Вульф Георгій Вікторович

Гео́ргій (Ю́рій) Ві́кторович Вульф (22 червня 1863, Ніжин, Російська імперія — 25 грудня 1925, Москва, СРСР) — російський вчений-кристалограф, автор «сітки Вульфа» і формули Брегга — Вульфа, член-кореспондент Російської академії наук за фізичним розрядом Відділення фізико-математичних наук від 10 грудня 1921 року. Професор Казанського (1897), Варшавського (1899) і Московського (1918) університетів.

Вульф Георгій Вікторович
Народився	10 (22) червня 1863 Ніжин, Чернігівська губернія, Російська імперія
Помер	25 грудня 1925(1925-12-25) (62 роки) Москва, Московська губернія, РСФРР, СРСР
Країна	Російська імперія  СРСР  Російська СФРР
Діяльність	кристалограф, фізик
Alma mater	V варшавська гімназіяd Варшавський університет Імператорський Варшавський університет
Галузь	кристалографія
Заклад	Казанський державний університет Імператорський Варшавський університет Імператорський Казанський університет Московський міський народний університет імені А. Л. Шанявськогоd Московські вищі жіночі курси МДУ
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор природничих наук
Членство	Російська академія наук
Мати	Lidia Gudimad
У шлюбі з	Vera Yakunchikovad
Діти	Vladimir Wulffd

Біографія

Народився 10 (22) червня 1863 року в місті Ніжин, у сім'ї директора гімназії В. К. Вульфа (1836—1877). Мати — Лідія Єгорівна, дочка Є. В. Гудими.

Дитинство і юність він провів у Варшаві, де й закінчив 6-ту Варшавську гімназію, а потім природниче відділення фізико-математичного факультету Варшавського університету (1885) за спеціальністю «Мінералогія і кристалографія». Від 2-го курсу займався кристалографією у професора О. Є. Лагоріо й у фізичній лабораторії у професора М. Є. Єгорова. За студентську роботу «Експериментальне дослідження елементарних властивостей кварцу» на 3-му курсі його нагороджено золотою медаллю.

Залишений при університеті, отримав 1889 року тривале наукове відрядження і працював спочатку в Санкт-Петербурзі, потім — у Мюнхені (у П. Ґрота) і в Парижі (у А. Корню). 1892 року захистив магістерську дисертацію «Властивості деяких псевдосиметричних кристалів у зв'язку з теорією кристалічної будови речовини». Від 1893 року — приват-доцент Варшавського університету.

Від 1896 року — доктор мінералогії і геогнозії за дослідження «До питання про швидкості росту і розчинення кристалічних граней». Від 1897 року — екстраординарний професор кафедри мінералогії Казанського університету, а від 1898 року — ординарний професор і завідувач кафедри мінералогії Варшавського університету.

1909 року В. І. Вернадський запросив його приват-доцентом Московського університету, який залишив 1911 року на знак протесту проти політики міністра народної освіти Л. А. Кассо (справа Кассо). У 1911—1917 роках був професором народного університету А. Л. Шанявського, де створив кристалографічну лабораторію. У 1916—1918 роках очолював кафедру мінералогії та кристалографії на Московських вищих жіночих курсах.

Від 1911 року був членом Московського фізичного товариства. 1917 року його обрано до Ради, від 1921 року — голова товариства.

1917 року відновлено на посаді приват-доцента кафедри мінералогії Московського університету, перевів туди свою рентгенівську лабораторію. Професор кафедри мінералогії (1918—1925); професор кафедри фізики (1919—1925); професор кафедри кристалографії (1922—1925) фізико-математичного факультету МДУ. 1919 року одночасно був деканом хіміко-фармацевтичного факультету 2-го МДУ. 1919 року професор Московської гірничої академії, брав участь у роботі Державного рентгенологічного та радіологічного інституту, який 1918 року організував А. Ф. Йоффе у Петрограді. Очолював (разом із професором Д. М. Артем'євим) кристалографічний інститут МГА. 1919 року з ініціативи Г. В. Вульфа створено Інститут фізико-хімічного дослідження твердої речовини при ВРНГ, в якому він став директором і керівником відділу кристалофізики.

