Військовий меморандум у Туреччині (1997)
Військовий меморандум у Туреччині (1997) (тур. 28 Şubat süreci, «переворот 28 лютого», інша назва: «постмодерністський переворот», тур. Post-modern darbe) — «оксамитовий» військовий переворот, який полягав у низці військово-політичних рішень, прийнятих військовим командуванням Туреччини на засіданні Ради Національної безпеки Туреччини 28 лютого 1997 року[1]. Збори лідерів силових структур прийняли меморандум, який передбачав вихід у відставку прем'єр-міністра Туреччини Неджметтіна Ербакана, голови Партії благоденства[tr], а також усього його коаліційного уряду[2][3][4][5].
| Переворот 28 лютого | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||
| Лідери | |||||||||
| Ісмаїл Хакки Карадаї[tr], Теоман Коман[tr], Чевік Бір[tr], Четін Доган[tr] та інші | |||||||||
Специфіка перевороту
ред.Цей переворот журналісти назвали «постмодерністським» — в ході його здійснення не розпущено парламенту і не внесено коректив до конституції[6]. Першим назву «постмодерністський путч» запропонував турецький адмірал Селім Дервішоглу[tr][2][7][8]. Незабаром після здійснення «мирного» путчу в його організації звинувачено учасників таємної військової організації Західна робоча група (тур. Batı Çalışma Grubu), ретельно законспірованої в 1990-ті роки.
Організатори
ред.Операцію з усунення уряду Ербакана ретельно спланувала група впливових генералів, до якої входили Ісмаїл Хакки Карадаї[tr], Теоман Коман[tr], Чевік Бір[tr], Четін Доган[tr] та інші[9][4]. Відомо, що вже за півтора року до насильницького зміщення цивільної влади генерали-змовники планували новий кабінет міністрів, зокрема, журналіст і політик Хасан Джелаль Гюзель[tr] зазначив, що генерал Теоман Коман ще восени 1996 року запропонував йому очолити наступний уряд. Також Теоман Коман планував у разі відмови Гюзеля призначити на місце прем'єр-міністра лідера Партії Вітчизни[tr] Месута Їлмаза[10], який згодом прийняв пропозицію генералітету й очолив новий уряд[5].
Хід подій
ред.
17 січня 1997 року президент країни Сулейман Демірель (якого раніше двічі усували з посади прем'єр-міністра в ході державних переворотів) відвідав турецький Генеральний штаб. У ході зустрічі з турецьким військовим командуванням відбувся брифінг з тем, пов'язаних із військовими проблемами. Генерал Ісмаїл Хакко Карадаї висунув 55 проблемних пунктів, за якими Демірель мав відзвітувати в ході пресконференції. Демірель обрав м'який, примиренський тон і закликав генералів тісніше співпрацювати із цивільним урядом і скоригувати свої вимоги. Військове командування Туреччини виявилося незадоволеним пасивною позицією уряду і нерішучістю Деміреля[11]. 31 січня 1997 року почалися акції громадянського протесту в районі Сінджан[tr], спрямовані проти проявів насильства, допущених Ісмаїлом Хакко Карадаї в ході «Єрусалимської ночі». На фасаді однієї з будівель вивішено плакати з символікою Хамасу і Хезболли[12]. У відповідь на демонстрації генерали наказали танкам виїхати на вулиці Сінджану з метою придушення потенційних масових заворушень. 4 лютого танки опинилися на вулицях Сінджану, що призвело до упокорення протестувальників[13]. Згодом Чевік Бір охарактеризував цю подію як «збалансований додаток до демократії»[5].
Виступ проти ісламізації
ред.В ході засідання Ради безпеки Туреччини генерали висловили серйозну заклопотаність послідовною ісламізацією турецького суспільства і радикалізацією молодіжних громадських структур. В ході розробки меморандуму прем'єру Ербакану запропоновано підписати зокрема й умови, спрямовані на пом'якшення поступеневої ісламізації громадянського суспільства, яка суперечила заповітам Кемаля Ататюрка[14]. Серед них значилися такі:
- Уведення восьмирічної обов'язкової освіти в школах.
- Закриття шкіл імам-хатипів, де разом зі світськими науками учнів навчали основ ісламської теології[15].
