Властелиця Георгій Антонович
Георгій Антонович Властелиця (нар. 16 травня 1862 (ст. стиль) — пом. 3 лютого 1919) — сербський дипломат і консул в Миколаєві (1894—1915)[1], Миколаївський 1-ї гільдії купець, комерції радник, гласний Миколаївської міської думи.
Георгій Антонович Властелиця | |
---|---|
Народився | 16 травня 1862 (ст. стиль) |
Діяльність | дипломат |
Відомий завдяки | Консул в Миколаєві |
Alma mater | МДУ |
Автограф | |
Голова Миколаївського міського кредитного товариства, член Обліково-позичкового комітету з торговельно-промислових кредитів, член Миколаївської першої міської розкладкової по промисловому податкові присутності, товариш голови Миколаївського біржового комітету[2], член Арбітражної комісії, член Облікового комітету Миколаївського відділення Російського для зовнішньої торгівлі банку, член особливої у портових справах присутності.
Життєпис
ред.Народився 16 травня 1862 року (ст. стиль). Закінчив Миколаївське Олександрівське реальне училище. Навчався у Новоросійському, Київському, Московському університетах.
У 1890 році успадкував від батька 125 тисяч рублів торгового і став власником фірми «Товариство Властелиця і Вулих», що була представником «Миколаївського головного агентства Російського страхового товариства».
Завдяки медичній освіті обирався членом піклувальної ради Миколаївської міської лікарні. Був товаришем голови Миколаївського відділу Російського товариства охорони народного здоров'я, у засіданнях якого він неодноразово піднімав питання про гостру необхідність будівництва у Миколаєві водопроводу та каналізації. Був також редактором-видавцем газети[3].
6 квітня 1894 року вийшов указ про призначення Георгія Властелиці сербським позаштатним віце-консулом у місті Миколаєві[4][5].
У 1909 році став членом Миколаївського яхт-клубу[6].
У Миколаєві йому належали завод та склади землеробських знарядь та сільськогосподарських машин, які він збудував «на самовільно захопленій міській землі у 92 кварталі Одеської частини Миколаєва». Будучи голосним Миколоївської міської Думи проживав в особняку по вулиці Католицькій (нині — вулиця Адмірала Макарова), 21.
Під час будівництва нового театру в Миколаєві, був запідозрений у зловживаннях (нині в цій будівлі розташовані кінотеатр «Батьківщина» і Миколаївська обласна універсальна наукова бібліотека)[7]. Приїзд до Миколаєва судового слідчого з особливо важливих справ А. Я. Головківського став повною несподіванкою. 6 квітня 1912 року Георгій Властеліца був узятий під варту. Арешту зазнали не тільки організатори нового театру, а й співробітники банку, члени його правління. Півднем покотилися хвилі скандалу, який назвали «панорамою в Панамі». Як голова Біржового комітету та Арбітражної комісії, був притягнутий разом зі своїм заступником Віктором Боссаліні до суду й особливою присутністю судової палати від 14 квітня 1915 року був засуджений до ув'язнення терміном на 4 роки.
Притихлий ненадовго скандал отримав продовження в 1916 році. Подані на перегляд документи були прийняті. Прокурор, який розглядав справу, знайшов чимало слабких слідчих доказів. У вересні Херсонський окружний суд ухвалив: Г. А. Властеліцу звільнити, він не винен. Уже в лютому 1917 року його випустили на свободу. Подальша доля невідома[8].
Сім'я
ред.- Батько — Антон Іванович Властелиця (1821 — 27 березня 1890), австрійський підданий, у 1883 році зарахований до миколаївських купців ,був купцем 1-ї гільдії.
- Сестра — Марія Антонівна Властелиця, хресна доньки грецького консула в Миколаєві Георгія Пантелеймоновича Зигомали — Ольги Зигомали (народилася 4 жовтня 1891).
- Дружина — Віра Володимирівна Максимова (народилася 1861 року), одружилася 1 липня 1890 року.
- Дочки Тетяна — (народилася 6 лютого 1892 року) та Наталія — народилася 23 серпня 1893 року і вийшла заміж за миколаївського міщанина Павла Леонідовича Орешнікова 23 серпня 1915 року.
Див. також
ред.- Іноземні консульства в Україні до 1991 року
- Державний архів Миколаївської області (ГАНО), всі дати взято із записів церковних метричних книг м.Миколаєва.
Примітки
ред.- ↑ НА МАТЕРІАЛАХ АВСТРІЙСЬКИХ ПРЕДСТАВНИЦТВНА ПІВДНІ УКРАЇНИ (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 13 жовтня 2014. Процитовано 4 червня 2022.
- ↑ Створення торгових бірж на півдні України та їх роль в українському експорті кінця ХІХ — початку ХХ ст (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 14 травня 2018. Процитовано 14 травня 2018.
{{cite web}}
: символ нерозривного пробілу в|title=
на позиції 87 (довідка) - ↑ КОНСУЛИ ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇН У МИКОЛАЄВІ (ДРУГА ПОЛОВИНА XIX — ПОЧАТОК ХХ ст.) (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 14 травня 2018. Процитовано 14 травня 2018.
{{cite web}}
: символ нерозривного пробілу в|title=
на позиції 59 (довідка) - ↑ ДЖЕРЕЛА ДО ІСТОРІЇ КОНСУЛЬСЬКИХ УСТАНОВ ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ НА ПІВДНІ УКРАЇНИ (кінець XVIII — початок ХХ ст) (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 14 травня 2018. Процитовано 14 травня 2018.
{{cite web}}
: символ нерозривного пробілу в|title=
на позиції 89 (довідка) - ↑ МІЖНАРОДНІ ЗВ'ЯЗКИ УКРАЇНИ: НАУКОВІ ПОШУКИ І ЗНАХІДКИ. Архів оригіналу за 13 липня 2020. Процитовано 14 травня 2018.
- ↑ Приблизно в цей же період членами яхт. Архів оригіналу за 15 травня 2018. Процитовано 14 травня 2018.
- ↑ Светлана Бойчук (25.03.2018). Трудная судьба Красного дома. Южная правда. Архів оригіналу за 21 лютого 2020. Процитовано 28.09.2018.
- ↑ Трудная судьба Красного дома. ЮЖНАЯ ПРАВДА. Архів оригіналу за 14 травня 2018. Процитовано 14 травня 2018.
Література
ред.- Сказка про властелицу / Ю. Любаров // Вечерний Николаев. — 2015. — № 5[1].