Генрик Любомирський
Генрик Людвік Любомирський (пол. Henryk Ludwik Lubomirski; 15 вересня 1777 — 20 жовтня 1850) — польський шляхтич, князь, літературний куратор, меценат мистецтв, засновник Музею князів Любомирських у Львові і Пшеворського маєтку, мальтійський командор з 1800 року[6].
| Генрик Любомирський | |
|---|---|
| пол. Henryk Lubomirski | |
 | |
| Народився | 15 вересня 1777[1][2][…] Рівне[4] |
| Помер | 20 жовтня 1850[1][2][…] (73 роки) Дрезден, Німецький союз, Німеччина[4] |
| Поховання | Q11735096? |
| Країна | Річ Посполита |
| Діяльність | колекціонер мистецтва, меценат, посадова особа, землевласник, політик, видавець |
| Галузь | політична діяльність[5], меценатство[5], музеєзнавство[5] і видавнича справа[5] |
| Знання мов | польська[5] |
| Членство | Краківське наукове товариствоd[4] |
| Суспільний стан | шляхтич[d][5] |
| Рід | Любомирські |
| Батько | Юзеф Любомирський |
| Мати | Людвіка Сосновськаd |
| Брати, сестри | Гелена Любомирськаd і Фридерик Любомирськийd |
| У шлюбі з | Тереза Чарторийськаd |
| Діти | Ізабела Марія Любомирськаd, Єжи Генрик Любомирськийd, Ядвіга Любомирськаd і Дорота Любомирськаd |
.jpg) | |
Біографія
ред.Народився 1777 року у Рівному. Значний вплив на його виховання мала його далека тітка Ізабела Любомирська, уроджена Чарторийська (1736—1816). Вона мала лише дочок, тому оточувала прийомного сина надмірною турботою. З 1783 року (у віці семи років) він супроводжував її у мандрівках Європою, де прославився своєю винятковою красою. Його портрети створювали видатні художники епохи (Антоніо Канова, Елізабет Віже-Лебрен, Марія Косвей)[7]. Перебуваючи в Парижі з 1785 по 1789 роки, навчався у Сципіоне П'яттолі. Потім у Ланьцуті та Відні його опікунами в 1791—1796 роках були Симон Антуан Жан Л'Юльє та Готфрід Ернест Ґроддек[7].
Завдяки впливу тітки Ізабели він здобув міцне становище при дворі Габсбургів у Відні. З 1796 — Мальтійський лицар[8], з 1795 — камергер. У 1809 р. після вступу війська Варшавського Герцогства у Галичину призначений Юзефом Понятовським головою адміністративного управління Краківського округу. У 1810—1813 роках був префектом Краківського департаменту[9]. У той час він фінансував одну піхотну роту армії Герцогства. У 1813 році він став членом масонської ложі «Забобон переможений»[10] .
Після 1815 року назавжди повернувся до Галичини. У 1817 році увійшов до Галицького сейму. Ще за його життя Пшеворський палац став одним із центрів громадсько-культурного життя тогочасної Галичини[7] .
Успадкувавши у 1818 році, після смерті Ізабели Любомирської, її палац у Відні з цінною бібліотекою та колекцією творів мистецтва, а також частину мистецьких колекцій з Ланьцута, він перевіз ці колекції до Пшеворська. Ці колекції завдяки закупівлям значно розширилися, створивши тут важливий музейний центр. Серед інших він колекціонував зброю, медалі, нумізматичні та історичні пам'ятні речі, а також цінні гравюри та рукописи. Разом з Юзефом Максиміліаном Оссолінським він став співзасновником Національного інституту імені Оссолінських. У 1823 році вони уклали угоду, за якою він погодився включити свої колекції до фонду Оссолінських за умови надання його родині спадкового літературного опікунства над Департаментом і відокремлення колекцій у формі Музею князів Любомирських. У 1826 році угода була схвалена Галицьким сеймом[7]. У 1829 році він розпочав перебудову будинку бібліотеки у Львові для потреб музею.
З початком Листопадового повстання фінансово та дипломатично підтримував Національний уряд. Підтримуючи зв'язок з Адамом Чарторийським і використовуючи свої значні зв'язки, шукав підтримки для повстання в Австрії, а також фінансував Вісланський легіон. Після поразки повстання він опинився під наглядом поліції, але зумів запобігти неминучій конфіскації музейних колекцій. Після тривалого розслідування в 1837 році імператор Фердинанд звільнив його від відповідальності за розповсюдження повстанських друків. У 1847 році він передав право на інститут Оссолінського синові Єжи Генрику[7] .
З 1834 року він докладав зусиль для створення Пшеворського маєтку, спочатку майорату, а потім ординації, який остаточно завершив після його смерті його син Єжи Генрик у 1869 році[11]
Сім'я
ред.Народився в польській поміщицькій родині, він був сином Юзефа Олександра (1749—1817) і Людвіки, уродженої Сосновської (1751—1836). Його братом був Фридерик Вільгельм Любомирський (1779—1848). З 1807 чоловік Терези, уродженої Чарторийської (1785—1868). У них були діти: Дорота (1807—1832), Ізабела Марія (1808—1890) дружина Владислава Сангушка (1803—1870), Ядвіга Юлія (1815—1895) дружина князя Ежена Шарля де Ліньє (1802—1880) та перший пшеворський ординат князь Єжи Генрик Любомирський (1817—1872)[12].