- Нейтралізація (обмеження впливу або закриття) місцевих представництв містико-духовного руху «Тарикат», який мав широку підтримку цивільної влади Туреччини.
Інші пункти також стосувалися ліквідації фактів порушення світського режиму, які суперечили ідеології кемалізму, охоронцями якої були представники армійської еліти країни[4][5].
Наслідки перевороту
ред.Внаслідок прийняття цього військового меморандуму Неджметтін Ербакан мусив подати у відставку, після чого йому офіційно заборонили займатися політичною діяльністю протягом п'яти років. Незабаром після відставки Ербакана Месут Їлмаз мав намір очолити новий уряд, у який хотіли б увійти представники Демократичної партії, Партії добробуту й ісламістсько-націоналістичної Партії Великої єдності, ідеологія якої суперечила кемалістським принципам, заявленим у меморандумі. Проте, до складу нового уряду, сформованого 30 червня 1997 року, увійшов Бюлент Еджевіт, лідер Демократичної лівої партії, а також Хюсаметтін Джиндорук[tr], який згодом сформував нову Партію демократичного суспільства[tr], до якої після 28 лютого увійшли члени Демократичної партії. За рішенням Конституційного суду Туреччини Партію благоденства офіційно ліквідовано за звинуваченням у розпалюванні міжрелігійної ворожнечі та порушення конституції. Згодом політики, втратили свої посади, а також члени розформованих партій приєдналися до створеної Партії справедливості та розвитку, заснованої Неджметтіном Ербаканом ще до завершення п'ятирічного терміну заборони на участь у політичній діяльності. Мера Стамбула Реджепа Тайїпа Ердогана, який також був членом ПСР, засуджено до тюремного ув'язнення за публічне прочитання ісламістсько-націоналістичного вірша — на нього також поширилася п'ятирічна заборона на участь у політичній діяльності[1][3][4][5].
Арешт Чевіка Біра і його прихильників 2012 року
ред.2012 року Чевік Бір і 30 військових офіцерів, що брали участь у плануванні зміщення Ербакана 1997 року, затримано і засуджено до різних термінів тюремного ув'язнення[16]. Рішення покарати військових путчистів продиктоване тим, що Реджеп Тайїп Ердоган є ідеологічним наступником Ербакана, а також на знак особистої помсти за тюремне ув'язнення і відсторонення від політичної діяльності. Відомий вислів Чевіка Біра (який на початку 1997 року обіймав посаду начальника Генштабу і був фактичним координатором складання меморандуму) з приводу скоєного його групою перевороту: «В Туреччині між ісламом і демократією укладено шлюб. Дитя цього союзу — світськість. Іноді дитина захворює, і турецька армія якраз той лікар, який рятує його. Залежно від тяжкості хвороби ми вводимо потрібні ліки, щоб дитина одужала»[17].
Звинувачення Ербакана
ред.У свою чергу, зміщений Наджметтін Ербакан згодом відзначав, що переворот організували «сіоністи»[18], не надаючи конкретних доказів цього судження.
«Меморандумний переворот» по суті зовсім не привів до лаїцизації турецького суспільства, оскільки ідею просування культурно-політичної стратегії ісламізації країни вкупі з витісненням кемалістських доктрин продовжено після закінчення п'ятирічного мораторію на участь у політичній діяльності, що розповсюджувався на членів уряду Ербакана і його прихильників, зокрема й Ердогана. Фактично путч 1997 року був останньою порівняно успішною спробою військової еліти, вірної заповітам Кемаля Ататюрка, запобігти радикальній ісламізації турецького суспільства, якщо не враховувати спробу збройного перевороту в Туреччині в ніч з 15 на 16 липня 2016 року.
Примітки
ред.- ↑ а б Yard. Doç. Dr. Erkan Yüksel. 28 Şubat'ın anlamı...
- ↑ а б Çandar, Cengiz (27 червня 1997). Post-modern darbe. Sabah[ru] (тур.). Архів оригіналу за 23 листопада 2010. Процитовано 27 липня 2008.
{{cite news}}: Перевірте значення|authorlink1=(довідка) - ↑ а б İsmet Berkan. Postmodern darbe mi?. Radical. Doğan Yayın Holding.
- ↑ а б в г 28 Şubat'a adım adım. Audinik.