Як професор МДУ читав курси «Загальний курс кристалографії для математиків і фізиків», «Теорія зовнішньої форми кристалів», «Рентгенологічні методи дослідження кристалів», «Спеціальні питання кристалографії», «Вступ до кристалографії», «Кристалофізика», «Термічний аналіз у застосуванні до мінералогії».

У 1921 році обрано членом-кореспондентом Російської академії наук. Був президентом фізичного товариства імені П. М. Лебедєва, а також членом Всесоюзного мінералогічного товариства, член правління Московського будинку вчених (1924).

Наукові інтереси

Запропонував спосіб виведення всіх видів симетрії кристалів.

1909 року розробив графічний метод опрацювання результатів вимірювання кристалів за допомогою стереографічної сферичної сітки (сітка Вульфа). Метод досі широко застосовується в рентгенівській, оптичній і морфологічній кристалографії.

Виявив (1895) вплив сили тяжіння на форму кристала під час його зростання з розчину, винайшов обертальний кристалізатор і розробив метод отримання кристалів правильної форми. Встановив закон процесу росту кристалів, згідно з яким швидкості росту граней кристала пропорційні їхнім питомим поверхневим енергіям (закон Вульфа). 1904 року випустив у світ свій «Посібник з кристалографії» (рос. Руководство по кристаллографии), який є багато в чому синтезом його робіт у цій науці.

Надихнувшись роботою П. Кюрі з рівноважної морфології кристалів і його відкриттям п'єзоелектрики в кварці, Вульф зайнявся дослідженням швидкості росту (1896) і розчинення кристалів (1901). Підсумком досліджень на 1916 рік став принцип Кюрі — Вульфа.

1913 року, незалежно від Л. Брегга, вивів умови інтерференції рентгенівських променів, відбитих від кристалів (формула Брегга — Вульфа), покладені в основу рентгенівської спектроскопії. Першим у Росії почав рентгеноструктурні дослідження.

У своїх лекціях активно застосовував мікропроєктування. Воно давало можливість унаочнювати всі явища, що супроводжують ріст і розвиток кристалів.

Він зробив внесок в історію науки роботами про творчість Р. Аюї (1922), П. М. Лебедєва (1912), нобелівських лауреатів В. Г. Брегга і В. Л. Брегга (1916), монографія яких «Рентгенівські промені і будова кристалів» 1916 року вийшла в перекладі з англійської і з передмовою Г. В. Вульфа.

Сім'я

Дружина — Вульф (уродж. Якунчикова) Віра Василівна, (1871—1923), художниця, музикантка, благодійниця. Працювала в оригінальній техніці аплікації по тканині в жанрах портрета, пейзажу, інтер'єру та натюрморту. Її панно близькі за колоритом і тематикою до картин В. Е. Борисова-Мусатова, друга родини Якунчикових. Багато її робіт також зберігаються в Третьяковській галереї. Після 1917 жила в Тарусі, де створила музей Борисова-Мусатова. Сестра дружини Василя Полєнова Наталії Василівни; сестра художниці Марії Вебер (Якунчикової).

• Тесть — Якунчиков Василь Іванович, комерції радник, московський меценат і підприємець, виборний московського купецтва і Московського біржового товариства, власник садиби Введенське. Засновник московського відділення Російського музичного товариства.
• Теща — Зінаїда Мамонтова, сестра дружини Павла Третьякова Віри Мамонтової.

Разом з дружиною Вірою Василівною вони прожили довге життя і поховані поруч на кладовищі курортного містечка Таруса. Пізніше тут же поховали їхнього єдиного сина, піаніста Володимира Вульфа.

