Вікіпедія

Вігільов Євген Дмитрович

Євге́н Дми́трович Вігільо́в (рос. Вигилев Евгений Дмитриевич; нар. 1898, Москва — пом. після 1963, Париж) — хореограф-експериментатор, театральний режисер, лібретист. Учень Є. Вахтангова і К. Голейзовського.

Вігільов Євген Дмитрович
рос. Вигилев Евгений Дмитриевич
ПсевдоВігілєв, Вігілев, Вігелев
Народився1898(1898)
Москва
Померпісля 1963
Париж
Діяльністьбалетмейстер, режисер, лібретист, актор
Відомий завдякихореограф-експериментатор
Alma materМансурівська студія Вахтангова (1918—1919), балетна студія Касьяна Голейзовського
Посадаголовний балетмейстер українських театрів
Родичізведений брат Юрій Нікольський, композитор
У шлюбі зЮлія Ісаківна Мельцер (1911—1968), балерина

Працював головним балетмейстером українських театрів («Березіль», Київський театр музкомедії, Львівський оперний театр). Запрошувався до постановок у Київський оперний театр.

З 1944 року — в еміграції.

Життєпис

ред.

1918—1919 — навчається в Мансурівській студії Євгена Вахтангова (Студентська драматична студія), куди прийшов разом зі своїм зведеним братом Юрієм Нікольським, з часом відомим радянським композитором.

Про часи навчання Євгена в цій студії згадував Павло Антокольський: «Вігілєв дуже захоплювався і захоплював інших. Це була гаряча, неврівноважена, відчайдушна, але стихійно талановита людина».[1]

Згодом навчається і працює в професійній балетній студії Касьяна Голейзовського, яка переросла в 1922 в Московський камерний балет. Останні виступи цього балету відбулись на гастролях по Україні у 1925 році.[2]

З 1921 року разом з Вахтанговим і Мейєргольдом давав уроки акторам єврейської драматичної студії «Культур-Ліга», яка приїхала в Москву з України. Викладав пластику і сценічний рух.[3]

Відомо, що у 1926 році проживав у Москві за адресою «Патриарший Большой переулок, 4, кв. 12». В той же час там проживав і його брат Юрій Нікольський, який на той час викладав у музичному технікумі.[4]

З другої половини 1920-х років його доля була пов'язана з Україною.

Він працював режисером Харківського театру опери і балету, де в 1927 поставив «Червоний мак» Р. Глієра. 1926—1927 років також здійснював постановки хореографічних сцен у виставах Київського українського драматичного театру ім. І. Франка.

У 1930 поставив у Київському оперному театрі балет «Золота доба» Д. Шостаковича.

1930—1934 — керівник хореографічної частини театру «Березіль».[5] У Харкові він став відомим постановником танців та естрадно-танцювальних рев'ю. Зі спогадів колег про часи роботи в Харкові: «Це була дуже обдарована і талановита людина, не тільки балетмейстер, а і режисер. Працював він натхненно, творча фантазія його була невичерпна. Які гострі мізансцени, скульптурні групи, сміливі пози і переплетіння тіл! Створювались нібито живі барельєфи в стилі бароко. Вігільов як балетмейстер чудово відчував гострі ритми, володів прекрасним почуттям гумору. Працював він з усіма персонажами і придумував мізансцени, які допомагали йому розкрити образ».[6]

1935—1940 — хореограф Київського театру музкомедії (нині — оперети).

1941—1944 — працював у Львівському оперному театрі.[7] Співпрацював з Миколою Трегубовим, запросив в театр прима-балерину Валентину Переяславець і Дарія Нижанківську.

З 1944 — в еміграції. Відомо, що спочатку проживав у Варшаві.[6].

Згодом проживав у Німеччині, а з 1952 — у Франції. Був асистентом Сержа Лифаря у «Ґранд-Опера». Мав власну балетну трупу.

Здійснив постановки у 1956 — у Базелі, у 1963 — у Лондоні в «London Festival Ballet».[8]

Особисте життя

ред.

Був одружений з балериною Юлією Ісаківною Мельцер (1911—1968), яка згодом стала дружиною Якова Джугашвілі.[6]

Ролі

ред.
в студії Вахтангова
  • Димба («Весілля» за А. Чеховим)
  • Король, Полоній, Привид («Гамлет» В. Шекспіра, муз. Д. Шостаковича)
  • Гість («Чудо святого Антонія» М. Метерлінка)
  • Стреттон («Потоп» Ю. Г. Бергера, спектакль Народного театру)
  • Доктор Брам («Заручини уві сні» Г. Краси).