- ↑ а б в г д Süleyman Demirel ve 28 Şubat. BBC Türkçe. Yusuf Özkan.
- ↑ Rosen, Seth (27 липня 2008). Reforms curb Turkey's armed forces. Washington Times. Архів оригіналу за 11 квітня 2019. Процитовано 25 червня 2005.
- ↑ kitap – Generalinden 28 Şubat İtirafı "Postmodern Darbe" – Hulki Cevizoğlu, generalinden 28 şubat İtirafı "postmodern darbe", GENERALINDEN 28 ŞUBAT İTIRAFı "POSTMODERN DARBE". kitapyurdu. 26 січня 2004. Архів оригіналу за 23 січня 2015. Процитовано 18 серпня 2010.
- ↑ Demir, Metehan (27 лютого 2007). 'Post-modern darbe' tanımının 10 yıllık sırrı. Sabah (тур.). Архів оригіналу за 4 червня 2008. Процитовано 27 липня 2008.
- ↑ Tayyar, Şamil (9 січня 2009). Tolon, Dalan’ı neden aradı?. Star (тур.). Архів оригіналу за 17 січня 2009. Процитовано 9 січня 2009.
- ↑ Sabah, 1 November 2012, 'Teoman Koman darbeyi Eylül 1996'da söyledi' [Архівовано 10 липня 2017 у Wayback Machine.]
- ↑ Mercan, Faruk. Karadayı ikili oynamadı muhtemel darbeyi önledi // Aksiyon[en]. — Feza Gazetecilik A.Ş., 2007. — № 636. — Число 12 (2). Архівовано з джерела 4 травня 2009. Процитовано 2009-01-06. Архивированная копия. Архів оригіналу за 4 травня 2009. Процитовано 30 липня 2016.
- ↑ Politika – Kudüs Gecesi'ndeki tiyatro hataydı 28 Şubatçıların eline koz verdim – ZAMAN GAZETESİ [İnternetin İlk Türk Gazetesi] (тур.). Zaman.com.tr. 28 лютого 2005. Архів оригіналу за 29 лютого 2012. Процитовано 18 серпня 2010.
- ↑ Hoffmann: Aufstieg und Wandel des politischen Islam in der Türkei. 2003, S. 77.
- ↑ February 28 period still maintains its grip on Turkey. Todayszaman.com. Архів оригіналу за 28 лютого 2009. Процитовано 8 грудня 2015.
- ↑ Bekir Gur. The Routledge Handbook of Turkish Politics // Routledge : handbook. — 2019. — Январь.
- ↑ Arsu, Sebnem (12 квітня 2012). Turkish Military Leaders Held for Role in ’97 Coup. Нью-Йорк таймс. Архів оригіналу за 3 травня 2019. Процитовано 13 квітня 2012.
- ↑ Türkiye’de 'Demokrasi Ayarı' Şart!. Kibrispostasi.com. 28 лютого 2007. Архів оригіналу за 13 липня 2011. Процитовано 18 серпня 2010.
- ↑ 28 Şubat İsrail planıydı!. habervaktim.com. Архів оригіналу за 21 серпня 2016. Процитовано 30 липня 2016.
Література
ред.- Ulrike Dufner: Militär kontra Islamismus. [Архівовано 26 липня 2020 у Wayback Machine.] In: Wissenschaft und Frieden, Nr. 4/1998.
- Judith Hoffmann: Aufstieg und Wandel des politischen Islam in der Türkei. Reihe Nahost-Studien, Band 5, Verlag Hans Schiler, Berlin 2003. Abschnitt Der «28. Februar-Prozess»: Der Sturz der RP, S. 76-82.
- Tanja Scheiterbauer: Islam, Islamismus und Geschlecht in der Türkei. Perspektiven der sozialen Bewegungsforschung. Springer VS, Wiesbaden 2014. Abschnitt 2.5 Der «stille Putsch» 1997: Zur Rekunfiguration des türkischen Laizismus, S. 98-101
- Yetkin, Murat (25 грудня 2008). Özkök’ten ‘savunma’: Beni 28 Şubat'takiler gibi davranmamakla suçladılar. Radikal (тур.). Архів оригіналу за 28 грудня 2008. Процитовано 26 грудня 2008.