Бобровський Борис Павлович
Бобровський Борис Павлович (7 січня 1868 — після 1918) — військовий діяч, генерал-поручник Армії Української Народної Республіки, дипломат.
Бобровський Борис Павлович | ||||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Генерал-майор (1911) Генерал-поручник | ||||||||||
Загальна інформація | ||||||||||
Народження | 7 січня 1868 Полтавська губернія, Російська імперія | |||||||||
Смерть | невідомо | |||||||||
Військова служба | ||||||||||
Приналежність | УНР | |||||||||
Війни / битви | Перша світова війна Українсько-радянська війна | |||||||||
Нагороди та відзнаки | ||||||||||
Життєпис
ред.Народився у сім'ї дійсного статського радника старшого лікаря Петровського Полтавського кадетського корпусу Бобровського Павла Григоровича, затвердженого у дворянстві Указом Герольдії від 22 травня 1867 року. Мати — Любов Яківна. Брати — Володимир, Павло, Сергій; сестри — Олександра і Людмила[1].
Закінчив Полтавський кадетський корпус (1885), 1-ше Павловське військове училище (1886), Миколаївську академію Генерального штабу у Санкт-Петербурзі (1893).
В Російській армії
ред.Учасник Російсько-японської війни 1904—1905.
З 1908 полковник, призначений командиром 6-го стрілецького полку.
3 липня 1911 генерал-майор, переведений в генеральний штаб.
У роки Першої світової війни — на Північно-Західному фронті, начальник штабу Двінського військового округу.
На службі Україні
ред.З утворенням Української Центральної Ради навесні 1917 організував і очолив Українську військову громаду в Двінську (нині м. Даугавпілс в Латвії), сприяв формуванню військових частин для УЦР.
Після Жовтневого перевороту 1917 прибув до Києва, в листопаді очолив утворений Український генеральний військовий штаб. Під його керівництвом розроблено проект організації Армії УНР, її вищого керіництва, укладалися закони про постійне військо, статути, однострої і військові відзнаки. Розроблено проекти формування Київського, Харківського та Одеського військових округів.
Від 23.11.1917 до 12.02.1918 — начальник Українського Генерального штабу.
На початку лютого 1918 року, під час захоплення Києва більшовицькими військами під командуванням М. Муравйова, потрапив у полон і був розстріляний[2].
У деяких джерелах[3] міститься інформація про те, що від 26.07.1918 року військ він був військовим аташе Посольства Української Держави в Болгарії, а у грудні 1918 року визнав владу Директорії УНР і протягом 1919 року залишався військовим аташе УНР у Болгарії та Румунії (Софія). Свідчення про його перебування на еміграції у Парагваї, мабуть, є результатом помилкового сприйняття його за іншого генерала — Бобровського Сергія Павловича, який дійсно проживав у Парагваї.
Примітки
ред.- ↑ Списокъ дворянъ, внесенныхъ въ дворянскую родословную книгу Полтавской губерніи. Изданъ Полтавскимъ Дворянскимъ Депутатским Собраніемъ въ 1898 году.— Полтава. Типо-Литографія Полтавскаго Губернскаго Правленія. 1898.— С. 52.
- ↑ Енциклопедія історії України: У 10 т. Т. 1 : А—В./ Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.— К.: Наук. думка, 2003.— С. 308—309.
- ↑ Тинченко Я. Українське офіцерство: шляхи скорботи та забуття. 1917—1921 роки. К., 1995
Джерела
ред.- Енциклопедія історії України: У 10 т./ Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.— К.: Наук. думка, 2003.— ISBN 966-00-0632-2
Т. 1 : А—В.— 2003.— С. 308—309.
- Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — К. : Темпора, 2007. — ISBN 966-8201-26-4.
- Довідник з історії України / за ред. І. З. Підкови, Р. М. Шуста. — К. : Генеза, 2001. — ISBN 966-504-439-7.
- Тинченко Я. Українське офіцерство: шляхи скорботи та забуття. 1917—1921 роки. К., 1995;
- Колянчук О. та ін. Генералітет українських визвольних змагань. Львів, 1995;
- Голубко В. Армія Української Народної Республіки. Львів, 1997.
Посилання
ред.- Бобровський Борис Павлович. (рос.) // grwar.ru — Російська імператорська армія в Першій світовій війні.
{{cite web}}
: стрип-маркер templatestyles в|publisher=
на позиції 1 (довідка)