Картини із зображенням Генрика Любомирського в дитинстві
ред.-
Генрик Любомирський, малюнок Марії Косвей 1787 р -
Генрик Любомирський у ролі Амура - олійна картина Анжеліки Кауфманн, 1786 р. -
Генрік Любомирський як геній слави - картина Жака Турона 1789 р. -
Генріх Любомирський як геній Олександра I - картина Елізабет Віже-Лебрен, 1814
Родовід
ред.| Александер Міхал Любомирський | ||||||||||||||||
| Єжи Александер Любомирський (1666-1735) | ||||||||||||||||
| Катажина Анна Сапєга | ||||||||||||||||
| Станіслав Любомирський (1704-1793) | ||||||||||||||||
| Кшиштоф Штарцгаузен | ||||||||||||||||
| Йоанна Кароліна Старцгаузен | ||||||||||||||||
| ? | ||||||||||||||||
| Юзеф Любомирський (1751-1817) | ||||||||||||||||
| Казимир Олександр Потій | ||||||||||||||||
| Антоній Потій (????-1749) | ||||||||||||||||
| Анна Тереза Леттов | ||||||||||||||||
| Людвіка Гонората Поцеївна (1726-1786) | ||||||||||||||||
| Стефан Загоровський | ||||||||||||||||
| Розалія Загоровська | ||||||||||||||||
| Ядвіга Сачко | ||||||||||||||||
| Генрик Людвік Любомирський (1777-1850) | ||||||||||||||||
| Октавіан Сосновський | ||||||||||||||||
| Марцин Сосновський | ||||||||||||||||
| Катажина Замєховська | ||||||||||||||||
| Юзеф Сильвестр Сосновський (1729-1783) | ||||||||||||||||
| ? | ||||||||||||||||
| Теофіла Крушинська | ||||||||||||||||
| ? | ||||||||||||||||
| Людвіка Сосновська (1751-1836) | ||||||||||||||||
| ? | ||||||||||||||||
| Януш Деспот-Зенович | ||||||||||||||||
| ? | ||||||||||||||||
| Текля Деспот-Зенович (1731-????) | ||||||||||||||||
| ? | ||||||||||||||||
| Катажина Александрович | ||||||||||||||||
| ? | ||||||||||||||||
Примітки
ред.- ↑ а б в RKDartists
- ↑ а б в Тезаурус CERL — Consortium of European Research Libraries.
- ↑ а б в Dr. Constant v. Wurzbach Lubomirski, Heinrich Fürst // Biographisches Lexikon des Kaiserthums Oesterreich: enthaltend die Lebensskizzen der denkwürdigen Personen, welche seit 1750 in den österreichischen Kronländern geboren wurden oder darin gelebt und gewirkt haben — Wien: 1856. — Vol. 16. — S. 118.
- ↑ а б в http://tnk.krakow.pl/czlonkowie/lubomirski-henryk/
- ↑ а б в г д е Чеська національна авторитетна база даних
- ↑ Jerzy Baranowski, Marcin Libicki, Andrzej Rottermund, Maria Starnawska, Zakon Maltański w Polsce, Warszawa 2000, s. 213.
- ↑ а б в г д Marian Tyrowicz, Lubomirski Henryk (1777—1850), Polski Słownik Biograficzny, t. 18, s. 9–11.
- ↑ Ciąg dalszy Kalendarzyka narodowego i obcego na rok … 1792, czyli II część, z konstytycyami od roku 1788 dnia 6 października do roku 1791 dnia 23 grudnia przez daty oznaczonemi, s. 428.
- ↑ Tomasz Knopp, Prefekci Księstwa Warszawskiego: przyczynek do portretu zbiorowego, w: Studia Historyczne, Tom 55, Numer 3-4 (2012) s. 362.
- ↑ Stanisław Małachowski-Łempicki, Wykaz polskich lóż wolnomularskich oraz ich członków w latach 1738—1821, w: Archiwum Komisji Historycznej, t. XIV, Kraków 1930, s. 248.
- ↑ Małgorzata Wołoszyn, Historia Ordynacji Przeworskiej Książąt Lubomirskich, Katalog wystawy, Rzeszów 2017, s. 19.
- ↑ Jerzy Sewer Dunin-Borkowski, Almanach błękitny: genealogia żyjących rodów polskich, Warszawa-Lwów 1908, s. 58.
Посилання
ред.- Pasaż Wiedzy — Muzeum Wilanowskie — Biogram Henryka Lubomirskiego
- Encyklopedia Krakowa — Biogram Henryka Lubomirskiego
- Henryk Lubomirski — dokumenty w bibliotece Polona