Введенська церква (Поділ)
Введенська церква — православний храм у Києві на Подолі (Плоській частині), збудований впродовж 1883—1885 років та зруйнований 1936 року[1]. З 2006 року храм відбудовується.
Введенська церква | |
---|---|
50°28′14″ пн. ш. 30°31′01″ сх. д. / 50.47058° пн. ш. 30.51683° сх. д. | |
Тип споруди | церква |
Розташування | Україна, Київ |
Архітектор | Володимир Ніколаєв |
Початок будівництва | 1882 |
Кінець будівництва | 1885 |
Зруйновано | 1936 |
Відбудовано | 2005—2014 роки |
Стиль | неовізантійський |
Належність | УПЦ МП |
Адреса | вул. Почайнинська, 27/44 |
Епонім | Діва Марія |
Введенська церква у Вікісховищі |
Історія
ред.У місцевості, де стояла Введенська церква, за часів Київської Русі розміщувалося так зване Велесове капище — місце вшанування язичницького бога Велеса, покровителя домашньої худоби[2][3][4]. Невдовзі після охрещення князем Володимиром киян, ще наприкінці X ст. на місці капища збудували перший дерев'яний храм, присвячений святому Власію[5][6][7][8]. У середні віки, під час нападу на Київ князя Януша Радзивілла у серпні 1651 року церква згоріла[9][10][11]. Втім, немає доказів, що ця споруда була тією ж давньоруською церквою.
У 1718 році коштом мешканця містечка Баришівка, Павла Дем'яновича Лесницького, майбутнього старости рибальського цеху в Києві, на місці дерев'яної церкви святого Власія була зведена нова церква, освячена на честь Введення Пресвятої Богородиці[12][9][10][3][6][7][11]; у зведенні нової церкви брав участь і її тогочасний настоятель — священник Онуфрій Хенценський[9]. Введенська церква була дерев'яною, трибанною, тринавною[12]; близько 1792[13] або 1798 року церкву відремонтували та добудували окремо встановлену дзвіницю. Станом на 1806 рік парафія церкви становила 1 177 осіб (571 чоловік та 606 жінок)[9]. Храмове свято відзначали 21 листопада (за старим стилем)[6]. У вівтарі церкви зберігалася частинка мощей святого Власія[3][11].
Завдяки своєму розташуванню за річкою Глибочицею Введенська церква не постраждала від Подільської пожежі 1811 року[14][11].
Станом на середину XIX століття парафія Введенської церкви нараховувала близько 830 осіб[15]. Цей район був одним із найбідніших у Києві, тут селилися незаможні люди, переважно рибалки[11]. Також згідно дозволу генерал-губернатора Васильчикова, у цій місцевості було дозволено оселятися євреям[14][15][11]. Землі навколо Введенської церкви щороку навесні заливали води Дніпра, зокрема, у 1844[11] або 1845[3] році біля церкви був зафіксований рівень води у 1,5 аршини (близько 1,07 м). Парафіяни ще з початку XIX ст. зверталися із проханням перенести храм далі вглиб Подолу, проте міська влада відмовила[14].
До останньої третини XIX століття дерев'яна Введенська церква занепала, тому в листопаді 1879 року на зборах парафії, ініційованих місцевим священником Адріаном Гуковичем, ухвалили рішення про будівництво нової церкви, а також виділення для цього коштів від парафії на суму 5000 рублів[14]. Цієї суми вочевидь було замало, тому в лютому 1880 року священик Адріан, диякон Яків Казанський, церковний староста Іван Іващенко та ще шість виборних від парафіян подали прохання до генерал-губернатора про фінансову допомогу на будівництво церкви, втім, безрезультатно[16]. Тим часом, архітектор Володимир Ніколаєв розробив проєкт нової церкви[17], який затвердили 1882 року[1]. У червні 1883 року урочисто заклали наріжний камінь нового храму; за свідченням газети «Кіевлянинъ» на місці закладки фундаментів розкопали багато людських кісток[18]. Незважаючи на урочисте закладення церкви, наявних коштів для успішного початку будівництва вочевидь не вистачало: у церковній касі було лише 6 221 руб. 94 коп.[18] Допомога надійшла від київського мецената Федора Терещенка, який, хоча і мешкав в абсолютно іншій частині Києва, пожертвував на громаді Введенської церкви 5 тис. рублів[17]. До благодійної ініціативи Федора Терещенка долучилися й інші київські меценати — Михайло Дегтерьов, Семен Могилевцев та Микола Хряков[19][20]. Будівництво церкви тривало 2 роки, загальний кошторис склав 23 940 руб. 97 коп.[17] На фінальному етапі не вистачило коштів на внутрішнє опорядження церкви, тому через пресу парафія звернулася по допомогу до киян, які пожертвували необхідну суму[21]. Урочисте освячення нової церкви відбулося 28 жовтня 1885 року[21].