Пам'ять

Поштовий конверт, присвячений 150-літтю Георгія Вульфа

Постановою Верховної Ради України 2013 року відзначено 150-річчя від дня народження М. Вульфа, в Ніжині проведено штемпелювання спеціально випущеного поштового конверта.

Бібліографія

Автор понад 150 робіт з кристалографії, кристалофізики, кристалооптики, рентгеноструктурного аналізу, мінералогії.

Основні з них:

• «Свойства некоторых псевдосимметрических кристаллов в связи с теорией кристаллического строения вещества» («Записки Императорского Минералогического Общества», 1892, II серія, XXIX частина, магістерська дисертація);
• «Оптический метод Корню для измерения упругости твердых тел» («Варшавские Университетские Известия», 1894);
• «К вопросу о скоростях роста и растворения кристаллических граней» («Варшавские Университетские Известия», 1895, № 7. С. 1-16; № 8. С. 17-40; № 9. С. 41-56; 1896. № 1. С. 57-88; № 2. С. 89-122);
• «К вопросу о скоростях роста и растворения кристаллических граней» (Варшава: друк. Варшавського навчального округу, 1895. — 120 с., 1 арк. табл. : іл.)
• «Опытное исследование электрических свойств кварца» (Варшав. унив. известия. 1886. № 3. С. 1-17);
• «К вопросу о строении кристаллов, вращающих плоскость поляризации» (Варшав. унив. известия. 1886. № 9. С. 1-19);
• «Об упрощении кристаллографических вычислений» (Зап. СПб. минерал. о-ва. 1892. Ч. 29. С. 58-64);
• «Свойства некоторых псевдосимметрических кристаллов в связи с теорией кристаллического строения вещества» (Зап. СПб. минерал. о-ва. 1892. Ч. 29. С. 65-130);
• «Симметрия и вывод всех её кристаллографических видов» («Варшавские Университетские Известия», 1897);
• «Untersuchungen im Gebiete der optischen Eigenschaften der isomorphen Krystalle» («Zeitschrift fur Krystallographie», 1902);
• «О способах начертания и вычисления кристаллов применительно к измерениям помощью теодолитного гониометра» («Варшавские Университетские Известия», 1902);
• «О точности законов геометрической кристаллографии» («Варшавские Университетские Известия», 1903);
• «Руководство по кристаллографии» (Варшава, друк. Варшав. навч. округу, 1904. [2], XIII, [3], 236, III c. : іл. : табл.);
• «К теории габитуса кристаллов» (М., 1908)
• «Влияние давления солнечного света на давление земной атмоферы» (ЖРФХО. Физ. отд. — 1910. — Т. 42, вип. 4. — С. 181—184.);
• «Die Krystallröntgenogramme» («Physikalische Zeitschrift», 1913, Bd 14);
• «О капиллярной теории формы кристаллов» (Журнал Русского физико-химического общества. Физ. отд. Отд. первый. — 1916. — Т. 48, вип. 9. — С. 337—349 : іл.);
• «Кристаллы, их образование, вид и строение» (М., 1917)
• «К вопросу о диффракции рентгеновских лучей в кристаллах», («Журнал русского физико-химического общества, часть физическая», 1923, № 1—3);
• «Практический курс геометрической кристаллографии со стереографической сеткой» (співавт. Шубников О. В.; М., Госиздат, 1924. 60 с.);
• «Основы кристаллографии» (М.: Задруга, 1923. 53, [2] с. : іл. ; 2-е вид. М.: Госиздат, 1926. 96 с. : порт.);
• «О молекулярной структуре мусковита» (Тр. Ин-та прикл. минералогии и металлургии. 1926. Вип. 25. С. 22-29).

Опублікував низку науково-популярних книг:

• «Жизнь кристаллов» (вид.1-е — М.,1918; вид. 2-е доп. — М. : Кооп. изд-во науч. работников, 1922. — 85, II с. — Наука и техника)
• «Симметрия и её проявление в природе» (вид.1-е — М., 1908; вид. 2-е — М., 1915)
• «Как растут кристаллы» (1908).

