Вакуленчук Григорій Микитович
Григо́рій Мики́тович Вакуленчу́к (нар. 1877, Великі Коровинці (нині селище міського типу Чуднівського району Житомирської області) — пом. 27 червня 1905, борт панцерника «Потьомкін») — український та російський артилерійський унтер-офіцер Чорноморського флоту, організатор та перший керівник повстання на панцернику «Потьомкін».
| Вакуленчук Григорій Микитович | |
|---|---|
 | |
| Народився | 1877 Великі Коровинці, Озадівська волость, Житомирський повіт, Волинська губернія, Російська імперія |
| Помер | 27 червня 1905 Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія ·вогнепальна рана |
| Поховання | Другий християнський цвинтар |
| Країна |  Російська імперія |
| Національність | Українець |
| Діяльність | військовослужбовець |
Життєпис
ред.
Народився в селянській родині. В 1898 році почав службу на Чорноморському флоті. В 1900 році закінчив мінно-артилерійську школу та призначений комендором на ескадрений панцерник «Князь Потьомкін-Таврійський».
Коли 27 (14 за ст. ст.) червня 1905 року близько 30 матросів, які відмовилися від обіду (з гнилим і червивим м'ясом), були заарештовані, і старший офицер Гіляровський[en] наказав принести брезент, який на флоті зазвичай приносили перед розстрілом, на панцернику почалося повстання.
Повстання почалось з фрази, вимовленої Вакуленчуком українською мовою: «Та доки ж ми будемо рабами?!». На той час українці складали на Чорноморському флоті переважну більшість, але лише серед матросів та нижчого командного складу; вищий командний склад був переважно російським та ворожим до українців. Як зазначив згодом Іван Багряний: «Це було повстання української стихії, повстання кріпаків князя Потьомкіна, нащадків Самійла Кішки і всього українського Запорожжя».
На самому початку повстання на «Потьомкіні» Григорій Вакуленчук першим застосував зброю, убивши артилерійського офіцера лейтенанта Леоніда Неупокоєва[ru], який намагався роззброїти повстанців, після чого сам був смертельно поранений старшим офіцером панцерника Іполитом Гіляровським[en]. Повстання очолив мінний машиніст панцерника Панас Матюшенко.
15 червня (за ст. ст.) 1905 року в Одеський порт з панцерника «Князь Потьомкін» був знесений труп Григорія Вакуленчука, з запискою: «Перед вами лежить тіло вбитого матроса Григорія Вакуленчука, якого убив старший офіцер ескадреного броненосця „Великий князь Потьомкін-Таврійський“ за те, що він сказав, що борщ не годиться. Помстимося кровопивцям! Смерть гнобителям, нехай живе свобода!».
Того ж дня був похований в Одесі.
Пам'ять
ред.Пам'ятники Григорію Вакуленчуку встановлено в селищі Великі Коровинці (Житомирська область), та в Одесі.
Вулиця Вакуленчука у ряду міст України.
Також перейменовано смт Великі Коровинці-2 на Вакуленчук на його честь в 1984 році.
Література
ред.- Пономарев И. И., Герои «Потемкина», М., 1956. (рос.)
- Краснознаменный черноморский флот М.: Воениздат, 1979 (рос.)
Посилання
ред.- Повсталий панцерник // Сергій Чалий, для «Флоту України» (лінк не працює, 31.10.2016)
- Вакуленчук і Матюшенко в Севастополі [Архівовано 20 лютого 2020 у Wayback Machine.], розділ у: Валько Кравченко. Український Севастопіль [Архівовано 25 вересня 2016 у Wayback Machine.] // Бібліотека «Українського життя в Севастополі»
- Одеса-2007: за межею божевілля? [Архівовано 17 травня 2018 у Wayback Machine.] // Сергій Грабовський, для УП, 27.06.2007, портал Український Центр [Архівовано 11 червня 2012 у Wayback Machine.]
- В Одесі відкрили пам'ятник морякам панцерника «Потьомкін» [Архівовано 31 жовтня 2016 у Wayback Machine.] 14 жовтня на Митній площі Одеси було відкрито пам'ятник «Потьомкінцям — нащадки» [Архівовано 31 жовтня 2016 у Wayback Machine.] // Офіційний сайт міста Одеса. Новини 15.10.2007 09:50:25
- Олександр Коваленко: штрихи до історичного портрета [Архівовано 31 жовтня 2016 у Wayback Machine.] // Геннадій Іванущенко. Державний архів Сумської області, 19.08.2010