Нова церква була однобанною, із невеликою дзвіницею над бабинцем, оздобленою у візантійському стилі, з притаманною цьому стилю шоломоподібною банею на масивному барабані[1][17][13]. У 1889 році Введенській церкві передали з реставрованої Кирилівської церкви старовинний іконостас[21]. У 1887 році при церкві, на розі вулиць, звели будинок священника, у 1900 році — двоповерхову дерев'яну будівлю парафіяльної школи[1][21] для учнів обох статей[13]. Стару дерев'яну Введенську церкву розібрали лише наприкінці 1886 року[20]. Цікаво, що численні путівники та описи Києва кінця XIX — початку XX століття жодним словом не згадували нову будівлю церкву, зведену Ніколаєвим, а писали лише про історичну дерев'яну церкву[1]. Києвознавець Михайло Кальницький пояснює це віддаленим розташуванням Введенської церкви щодо Подолу та історичного центру міста[1].
Територія парафії Введенської церкви охоплювала (станом на 1891 рік) вулиці Нижній Вал, Ярославську, Щекавицьку, Волоську, Туровську, Набережно-Лугову, Юрківську, Оболонську, Введенську та Введенський провулок[22]. Чисельність парафії станом на 1917 рік становила 651 особу (317 чоловіків і 334 жінки) та складалася з 79 господарств[22], посаду церковного старости обіймав купець Андрій Орленко, який мешкав на Туровській вулиці[22].
За радянських часів церква перебувала у користуванні традиційної «старослов'янської» громади[1]. 17 листопада 1935 року міська влада ухвалила рішення про знищення церкви задля спорудження на її місці школи[1][23]. Наступного, 1936 року церкву розібрали, втім, на її місці збудували не школу, а дитячий садок[1][24], розібраний через аварійний стан у 1999 році[25]. Разом із церквою знищили й інші будівлі комплексу — будинки причту та парафіяльної школи[1].
Відродження храму
ред.У 1996 році була створена нова церковна парафія святого Олександра Невського Української православної церкви Московського патріархату, яка вирішила відновлювати втрачений Введенський храм[25][24][26][27]. 26 вересня 1999 року у тимчасовому приміщенні (вагончику) на території колишнього храмового комплексу відбулася перша літургія[28]. 13 березня 2005 року настоятелем парафії був призначений протоієрей Петро Мороз, а через рік, 14 березня 2006 року митрополит Володимир освятив наріжний камінь нової церкви Введення Богородиці і заклав пам'ятну капсулу[28][27]. Церкву відтворювали в її історичному вигляді на основі архівних зображень, проєкт склав Інститут «УкрНДІпроектреставрація»[25]. Нижній храм нової церкви присвячений святому Олександру Невському, у вересні 2009 року в ньому провели першу службу.
Святинями нової Введенської церкви є ікони з частками мощів великомученика Пантелеймона і Оптинських старців, а також ікона Божої Матері Казанська[19]. При церкві діє недільна школа.
Ввечері 22 квітня 2011 року сталася пожежа на території будівництва храму. Церква не постраждала, але вогонь пошкодив дерев'яну прибудову[29]. Станом на літо 2018 року церкву ззовні повністю відбудовано, продовжується її оздоблення[30].
Настоятелі
ред.Примітки
ред.- ↑ а б в г д е ж и к л Кальницький, 2012, с. 117.
- ↑ Паломникъ кіевскій, 1871, с. 138.
- ↑ а б в г Похилевич, 1865, с. 105.
- ↑ Закревский, 1868, с. 212.
- ↑ Ковалинський, 2014, с. 384.
- ↑ а б в Сементовський, 1900, с. 281.
- ↑ а б Указатель, 1853, с. 162.
- ↑ Петров, 1897, с. 45.
- ↑ а б в г д Ковалинський, 2014, с. 385.
- ↑ а б Паломникъ кіевскій, 1871, с. 139.
- ↑ а б в г д е ж Закревский, 1868, с. 213.
- ↑ а б Кальницький, 2012, с. 70.
- ↑ а б в Третяк, 1998, с. 66.
- ↑ а б в г Ковалинський, 2014, с. 386.
- ↑ а б Похилевич, 1865, с. 106.
- ↑ Ковалинський, 2014, с. 386-389.
- ↑ а б в г Ковалинський, 2014, с. 390.
- ↑ а б Ковалинський, 2014, с. 389.
- ↑ а б Кальницький, 2011, с. 143.
- ↑ а б Майко, 2020, с. 265.
- ↑ а б в г д Ковалинський, 2014, с. 391.
