Вулиця Литовська (Львів)
Ву́лиця Ли́товська — вулиця у Сихівському районі міста Львова[3], в місцевості Новий Львів. Сполучає вулицю Мишуги з вулицею Панаса Мирного, а з вулицею Тиверською утворює перехрестя[4].
Вулиця Литовська Львів | |
---|---|
Місцевість | Новий Львів |
Район | Сихівський |
Назва на честь | Литовської республіки |
Колишні назви | |
Литевська, Літауерґассе | |
польського періоду (польською) | Litewska |
радянського періоду (українською) | Литовська |
радянського періоду (російською) | Литовская |
Загальні відомості | |
Протяжність | 432 м |
Координати початку | 49°49′05.21″ пн. ш. 24°02′08.70″ сх. д. / 49.8181139° пн. ш. 24.0357500° сх. д. |
Координати кінця | 49°48′53.14″ пн. ш. 24°02′00.53″ сх. д. / 49.8147611° пн. ш. 24.0334806° сх. д. |
поштові індекси | 79034[1] |
Транспорт | |
Рух | двосторонній |
Покриття | асфальт |
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура | |
Будівлі | № 1—19[2] |
Поштові відділення | ВПЗ № 34 (вул. Тернопільська, 9)[1] |
Забудова | двоповерховий польський конструктивізм 1930-х, три-чотири-п'ятиповерховий радянський конструктивізм 1960-х та нова приватна забудова кінця XX — початку XXI століття |
Зовнішні посилання | |
У проєкті OpenStreetMap | пошук у Nominatim |
Мапа | |
Історія
ред.На початку 1930-х років територія околиць маєтку Красучин біля парку «Залізна Вода» привернула увагу уряду Львова завдяки мальовничому розташуванню, здоровому клімату та відповідним гігієнічним вимогам. Ініціатором забудови цієї дільниці був видатний інженер-архітектор Тадеуш Врубель, який розробив шість типових проектів для поселення «Новий Львів», будівництво якого він обстоював. 1933 року магістрат виділив територію площею близько 8 гектарів, розбивши її на 115 ділянок для фінансово доступної приватної забудови. Ця територія розташована в межах вулиць: Поморської (нині вул. Мишуги), Власна Стріха (нині вул. Панаса Мирного), Литовської, Мазовецької (вул. Запорізька), Шльонської (нині вул. Кибальчича); Цешинської і Торунської (нині — вул. Тернопільська та Кашубської (нині вул. Тиверська). Прокладання та забудова вулиці Литовської розпочалися на початку 1938 року[5].
Назва
ред.Вулиця Литовська дістала свою назву ще 1933 року, на честь Литовської Республіки. Протягом свого існування змінювалося лише написання назви вулиці, так, під час німецької окупації — вулиця Літауерґассе (1943). Сучасна назва від липня 1944 року — вулиця Литовська[6].
Забудова
ред.В архітектурному ансамблі вулиці присутні двоповерхові будинки 1930-х років, збудовані в стилі польського конструктивізму, радянський конструктивізм представлений три-, чотири-, п'ятиповерховими будинками 1960-х років, а також присутня приватна забудова кінця XX — початку XXI століття[7].
-
Будинок № 1
-
Будинок № 3
-
Будинок № 4
-
Будинок № 5
-
Будинок № 6
-
Будинок № 7
-
Будинок № 9
-
Будинок № 11
-
Будинок № 14
-
Будинок № 16
-
Будинок № 17
-
Будинок № 19
Примітки
ред.- ↑ а б Знайти поштовий індекс. ukrposhta.ua. Укрпошта. Архів оригіналу за 4 жовтня 2021. Процитовано 13 листопада 2022.
- ↑ Знайти адресу. ukrposhta.ua. Укрпошта. Архів оригіналу за 25 грудня 2022. Процитовано 13 листопада 2022.
- ↑ Павло Жежнич (30 травня 2007). Список вулиць Львова (Л). lviv.ridne.net. Архів оригіналу за 18 квітня 2024. Процитовано 10 грудня 2024.
- ↑ Вулиця Литовська. google.com.ua. Google Maps. Архів оригіналу за 26 грудня 2016. Процитовано 10 грудня 2024.
- ↑ Проект «Урбаністичні образи»: Вулиця Литовська. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Архів оригіналу за 29 вересня 2020. Процитовано 10 березня 2019.
- ↑ Довідник перейменувань вулиць і площ Львова, 2001, с. 35.
- ↑ 1243 вулиці Львова, 2009, с. 281.
Джерела
ред.- Ілько Лемко, Михалик В., Бегляров Г. Литовська вул. // 1243 вулиці Львова (1939—2009). — Львів : Апріорі, 2009. — С. 281. — 1000 прим. — ISBN 978-966-2154-24-5.
- Мельник Б. В. Покажчик сучасних назв вулиць і площ Львова // Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. XIII—XX століть. — Львів : Світ, 2001. — С. 35, 111. — 5000 прим. — ISBN 966-603-115-9.
Посилання
ред.- Проєкт «Вулиці Львова»: вулиця Литовська. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Процитовано 13 листопада 2022.