Гадюка Сеоане
| Гадюка Сеоане | ||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||
| Vipera seoanei Lataste, 1879 | ||||||||||||||||||||||||
 Мапа поширення Vipera seoanei. | ||||||||||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||||||||||
* Vipera berus seoanei Lataste, 1879
| ||||||||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||||||||
|
Гадюка Сеоане (Vipera seoanei)[2] — вид змій родини гадюкових (Viperidae). Один із 21(25) видів роду[3][4] . Поширена у Франції, Португалії ті Іспанії. Мешканець середземноморських гірських і прилеглих рівнинних ландшафтів. Раритетний вид плазунів, занесений до Червоного списку МСОП та інших природоохоронних документів.[5] Описано 2 підвиди.[2] Отруйна змія.
Етимологія
ред.Гадюка названа на честь іспанського лікаря і натураліста XIX століття Віктора Лопеса Сеоане.[2]
Назва на інших мовах: Seoane's Viper, Portugese Viper (англ.; дослівно: «гадюка Сеоане», «португальська гадюка»); Nordiberische Kreuzotter (нім.; дослівно «північноіберійська гадюка»); Vipère de Séoane (франц.; дослівно «гадюка Сеоане»); Vibora de Seoane (ісп.; дослівно «гадюка Сеоане»); Vibora De Seoane (порт.; дослівно «гадюка Сеоане»).[2][5]
Опис
ред.Змія середнього розміру, завдовжки до 75 см (звичайно до 50 см). Вона схожа на гадюку звичайну, відрізняється лише піднятим (задертим) догори носом та тим, що в центральній частині її голови щитки фрагментарні. Забарвлення в гадюки Сеоане дуже мінливе: верх переважно бежевого кольору, але може бути від світло-коричневого до сірого з контрастним зигзагоподібним коричневим малюнком. В окремих особин останній перетворений у майже пряму поздовжню смугу, облямовану чорними лініями по боках. Інші морфи мають дві світліші спинно-бокові лінії, або вузьку, бліду, облямовану темним, хребетну смужку, або зовсім позбавлені малюнка і забарвлені в однотонний червоний, коричневий або майже чорний (меланісти) кольори.[6]
Поширення
ред.
Ареал виду обмежується вологою Північною Іспанією, Північною Португалією та невеликою територією на крайньому південному заході Франції.[2][5][6]
Місця проживання
ред.Мезофільний і вид, поширений у районах з атлантичним кліматом, що характеризується м'якою зимою та коротким дощовим літом. Населяє більш-менш вологі біотопи, переважно світлі вологі дубові ліси та їх узлісся з рясним підліском, ділянки із чагарниковою та лучною рослинністю, (включаючи ожинові пасовища та сухостій, а також вереси з папоротником і мітлицею), кам'янисті та скелясті схили гір, добре вкриті чагарниками та іншою наскельною рослинністю, а також занедбані сади та живоплоти. У гори піднімається до висоти 1900 м над рівнем моря.[5][6]
Щільність популяції гадюки може бути досить високою, особливо в окремих районах Іспанії. Це одна з найпоширеніших змій у Кантабрійських горах, локалізована, але помірно поширена в Португалії та рідкісна на периферії свого ареалу.[5][6]
Особливості біології
ред.Період активності триває з березня по жовтень, у горах — з квітня—травня по вересень. Зимова активність рідкісна. Протягом сезону активності веде денний спосіб життя і переходить на нічний спосіб життя в найспекотніші місяці.
Гадюка Сеоане належить до живородних плазунів. Парування відбувається навесні, з кінця березня до початку травня. Статева активність і парування спостерігалися також восени. Самки мають дворічний репродуктивний цикл і народжують 3—10 живих дитинчат між серпнем і жовтнем. Статевої зрілості гадюки досягають у віці від 4 до 5 років. Максимальна тривалість життя становить 13 років.[5]
Живиться переважно дрібними ссавцями, яких ловить із засідки, але також може активно переслідувати їх в норах.
Охорона
ред.Раритетний вид плазунів, занесений до Червоного списку МСОП (охоронна категорія: вид, близький до стану загрози зникнення), а також до Додатку ІІІ Бернської конвенції (охоронна категорія: вид потребує охорони). Крім того, вид вважається таким, що знаходиться під загрозою зникнення в Португалії та Іспанії, а також як вразливий у Франції.[5]
Змія трапляється на кількох природно-заповідних територіях. Основною загрозою для виду є поступова деградація середовища існування та прогнозовані довгострокові наслідки зміни клімату. Можливо, що периферійні популяції (тобто з Португалії та Франції, а також Південної Галісії та Північної Наварри в Іспанії) можуть зменшитися в середньостроковій перспективі, тому рекомендується захист середовища існування. Необхідно терміново провести дослідження, щоб з'ясувати тенденції щодо зміни стану популяцій, Актуальною залишається також просвітницька робота задля зменшення переслідування змій людиною.[5]
Практичне значення
ред.Отрута гадюки Сеоане дуже сильна, але летальних випадків серед людей не зареєстровано, бо змія кусає неохоче та мешкає переважно далеко від людських поселень. Вважається, що отрута особин з підвиду Vipera seoanei cantabrica удвічі токсичніша, ніж у Vipera seoanei seoanei.[6]
Систематика
ред.Один із 21(25) видів роду гадюк (Vipera).[3][4]
Станом на 2024 рік описано 2 підвиди:[2]
- Vipera seoanei seoanei (Північна Португалія, Північна Іспанія, Південно-Західна Франція);
- Vipera seoanei cantabrica (Північно-Західна Іспанія)
Джерела. Примітки
ред.- ↑ McDiarmid RW, Campbell JA, Touré T. 1999. Snake Species of the World: A Taxonomic and Geographic Reference, Volume 1. Herpetologists' League. 511 pp. ISBN 1-893777-00-6 (series). ISBN 1-893777-01-4 (volume).
- ↑ а б в г д е The Reptile Database: Vipera seoanei
- ↑ а б The Reptile Database: Vipera
- ↑ а б RepFocus: Natrix
- ↑ а б в г д е ж и Vipera seoanei в Червоному списку МСОП
- ↑ а б в г д Field Guide to the Amphibians and Reptiles of Britain and Europe / Jeroen Speybroeck, Wouter Beukema, Bobby Bok and Jan Van Der Voort. London-New York: Bloomsbure, 2016. 432 рр. (p. 409—410)
Література
ред.- Field Guide to the Amphibians and Reptiles of Britain and Europe / Jeroen Speybroeck, Wouter Beukema, Bobby Bok and Jan Van Der Voort. London-New York: Bloomsbure, 2016. 432 рр. (p. 409—410). ISBN 978-1-4081-5459-5
- Golay P, Smith HM, Broadley DG, Dixon JR, McCarthy CJ, Rage J-C, Schatti B, Toriba M. 1993. Endoglyphs and Other Major Venomous Snakes of the World: A Checklist. Geneva: Azemiops. 478 pp.
- Lataste F. 1879. Diagnose d'une vipère nouvelle d'Espagne. Bulletin de la Société zoologique de France 4: 132. («Vipera berus seoanei, nov. subsp.»)
- Mertens R, Müller L. 1928. Liste der amphibien und reptilen Europes. Abh. Senckenb. Naturf. Ges. 45: 1-62.