Гольшанський Андрій Іванович
Андрій Гольшанський — старший син православного князя литовського походження, київського намісника Івана Ольгимонтовича й смоленської князівни Агрипини Святославівни.
| Гольшанський Андрій Іванович | |
|---|---|
| Помер | в 1410-их |
| Рід | Гольшанські |
| Батько | Іван Ольгимонтович |
| Матір | Агрипина Святославівна |
| Дружина | Олександра Дмитрівна Друцька |
| Діти | 3 дочки |
| Київський намісник | |
| Попередник | Юрій Гедигольд |
| Наступник | Михайло Гольшанський |
За припущенням дослідників Інги Баранаускене й Олега Ліцкевича, саме він 1389–90 рр. супроводжував батька на переговорах з Тевтонським орденом[a]. Якщо це справді так, то народивсь близько 1370[2][3]. 18 січня 1401 — вкупі з отцем і братом Семеном — скріпив віленсько-радомську унію[4].
Либонь, його тевтонські Вегеберіхти[en] кінця XIV століття звуть посідачем Гольшан (Goltschan, Andrusken hoff) та Ів'я (Ywie, ouch Andrusken hoff) на балто-слов'янськім пограниччі[5][6][7].
Хроніка Биховця називає Андрія князем в'язинським[b] (від імені розташованого біля Гольшан села, що було центром його володінь[10][11][8]), а Ян Длугош у своїх «Анналах» — князем київським. Остання ж звістка підтверджується внесенням А. Гольшанського в перелік «князи наших великых» пом'яника Києво-Печерської лаври[3]. Його правління литовський історик Лауринас Шедвідіс датував 1411–18 роками[5].
З Олександрою Дмитрівною Друцькою нобіль мав трьох доньок:
- Василіса — жінка кн. Івана Володимировича;
- Софія — четверта дружина польського короля Владислава ІІ Ягайла, засновника династії Ягеллонів — матір Владислава III (1424) й Казимира IV (1427)[c]. Прикметно, що Хроніка Биховця виводить її «z pokolenia ruskoho»[3].
- Марія — дружина молдовського господаря Іллі І.
По кончині Ольгимонтовича діти трапили на виховання до материного брата, — Семена Друцького.
Див. також
ред.Коментарі
ред.- ↑ Натомість Олександр Кузьмін вважає, що під «ducem Andream» міг критися А. В. Друцький або А. М. Одинцевич[1].
- ↑ В оригіналі — «в'язанський» (wiazański), що пізніше з подачі Теодора Нарбута було хибно потрактовано як в'яземський і в такому вигляді інколи подибується в літературі[8]. Своєю чергою, Матей Стрийковський помилково означив його ще і як князя друцького та родоначальника Острозьких й Заславських[9].
- ↑ Вірогідно, Казимир отримав друге ім'я Андрій саме на честь діда[12].
Примітки
ред.- ↑ Кузьмин А. В. Участие литовско-русских князей в Грюнвальдской битве // Судьбы славянства и эхо Грюнвальда: Выбор пути русскими землями и народами Восточной Европы в Средние века и раннее Новое время (к 600-летию битвы при Грюнвальде/Танненберге). Материалы международной научной конференции / Отв. ред. А. И. Филюшкин. СПб.: Любавич, 2010. С. 148
- ↑ Baranauskienė, Inga (2012). Onos Vytautienės kilmė ir giminė. Kultūros barai (2): 72.
- ↑ а б в Лицкевич О. В. «Летописец великих князей литовских» и «Повесть о Подолье»: опыт комплексного критического разбора. — СПб : Дмитрий Буланин, 2019. — С. 125, 506, 581. — ISBN 978-5-86007-918-2.
- ↑ Korczak, Lidia (2008). Monarcha i poddani. System władzy w Wielkim Księstwie Litewskim w okresie wczesnojagiellońskim (PDF). Kraków: Towarzystwo Wydawnicze «Historia Iagellonica». с. 64, 178.
- ↑ а б Šedvydis L. Dukes of Holszany in Kiev from early 14th century to year 1430 // Князівства Галицької і Волинської земель в міжнародних відносинах XI—XIV століть. — 2012. — С. 160-162.
- ↑ Scriptores rerum Prussicarum: die Geschichtsquellen der Preussischen Vorzeit bis zum Untergange der Ordensherrschaft. Bd. 2. Leipzig, 1863. S. 704
- ↑ Polechow, Sergey; Butyrski, Michaił N. (2018). Pieczęć kniazia Iwana Olgimuntowicza Holszańskiego. Inter Regnum et Ducatum. Studia ofiarowane Profesorowi Janowi Tęgowskiemu w siedemdziesiątą rocznicę urodzin: 450.
- ↑ а б Войтович Л. Княжа доба: портрети еліти / Л. В. Войтович. — Біла Церква : Олександр Пшонківський, 2006. — С. 605.
- ↑ Стрийковський М. Літопис польський, литовський, жмудський і всієї Руси / відп. ред. О. Купчинський. — Львів : Наукове товариство ім. Шевченка, 2011. — С. 647.
- ↑ Полное собрание русских летописей. — Т. 17: Западнорусские летописи. — СПб., 1907 — с. 521
- ↑ Wolff, Józef (1895). Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku. Warszawa: Drukiem J. Filipowicza. с. 96.
- ↑ Duczmal, Małgorzata (1996). Jagiellonowie. Leksykon biograficzny. Kraków: Wydawnictwo Literackie. с. 375.