- ↑ а б в Ковалинський, 2014, с. 393.
- ↑ Ковалинський, 2014, с. 393-394.
- ↑ а б Ковалинський, 2014, с. 394.
- ↑ а б в Кальницький, 2012, с. 177.
- ↑ а б Монастыри и храмы Киева, 2001, с. 22.
- ↑ а б Блаженнейший Митрополит Владимир заложил капсулу в фундамент Введенского храмового комплекса на Подоле. churchs.kiev.ua. Монастыри и храмы Киева. 14 березня 2006. Архів оригіналу за 12 червня 2021. Процитовано 14 квітня 2022 року. (англ.)
- ↑ а б в Ковалинський, 2014, с. 395.
- ↑ На Подоле горел Свято-Введенский храм. kiev.segodnya.ua. Сегодня. 22 квітня 2011. Архів оригіналу за 22 квітня 2022. Процитовано 14 квітня 2022 року. (рос.)
- ↑ Введенская церковь на Подоле. kiev-foto.info. Киевфото. Архів оригіналу за 30 серпня 2018. Процитовано 14 квітня 2022 року. (рос.)
- ↑ Ковалинський, 2014, с. 392.
Посилання
ред.- vvedenskiy-podol.church.ua — офіційний сайт Києво-Подільської Введенської церкви (фр.)
- Введенская церковь на Подоле. kiev-foto.info. Киевфото. Архів оригіналу за 30 серпня 2018. Процитовано 14 квітня 2022 року. (рос.)
- Церква Введення у храм Пресвятої Богородиці (Введенська) на Подолі у м. Києві. Сповідні розписи, метричні книги і клірові відомості церкви (з 1737 по 1918 рік). cdiak.archives.gov.ua. Зведений каталог метричних книг, клірових відомостей та сповідних розписів, ЦДІАК України у м. Києві. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 14 квітня 2022 року.
- Марійка Биба (4 грудня 2009). Історія Свято-Введенського храму на Подолі. religions.unian.net. УНІАН. Архів оригіналу за 26 червня 2010. Процитовано 14 квітня 2022 року. (англ.)
Джерела
ред.- Кальницький М. Б. Зруйновані святині Києва: втрати та відродження. — К. : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2012. — 224 с. — 600 прим. — ISBN 978-966-489-183-4.
- Ковалинський В. В. Долі київських храмів. Частина друга. — К. : Купола, 2014. — Т. 10. — 584 с. — (Київські мініатюри) — 1000 прим. — ISBN 978-966-8679-19-3.
- Третяк К. О. Київ: путівник по зруйнованому місту. — К. : Редакційно-видавничий центр «Київський університет», 1998. — 159 с. — 1000 прим. — ISBN 966-594-061-9.
- Кальницький М. Б. Храми Києва. — 2-ге, уточн. і доп. — К. : Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2011. — 296 с. — 1000 прим. — ISBN 978-966-489-099-8.
- Монастыри и храмы Киева: справочник-путеводитель / диакон Александр Кандий. — 3-е, дополненное. — К., 2001.
- Майко В. В. Православные церкви Киева 1037—1917: энциклопедический справочник. — Симферополь, 2020. — 475 с. — ISBN 978-5-905463-15-0.
- Петров Н. И. Историко-топографическіе очерки древняго Кіева. — К. : Типографія Императорскаго Университета св. Владиміра, 1897. (рос. дореф.)
- Сементовський М. М. Кіевъ, его святыни, древности, достопамятности. — 7-ме. — К. : Тип. С. В. Кульженко, 1900. (рос. дореф.)
- Похилевичъ Л. Монастыри и церкви г. Кіева: Прежнее и нынешнее состояніе и средства содержанія причтовъ, а также иноверческие молитвенные дома. — К. : Въ типографіи губернского управленія, 1865. — 134 с. (рос. дореф.)
- Закревский Н. Описаніе Кіева. — М. : Типографія В. Грачева и комп, 1868. — Т. 1. — 455 с. (рос. дореф.)
- Паломникъ кіевскій, или Путеводитель по монастырямъ и церквамъ кіевскім, для богомольцев, посѣщающихъ святыню Кіева. — 5-те. — К. : Тип. М. П. Фрица, 1871. (рос. дореф.)
- Указатель святынь и священныхъ достопамятностей Кіева. — 2-ге. — К. : Въ Типографіи Кіево-Печерской Лавры, 1853. (рос. дореф.)
- Введенская [церковь]. (Почаевская, 27/44) // Православные церкви Киева 1037–1917 гг. : энциклопедический справочник / В. В. Майко. — Симферополь : [б. и.], 2020. — С. 265–267. — ISBN 978-5-905463-15-0. (рос.)