Битва під Харраном

Битва під Харраном — битва, яка відбулась 7 травня 1104 року між об'єднаним військом Антіохійського князівства та Едеського графства з одного боку, та силами турків-сельджуків з іншого. Це була перша велика битва мусульман проти новостворених держав хрестоносців, що постали після Першого хрестового походу. Поразка християн мала для них катастрофічні наслідки і дозволила сельджукам відвоювати ряд фортець та значні території Антіохійського князівства.

Битва під Харраном
Хрестові походи
Дата 7 травня 1104 року Місце Два дні шляху від Харрану, на рівнині навпроти Ракки Результат Впевнена перемога сельджуків
Сторони
Антіохійське князівство Едеське графство	Турки-сельджуки
Командувачі
Балдуїн II Боемунд I Танкред Тарентський Жослен I	Джікірміш
Сили
3000 важких кавалеристів 9000 піхотинців та лучників	7000 верхових лучників
Втрати
Важкі	Невідомо

Битва

У 1104 році, маючи намір відновити хрестовий похід і просунутися далі на схід, граф Едеси Балдуїн II звернувся за військовою підтримкою до князя Антіохії Боемунда і його племінника, князя Галілеї Танкреда Тарентського. Армії Боемунда і Танкреда висунулися від Антіохії на північ до Едеси, де об'єдналися з хрестоносцями Балдуїна і Жослен де Куртене та попрямували до Харрану.

Тим часом сельджуки під проводом еміра Мосула Джекерміша і правителя Мардіна Сукмана ібн Артука зосередили свої сили біля міста Рас-аль-Айн в районі річки Хабур. У травні 1104 року бажаючи відвернути увагу хрестоносців від Харрана, сельджуки попрямували до Едессі. Достовірних відомостей про точне місце зіткнення мусульман з хрестоносцями не збереглося. З хроніки арабського історика Ібн аль-Ашера випливає, що битва відбулася у 12 км від Харрана, однак вірменський історик Матвій Едеський повідомляє про місцевість у двох днях шляху від міста.

На час, поки Балдуїн перебував у в'язниці Мосула, графством Едеським керував Танкред Тарентський. Згодом за Жослен і Балдуїна було заплачено викуп, проте звільнені вони були тільки в 1108 році.

Наслідки

Битва під Харраном стала першою серйозною поразкою хрестоносців. Її підсумок розвіяв думку про нездатність мусульман чинити опір і перемагати. Сумним для хрестоносців результатом битви скористалася Візантія, яка знову приєднала до себе Латакію і частину території Кілікії. Багато підлеглих Антіохії міст повстали і були зайняті мусульманами Алеппо, а вірменські території відійшли до Вірменії та Візантії. Відчуваючи небезпеку з боку Візантії, Боемунд доручив управління Антіохії своєму племіннику Танкреду і в листопаді 1104 року відбув у Італію, щоб зібрати там нове військо.

За твердженням літописця Гійома Тирського, поразка хрестоносців у битві при Харрані мала воістину катастрофічні наслідки. У 1108 році між імператором Візантії Олексієм Комнін і Боемундом Тарентським була укладена принизлива для хрестоносців Девольска угода, згідно з якою Антіохія ставала васальною територією Візантії і втрачала вихід до моря. Цю угоду, однак, не визнав Танкред Тарентський. У 1119 році Антіохія знову була розбита в битві на Кривавому полі, а графство Едеське так ніколи й не відновило свій вплив і проіснувало до 1144 року тільки завдяки внутрішнім суперечностям в рядах мусульман.