Бортко Володимир Володимирович (старший)
Володи́мир Володи́мирович Бортко́ (27 вересня 1924, Курськ — 12 березня 1983, Москва) — російський радянський та український радянський театральний режисер. Заслужений діяч мистецтв УРСР з 1968 року. Батько режисера, сценариста, актора Володимира Бортка.
Бортко Володимир Володимирович | |
---|---|
Народився | 27 вересня 1924 Курськ, РСФРР, СРСР |
Помер | 12 березня 1983 (58 років) Москва, СРСР |
Поховання | Головинське кладовище |
Країна | СРСР |
Діяльність | театральний режисер |
Alma mater | Державний інститут театрального мистецтва імені Анатолія Луначарського (1949) |
Заклад | Театр на Броннійd, Московський драматичний театр імені Миколи Гоголяd, Одеський обласний академічний драматичний театр і Курський державний драматичний театр імені Олександра Пушкіна |
Учасник | німецько-радянська війна |
Партія | ВКП(б) |
Діти | Бортко Володимир Володимирович |
Нагороди | |
Життєпис
ред.Народився 27 вересня 1924 року в місті Курську (нині Російська Федерація). У шкільні роки займався у театральній студії Курського міського Будинку піонерів, де став провідним виконавцем ролей[1].
У Червоній армії з 6 серпня 1942 року. Брав участь у німецько-радянській війні. Служив у 35-му гвардійському мінометному полку[2]. Брав участь у Сталінградській битві, де отримав тяжке поранення, що призвело до інвалідності[1] (втратив ногу[3]). Нагороджений медаллю «За відвагу» (5 лютого 1943)[2], орденом Червоної Зірки[4]. Член ВКП(б) з 1946 року[4].
1949 року закінчив Інститут театрального мистецтва у Москві. Спочатку працював у Москві: протягом 1949—1957 років — у Драматичному театрі на Малій Бронній; у 1957—1964 роках — у Драматичному театрі імені Миколи Гоголя.
У 1964—1971 роках очолював Одеський російський драматичний театр імені Андрія Іванова. Був спеціальним кореспондентом газети «Советская культура» по Україні[5].
У 1971—1974 роках обіймав посаду головного режисера Волгоградського драматичного театру; у 1976—1982 роках очолював Курський драматичний театр імені Олександра Пушкіна[1].
Помер у Москві 12 березня 1983 року, де і похований на Головинському кладовищі[1].
Творчість
ред.Здійснив постановки вистав:
- Театр на Малій Бронній
- «Сильні духом» Дмитра Медведєва
- «Назар Стодоля» Тараса Шевченка (1951);
- «Не називаючи прізвищ» Василя Минка (1953[a]);
- Одеський драматичний театр
- «Вдівець» Олександра Штейна;
- «У день весілля» Віктора Розова (1964);
- «Сто чотири сторінки про любов» Едварда Родзинського (1964);
- «Різдво в домі синьйора Куп'єлло» Едуардо де Філіппо (1965);
- «Коли мертві оживають» Івана Рачади[b] (1965);
- «Дон Кіхот іде в бій» Вадима Коростильова (1965);
- «Втеча» Михайла Булгакова (1967);
- «Всього тринадцять місяців: (Пушкін в Одесі)» Юрія Динова (1969);
- «Пам'ять серця» Олександра Корнійчука (1970);
- Курський драматичний театр
- «Таблетка під язик» Андрія Макайонка (перша вистава у Курському театрі)[3];
- «Полк іде» за романом Михайлом Шолоховим «Вони боролися за Батьківщину» (1977)[c][d];
- «Час пік» Єжи Ставінського (1977);
- «Різдво в будинку сеньйора Куп'єлло Едуардо де Філіппо» (1978);
- «Качине полювання» Олександра Вампілова (1979);
- «Фаворит» Дьюли Ієша[e] (1979);
- «Сині коні на червоній траві» Михайла Шатрова (1980);
- «Дядя Ваня» Антона Чехова (1981);
- «Пробач мені» за повістю Віктора Астаф'єва «Зіркопад» (1982[f]).
Вшанування
ред.17 вересня 2016 року на честь Володимира Бортка на приміщенні Курскою обласної філармонії встановлено меморіальну дошку[1].
Виноски
ред.- ↑ Перша постановка на російській сцені.
- ↑ Цю п'єсу режисер поставив і у Львівському театрі імені Марії Заньковецької, де одну з ролей зіграв починаючий актор Богдан Ступка[6]
- ↑ За найкраще втілення військово-патріотичної теми на сцені у виставі «Полк йде», рішенням Головного Політичного Управління Армії та Флоту, разом з іншими, нагороджений Срібною медаллю імені народного артиста СРСР О. Д. Попова[3].
- ↑ Вистава була учасником показу кращих вистав Росії у Москві та на шолоховському фестивалі в Ростові-на-Дону. З цією виставою театр виїжджав на гастролі до Чехословаччини у 1979 році, до Монголії у 1980 році та до Німеччини у 1981 році[3].
- ↑ Вистава взяла участь у огляді вистав угорської драматургії, а Володимир Бортко був нагороджений Дипломом Угорської Народної Республіки[3].
- ↑ Остання постановка Володимира Бортка у Курському театрі[3].
Примітки
ред.- ↑ а б в г д Е. М. Богатырева. Бортко, Владимир Владимирович / Курская энциклопедия. (рос.)
- ↑ а б Бортко Владимир Владимирович / Память народа. (рос.)
- ↑ а б в г д е В. В. Бортко / Курский драматический театр им. Пушкина. (рос.)
- ↑ а б Українська радянська енциклопедія, 1978, Т. 2.
- ↑ Мистецтво України: Енциклопедія в 5 томах, 1995.
- ↑ Бортко Владимир Владимирович / Они оставили след в истории Одессы. Собрание биографический очерков и статей. (рос.)
Література
ред.- Бортко Володимир Володимирович // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1978. — Т. 2 : Боронування — Гергелі. — 542, [2] с., [30] арк. іл. : іл., портр., карти + 1 арк с. — С. 7;
- Бортко Володимир Володимирович // Митці України : Енциклопедичний довідник. / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1992. — С. 86 . — ISBN 5-88500-042-5.;
- М. Г. Лабінський. Бортко Володимир Володимирович // Мистецтво України: Енциклопедія в 5 томах. / А. В. Кудрицький, відповідальний редактор. — К.: «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1995. — Т. 1 : А—В. — С. 241. — ISBN 5-88500-027-1;
- Бортко Володимир Володимирович // Мистецтво України : Біографічний довідник. / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1997. — С. 81 . — ISBN 5-88500-071-9.;
- М. Г. Лабінський. Бортко Володимир Володимирович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2004. — Т. 3 : Біо — Бя. — С. 371. — ISBN 966-02-2682-9.