У листі від 8 березня 1918 року П. Г. Антокольському Євген Вахтангов високо оцінив гру Вігільова на генеральній репетиції п'єси Ганса Краси «Заручини уві сні»: «Грали дуже добре. Всі. Особливо Вігільов. П'єса за ці роки зросла. З дещо наївної і простуватої стала хорошою, розумною, сценічною і цікавою. Робота над нею буде продовжуватися на новому її шляху — на публіці.»[9]

в Камерному театрі

Постановки

ред.
Харківський період
  • 1926 — балетмейстер спектаклю «Шпана» В. Ярошенка
  • «Червоний мак» Р. Глієра Вігільов вперше поставив у 1927 у Харківському театрі опери і балету.[11] Повернувся до цього твору у Львівському оперному театрі, де у 1940—1941 повторив його постановку.
  • Наприкінці 1920-х років у Харкові був поставлений балет «Корсар» А. Адама, хореографом якого був Є. Вігільов.
  • 1927 року у складі франківців Харківського періоду на чолі з Гнатом Юрою Є. Вігільов виступив хореографом «Сну літньої ночі» В. Шекспіра.
  • Був балетмейстером опери «Давид Мотузка» (інсценізація роману «Бур'ян» А. Головка).[12]
  • 1939 — «Пісня Сольвейг».[13]
Львівський період
  • 1940 — готує у Львові балет «Лебедине озеро» П. Чайковського.[14]
  • У Львові (1941—1944) у чудових постановках Вігілєва йшли з великим успіхом «Дон Кіхот» Л. Мінкуса, «Коппелія» Л. Деліба, «Сільське кохання» К. Данькевича та ін.[15]
  • Також успішними були постановки «Жайворонка» В. Шекспіра (січень 1941) та «Ніч на Івана Купала» М. Старицького (жовтень 1941).
  • У Львові співпрацював з відомим балетмейстером Миколою Трегубовим.
«Пер Ґюнт» Е. Ґріґа

У 1930 і у 1939[16] Є. Вігільов поставив у Харкові «Пер Ґюнт» композитора Е. Ґріґа за однойменною п'єсою норвезького письменника Генріка Ібсена. Згодом ставив його кілька разів: у 1942 і 1944 — у Львові, у 1956 — у Базелі, у 1963 — у Лондоні.[8]

«Золота доба» Д. Шостаковича

Цікавою була також поставлена ним вистава «Золота доба» Дмитра Шостаковича в Києві (1930), але після двох вистав заборонена за експериментування.[17][18][19]

Примітки

ред.
  1. ↑ Павел Антокольский: «Мои записки». Публикация и предисловие Анны Тоом и Андрея Тоома [Архівовано 23 березня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
  2. ↑ Московский камерный балет // Русский балет. Энциклопедия. БРЭ, «Согласие», 1997(рос.)
  3. ↑ Пути становления еврейского профессионального театра в Украине в 20-е годы ХХ столетия / А. Подопригора [Архівовано 28 серпня 2008 у Wayback Machine.](рос.)
  4. ↑ Патриарший Большой переулок, 4. Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 18 серпня 2015.
  5. ↑ Березільська культура: Історія, досвід / Наталя Єрмакова; Інститут проблем сучасного мистецтва Національної академії мистецтв України. — К.: Фенікс, 2012. ISBN 978-966-136-029-6 — с. 139
  6. ↑ а б в Ми — березільці: театральні спогади-роздуми / Роман Черкашин; Юлія Фоміна; упоряд. В. Собіянський; передм. Н. Єрмакової. — [Б.м.]: АКТА, 2008. — с. 268
  7. ↑ В орбіті світового театру / В. Ревуцький. — Вид. М. П. Коц, 1995 — с. 43
  8. ↑ а б Остап Тарнавський. Українська Сольвейг (про Валентину Переяславець). — Свобода, 24.03.1983 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 24 вересня 2015. Процитовано 14 червня 2015.
  9. ↑ Евгений Вахтангов: Документы и свидетельства: В 2 т. / Ред. — сост. В. В. Иванов. М.: Индрик, 2011. Т. 2 [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
  10. ↑ Камерный театр и его художники: 1914—1934 / Предисл. А. М. Эфроса. М.: ВТО, 1934. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 14 червня 2015.
  11. ↑ В Украинском музее в Нью-Йорке открылась выставка «Инсценировка украинского авангарда 1910-1920-х годов». Архів оригіналу за 11 липня 2015. Процитовано 14 червня 2015.
  12. ↑ Наталя Єрмакова. Архів долі: Публікація документів архіву С. Бондарчука та С. Мануйлович // МІСТ: Мистецтво, історія, сучасність, теорія: зб. наук. пр. / Ін-т проблем сучас. мистец. НАМ України. — К.: Фенікс, 2013. — Вип. 9. — c. 73
  13. ↑ Пер Гюнт [Архівовано 7 лютого 2019 у Wayback Machine.](рос.)
  14. ↑ Вільна Україна. 28.05.1940. Напередодні першого оперного сезону
  15. ↑ У 25-ту річницю смерті Володимира Трач-Блавацького, корифея української сцени / Михайло Івасівка // Свобода, 23 березня 1979 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 7 липня 2016. Процитовано 14 червня 2015.
  16. ↑ 2500 хореографических премьер XX века: 1900—1945: энциклопедический словарь — М.: Дека, 2008. — с. 15
  17. ↑ Народний і мистецький танок  / Енциклопедія українознавства. Загальна частина (ЕУ-I). — Мюнхен, Нью-Йорк, 1949. — Т. 3. — С. 881-885. Архів оригіналу за 26 лютого 2022. Процитовано 14 червня 2015.
  18. ↑ Ukraine: a concise encyclopaedia / Volodymyr Kubiĭovych, ‎Naukove tovarystvo im. Shevchenka — 1971 — p. 611
  19. ↑ Національний академічний театр опери і балету України імені Тараса Шевченка: історія і сучасність / Ю. Станішевський — К.: Музична Україна, 2002. — с. 326

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wiki.x.io/w/index.php?title=Вігільов_Євген_Дмитрович&oldid=38167535