Посмертна збірка праць:

• Вульф Г. В. Избранные работы по кристаллофизике и кристаллографии. (Ред., биогр. очерк и примеч. А. Б. Млодзеевского. — М. ; Л. : Гос. изд-во технико-теорет. лит., 1952. — 342, [1] с. — Библиотека русской науки. Математика, механика, физика, астрономия).

Література

• Вульф, Георгий Викторович // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
• Вульф Георгий Викторович // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)
• Волков В. А., Куликова М. В. Московские профессора XVIII — начала XX веков. Естественные и технические науки. — М. : Янус-К; Московские учебники и картолитография, 2003. — С. 56—57. — 2000 прим. — ISBN 5—8037—0164—5.
• Сонин А. С. Георгий Викторович Вульф, 1863—1925. — М. : Наука, 2001. — 271 с.
• Урусов В. С. Роль русских ученых в открытии дифракции рентгеновских лучей кристаллами. Природа, 2012, № 1, с. 96-99.
• Храмов Ю. А. Вульф Георгий (Юрий) Викторович // Физики: Биографический справочник / Под ред. А. И. Ахиезера. — Изд. 2-е, испр. и доп. — М.: Наука, 1983. — С. 69. — 400 с. — 200 000 экз.
• Е. Е. Флинт «Юрий Викторович Вульф. Некролог» (1927)
• А. Б. Млодзеевский «Ю. В. Вульф. Биографический очерк» (1952)
• Бокий Г. Б., Шафрановский И. И. Из переписки Е. С. Федорова с Ю. В. Вульфом // Научное наследство. Т. 2. М.: Изд-во АН СССР, 1951а. С. 349—354.
• Бокий Г. Б., Шафрановский И. И. Первые публикации Е. С. Федорова за границей // Научное наследство. Т. 2. М.: Изд-во АН СССР, 1951б. С. 344—348.
• Карпинский А. П., Вернадский В. И., Ферсман А. Е., Иоффе А. Ф. Записка об ученых трудах профессора Московского университета Г. В. Вульфа // Изв. РАН. 1921. Сер. 6. Т. 15. Извлеч. из проток. С. 45-47.
• Российская Академия наук. Персональный состав: В 4 кн. М.: Наука, 2009. Кн. 2. 1918—1973. 440 с.
• Памяти Георгия Викторовича Вульфа // КРИСТАЛЛОГРАФИЯ, 2014, том 59, No 3, с. 494—497
• Р. Н. Щербаков, докт.пед.наук. Стремление и любовь к научной истине. К 150-летию со дня рождения члена-корреспондента РАН Г. Н. Вульфа. // ВЕСТНИК РОССИЙСКОЙ АКАДЕМИИ НАУК, 2013, том 83, No 6, с. 562—569
• Вульф Г. В. Автобиография от 22 ноября 1921 г. // Архив АН СССР, ф. 1, on. 1-1921, д. 11, л. 47—49. Автограф.
• А. П. Карпинский, В. И. Вернадский, А. Е. Ферсман, А. Ф. Иоффе. Записка об учёных трудах профессора Московского университета Г. В. Вульфа. Декабрь 1921 г. // Архив АН СССР, ф. 1, on. la, д. 169. Приложение к § 201 протокола заседания ОС РАН 10 декабря 1921 г.
• Шубников А. В. То, что сохранила память. // в кн.: Избранные труды по кристаллографии. М., 1975. С. 12, 18—20.

Посилання

• Вульф Георгий (Юрий) Викторович. Летопись Московского университета. Архів оригіналу за 22 травня 2022. Процитовано 10 листопада 2017.
• Біографія, бібліографія та документи [Архівовано 22 травня 2022 у Wayback Machine.] в інформаційній системі «Історія геології та гірничої справи» РАН.