Вовчик Михайло
о. Михайло Вовчик (5 червня 1892, Старий Самбір, нині Львівська область — 5 листопада 1953, Донецьк[1]) — український церковний діяч, слуга Божий греко-католицької церкви.
| Михайло Вовчик | |
|---|---|
 | |
| Народився | 5 червня 1892 Старий Самбір, нині Львівська область |
| Помер | 5 листопада 1953 (61 рік) Донецьк |
| Національність | українець |
| Alma mater | Перемишльська греко-католицька семінарія |
Життєпис
ред.Закінчив Перемишльську духовну семінарію. У 1920 році рукоположений на священника. Парох у селах Лопушана, Голівка, Нижня Яблінка Старосамбірського та Турківських районах.
З 1925 по 1930 рр. служив у селі Лопушанка-Хомина. Завдяки його самовідданому служінні у селі простежувалися відчутні зміни. Так, у 1926 р. на зборах села, куди зійшлося 200 людей, прийнято рішення про заснування читальні "Просвіта". Її головою став о. Михайло, а бібліотекарем - дружина Анна[2]. Однак "Просвіту" закрили польські жандарми у 1930 р. в рамках каральних акцій пацифікації.[3]
У селі організували гуртки о. Михайло велику увагу приділяв вихованню та патріотичному дусі. Насамперед намагався надати молодіжному рухові організований характер. Селяни почали вимагати, щоб у школі їхніх дітей навчали рідною українською мовою, оскільки у 1925 р. офіційно ввели в школі другу лекційну мову - польську, що надавало учителям, переважно полякам, право навчати дітей польською[4].
12 лютого 1928 р. заснував у цьому селі осередок Української Християнської Організації, до якого в перший же день приєдналося 32 молоді особи[5].
У 1942 р. отримав призначення до села Торчиновичі, де і був заарештований енкаведистами у 1947 році. Засуджений на 10 років позбавлення волі.
Перебував у місті Донецьку, де 5 листопада 1953 року помер.
Родина
ред.Одружився з Анною Добрянською, в шлюбі народилися два сини і дві доньки.
Син Іларіон пішов добровольцем в Дивізію «Галичина» та пропав безвісти.
Син Орест (псевдо «Орел») воював у підпіллі ОУН, був заарештований і 1952 року загинув у таборах.
Беатифікаційний процес
ред.Від 2001 року триває беатифікаційний процес прилучення о. Михайла Вовчика до лику блаженних[6].
Примітки
ред.- ↑ Пам’яті українських Слуг Божих о. Михайла Вовчика та о. Ярослава Чемеринського. Архів оригіналу за 23 липня 2021. Процитовано 23 липня 2021.
- ↑ ЦДІА, ф.: 0, арк. "Відпис протоколу перших основуючих загальних зборів читальні "Просвіта" в Лопушанці-Хоминій".
- ↑ Курій, Василь; Лопушанський, Роман (2019). Найрідніша в світі Лопушанка-Хомина. Львів: Растр-7. с. 117. ISBN 978-617-7726-49-3.
{{cite book}}: Вказано більш, ніж один|pages=та|page=(довідка) - ↑ ЛДІА, ст. 16, 17 (школа)
- ↑ Козленко С. О. Михайло Вовчик: життя на тлі епохи / С. Козленко. - Дрогобич: Коло, 2012. - С. 20-21
- ↑ Лабінська, К. «Маю моральну певність, що усі ці люди дійсно потерпіли за віру» [Архівовано 19 липня 2021 у Wayback Machine.] // Risy. — 2010. — 23 вересня.
Джерела
ред.- Біографії [Архівовано 23 липня 2021 у Wayback Machine.] // Місія «Постуляційний центр беатифікації й канонізації святих УКГЦ».
- Слуга Божий o. Михайло Вовчик — душпастир зі Старосамбірщини [Архівовано 23 липня 2021 у Wayback Machine.] // Самбірсько-Дрогобицька єпархія.
- Пам'яті українських Слуг Божих о. Михайла Вовчика та о. Ярослава Чемеринського [Архівовано 23 липня 2021 у Wayback Machine.] // Risu. — 2019. — 27 червня.