Вікіпедія

Вільям Келін

американський медик

Вільям Келін-молодший (англ. William «Bill» George Kaelin Jr.; нар. 23 листопада 1957(19571123), Джамейка, Квінз, Нью-Йорк) — американський учений-медик, онколог. Професор Гарвардського Dana–Farber Cancer Institute[en].

Вільям Келін
англ. William G. Kaelin Редагувати інформацію у Вікіданих
Ім'я при народженніангл. William George Kaelin, Jr. Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився23 листопада 1957(1957-11-23)[1] (67 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Нью-Йорк, Нью-Йорк, США Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна США Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьвикладач університету, дослідник Редагувати інформацію у Вікіданих
Галузьонкологія Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materДюкський університет Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мованглійська Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладГарвардський університет, Dana–Farber Cancer Instituted[2] і Howard Hughes Medical Instituted[3] Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоНаціональна академія наук США і Американська академія мистецтв і наук Редагувати інформацію у Вікіданих
Посадаboard of directors memberd[4] Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зКеролин Кейлінd Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди

Біографія

ред.

Народився у Нью-Йорку в родині податкового адвоката Вільяма Кейлина-старшого (1929-2011), випускника Університету Дюка, і Ненсі Кейлін (уродженої Горн, 1932-2003)[5][6]. Закінчив університет Дюка і там же здобув ступінь доктора медицини, пройшов терапевтичну підготовку у шпиталі Джонса Гопкінса.

З 1998 року дослідник Медичного інституту Говарда Г'юза.

Нагороди та визнання

ред.

Доробок

ред.
  • mit O. Iliopoulos u. a.: Negative regulation of hypoxia-inducible genes by the von Hippel-Lindau protein, Proc Natl Acad Sci U S A, Band 93, 1996, S. 10595–10599.
  • mit E. Maher, u. a.: von Hippel-Lindau Disease, Medicine, Band 76, 1997, S. 381–391.
  • mit C. E. Stebbins u. a.: Structure of the VHL-ElonginC-elonginB complex: implications for VHL tumor suppressor function, Science, Band 284, 1999, S. 455–461
  • mit I. Mircea, K. Kondo u. a.: HIFa targeted for VHL-mediated destruction by proline hydroxylation: Implications for O2 sensing, Science, Band 292, 2001, S. 464–468
  • Molecular basis of the VHL hereditary cancer syndrome, Nat. Rev. Cancer, Band 2, 2002, S. 673–682, PMID 12209156
  • mit K. Kondo u. a.: Inhibition of HIF is necessary for tumor suppression by the von Hippel-Lindau protein, Cancer Cell, Band 1, 2002, S. 237–246
  • mit K. Kondo u. a.: Inhibition of HIF2alpha Is sufficient to suppress pVHL-defective tumor growth, PLoS Biol., Band 1, 2003, S. 439–444.
  • mit W. Y. Kim u. a.: The role of VHL gene mutation in human cancer, J. Clin. Oncol., Band 22, 2004, S. 4991–5004.
  • mit P. J. Ratcliffe u. a.: Oxygen sensing by metazoans: the central role of the HIF hydroxylase pathway, Mol. Cell, Band 30, 2008, S. 393–402
  • mit Y. A. Minamishima: Reactivation of hepatic EPO synthesis in mice after PHD loss, Science, Band 329, 2010, S. 407.
  • The VHL Tumor Suppressor Gene: Insights into Oxygen Sensing and Cancer, Trans. Am. Clin. Climatol. Assoc., Band 128, 2017, S. 298–307. PMID 28790514
  • Common pitfalls in preclinical cancer target validation, Nat. Rev. Cancer, Band 17, 2017, S. 425–440
  • mit M. Ivan: The EGLN-HIF O2-Sensing System: Multiple Inputs and Feedbacks, Mol. Cell, Band 66, 2017, S. 772–779
  • HIF2 Inhibitor Joins the Kidney Cancer Armamentarium, J. Clin. Oncol., Band 36, 2018, S. 908–910.
  • mit J. Zhang u. a.: VHL substrate transcription factor ZHX2 as an oncogenic driver in clear cell renal cell carcinoma, Science, Band 361, 2018, S. 290–295

Примітки

ред.
  1. ↑ Енциклопедія Брокгауз
  2. ↑ Montenegro A. ORCID Public Data File 2023 — 2023. — doi:10.23640/07243.24204912.V1
  3. ↑ Montenegro A. ORCID Public Data File 2023 — 2023. — doi:10.23640/07243.24204912.V1
  4. ↑ Form 8-K
  5. ↑ Некролог Вільяма Кейліна. Архів оригіналу за 7 жовтня 2019. Процитовано 12 жовтня 2019.
  6. ↑ Некролог Ненсі Кейлін. Архів оригіналу за 29 листопада 2020. Процитовано 12 жовтня 2019.
  7. ↑ About William Kaelin. harvard.edu. Архів оригіналу за квітня 7, 2017. Процитовано 16 квітня 2017.
  8. ↑ Kaelin garners research award — Harvard Gazette. Архів оригіналу за 12 жовтня 2019. Процитовано 12 жовтня 2019.
  9. ↑ 2006 Distinguished Clinical Scientist Awards. Doris Duke Charitable Foundation. 1 січня 2006. Архів оригіналу за 9 жовтня 2019. Процитовано 8 жовтня 2019.
  10. ↑ Alumni Awards. Duke University School of Medicine. Архів оригіналу за 9 жовтня 2019. Процитовано 8 жовтня 2019.
  11. ↑ Kaelin among Canada Gairdner Award recipients — Harvard Gazette. Архів оригіналу за 12 жовтня 2019. Процитовано 12 жовтня 2019.
  12. ↑ Wiley: The 13th Annual Wiley Prize in Biomedical Sciences Awarded for Advancements in Oxygen Sensing Systems. www.wiley.com. Архів оригіналу за 20 лютого 2014. Процитовано 7 жовтня 2019.
  13. ↑ William G. Kaelin Jr., MD Class of 2014. American Association for Cancer Research. Архів оригіналу за 8 жовтня 2019. Процитовано 8 жовтня 2019.
  14. ↑ Foundation, Lasker. Oxygen sensing – an essential process for survival. The Lasker Foundation (англ.). Архів оригіналу за 16 вересня 2016. Процитовано 7 жовтня 2019.
  15. ↑ Gallagher, James (7 жовтня 2019). How cells sense oxygen wins Nobel prize (брит.). Архів оригіналу за 7 жовтня 2019. Процитовано 7 жовтня 2019.
  16. ↑ The Nobel Prize in Physiology or Medicine 2019. NobelPrize.org. Архів оригіналу за 23 травня 2020. Процитовано 8 жовтня 2019.
Отримано з https://uk.wiki.x.io/w/index.php?title=Вільям_Келін&oldid=44148987