. The Winter War. Aspasia Books, Inc. ISBN 978-0973105339.
- Иринчеев, Баир (2016). Оболганная победа Сталина. Штурм Линии Маннергейма. Эксмо. ISBN 978-5-699-86363-1.
- Килин, Юрий Михайлович (2008). Боевые действия на Карельском перешейке. Петрозаводский государственный университет.
- Якимович, Кирилл (2010). На фланге линии Маннергейма. Битва за Тайпале. Вече. ISBN 978-5-4444-5645-3.
Посилання
ред.- Военный альбом (Фотографії у категорії «Радянсько-фінська війна»)
- JR 28 sotapäiväkirjat
- Raunio, Ari (2017). Defensive battles in December 1939. Talvisotayhdistys.
- Схема фінських оборонних позицій в районі Тайпале