Воронов Іван Дмитрович
Іван Дмитрович Воронов (нар. 6 січня [19 січня] 1915, Новий Мілет, Балашихинського району Московської області — пом. 6 серпня 2004, Москва) — радянський актор театру і кіно. Лауреат двох Сталінських премій (1946, 1950) і Державної премії РРФСР ім. К. С. Станіславського (1985). Народний артист РРФСР (1962).
| Воронов Іван Дмитрович | |
|---|---|
| Народився | 19 січня (1 лютого) 1915 Новий Мілет, Балашиха (міський округ), Московська область |
| Помер | 6 серпня 2004[1] (89 років) Москва, Росія |
| Поховання | Ваганьковське кладовище |
| Країна |  СРСР Росія |
| Діяльність | актор |
| Знання мов | російська |
| Заклад | РАМТ |
| Роки активності | з 1954 |
| Нагороди |          |
| IMDb | ID 0903533 |
Біографія
ред.Іван Воронов народився 6 (19) січня 1915 в селі Новий Мілет (нині — Московської області). Навчався в Театральному училищі ім. Вс. Мейєрхольда. Після другого курсу був переведений в трупу Театру ім. Вс. Мейєрхольда. Після розформування театру Мейєрхольда грав в Госцентюзе, в 1942—1944 роках-артист комсомольсько-молодіжного Фронтового театру при Всеросійській театральній спілці, з 1944 року — служив в Центральному Дитячому театрі[2].
Іван Воронов помер 6 серпня 2004 року. Похований в Москві на Ваганьковському кладовищі.
Син — Микита Іванович Воронов (1950—2015), сценарист, режисер-документаліст. Зняв фільм про життя своєї родини під назвою «Годинник і роки».[3]
Фільмографія
ред.- 1954: Небезпечні стежки — Майборода
- 1955: У квадраті 45 — Диверсант
- 1956: Перші радості — Полотєнцев
- 1956: Хазяйка готелю — граф Альбафьоріта
- 1957: Незвичайне літо — Полотєнцев
- 1957: Розповіді про Леніна — Григорій Михайлович Бєлов
- 1958: Сампо — коваль Ільмарінен
- 1961: На початку століття — Жандармський полковник
- 1963: Понеділок — день важкий — Юрій Андрійович Христофоров
- 1964: Острів Колдун — Капітан іноземного бота
- 1967: Митя (телеспектакль) — Дударов
- 1967: Три дні Віктора Чернишова — епізод
- 1968: Лицар мрії — Реджо
- 1972: Вільний час (телеспектакль) — батько Валерія Потєхіна
- 1973: Пушкінські казки (фільм-спектакль) — Цар
- 1978: Версія полковника Зоріна — Федір Пилипович Баранько
- 1978: Стратегія ризику — Журавльов
- 1979: Екіпаж — Сергій Миколайович
- 1980: Ідеальний чоловік — Месон
- 1980: Призначення — Юрій Петрович Лямін
- 1981: Небезпечний вік — Міністр
- 1981: Від зими до зими — учасник наради
- 1982: Слідство ведуть ЗнаТоКі. Він десь тут — Дмитро Савелійович
- 1986: Михайло Ломоносов — Герард Фрідріх Міллер
Театральні роботи
ред.- «Ревізор» Миколи Гоголя — Ляпкин-Тяпкін[2].
- " Лихо з розуму " Олександра С. Грибоєдова — Павло Опанасович засланні
- " Мертві душі " Миколи Гоголя — Ноздрьов
- «Місто майстрів» Т. Г. Габбе — Караколь
- " Бідність не порок " Олександра Островського — Митя[2]
- « Не було ні гроша, та раптом алтин» Олександра Островського — Епішкін[2]
- «Два капітани» Веніаміна Каверіна — Микола Антонович[2]
- «Я хочу додому» Сергія Михалкова — Умпаніс
- «Нерівний бій» Віктора Розова — Роман
- «Вороги» Максима Горького — Захар Бардін
- «Казка про втрачений час» Євгена Шварца — Василь Прокопович
- «Слідство» Н. І. Воронова — Директор школи
- «Знедолені» Віктора Гюго — Жан Вальжан
- « Маленький лорд Фаунтлерой» Френсіса Бернетт — Старий лорд
«Король Матіуш Перший». Януш Корчак. — Військовий міністр. «Том Сойєр». М. Твен. — індіанець Джо. «Борис Годунов». А. С. Пушкін — цар Борис. «Чінчрака». Г. Нахуцрішвілі. — Бах-Бах дев. «Карусель» — Лентяй «Рамаяна». Індійський епос (п'єса Наталії Гусєвої) — Равван. «Одруження». Микола Гоголь. — Кочкарев. «Дубровський». Олександр Пушкін. — Троєкуров. «Недоросль». Денис Фонвізін. — Простаков.
Нагороди та звання
ред.- Народний артист РРФСР (1962).
- Заслужений артист РРФСР (1952).
- Орден «Знак Пошани» (1967).
- Медаль ордена «За заслуги перед Вітчизною» I ступеня (14 січня 2002 року) — за багаторічну плідну діяльність у галузі культури і мистецтва, великий внесок у зміцнення дружби і співпраці між народами[4].
- Медаль ордена «За заслуги перед Вітчизною» II ступеня (30 травня 1997 року) — за заслуги перед державою, вагомий внесок у зміцнення дружби і співпраці між народами, багаторічну плідну діяльність у галузі культури і мистецтва[5] .
- Сталінська премія другого ступеня (1946) — за виконання ролі Каракол в спектаклі «Місто майстрів» Тамара Габбе .
- Сталінська премія третього ступеня (1950) — за виконання ролі Умпаніса в спектаклі «Я хочу додому» Сергія Михалкова.
- Державна премія РРФСР імені К. С. Станіславського (1985) — за виконання ролі Жана Вальжана у виставі «Знедолені» за В. Гюго.
Примітки
ред.- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б в г д Русский драматический театр: Энциклопедия / Под общ. ред. М. И. Андреева, Н. Э. Звенигородской, А. В. Мартыновой и др. — М.: Большая Российская энциклопедия, 2001. — 568 с.: ил. ISBN 5-85270-167-X (стр. 94)
- ↑ Часы и годы / Телеканал «Россия – Культура» (рос.). tvkultura.ru. Архів оригіналу за 25 вересня 2019. Процитовано 26 січня 2018.
- ↑ Указ Президента Российской Федерации от 14 января 2002 года № 35 «О награждении государственными наградами Российской Федерации». Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 13 серпня 2021.
- ↑ Указ Президента Российской Федерации от 30 мая 1997 года № 539 «О награждении государственными наградами Российской Федерации». Архів оригіналу за 24 липня 2021. Процитовано 13 серпня 2021.