Горонглаб

село Горонглаб
Країна	Україна
Область	Закарпатська область
Район	Берегівський район
Тер. громада	Батівська селищна громада
Код КАТОТТГ	UA21020010060013671
Облікова картка	Горонглаб
Основні дані
Засноване	1800
Населення	797
Площа	1,21 км²
Густота населення	658,68 осіб/км²
Поштовий індекс	90214
Телефонний код	+380 3141
Географічні дані
Географічні координати	48°18′40″ пн. ш. 22°21′45″ сх. д. / 48.31111° пн. ш. 22.36250° сх. д.
Середня висота; над рівнем моря	102 м
Відстань до; обласного центру	49 км
Відстань до; районного центру	27 км
Місцева влада
Адреса ради	90213 с. Батрадь, вул. Коштель, 7
Сільський голова	Гайду Федір Ернестович
Карта
	Горонглаб
	Горонглаб
Мапа
	Горонглаб у Вікісховищі

Горонгла́б (Гаранглаб до 1946, Дзвінкове до 1995) — село в Україні, у Берегівському районі Закарпатської області.

Географія

Село розташоване за 27 км на північному заході від райцентру. Через село пролягає автошлях Т 0707. Поблизу села розташований пункт пропуску Дзвінкове на кордоні з Угорщиною. З угорського боку знаходиться пункт пропуску «Лонья», медьє Саболч-Сатмар-Береґ, на автошляху місцевого значення у напрямку Ньїредьгаза.

Історія

Село засноване в XIV ст., принаймні, тоді воно вперше згадується в грамотах. Назва села буквально, у перекладі з угорської, означає «дзвіниця», через наявність в селі в минулому каплиці чи дзвіниці. З моменту заснування села ним володіла родина Лоняї. Разом із нею населення села в 1550 р. перейшло з католицької віри в реформатську. З 1795 р. велася метрична книга села. В 2001 р. село сильно постраждало під час повені.

За часів панування Габсбургів село мало власну символіку. Так, на печатці громади Горонглаб 1844 р. виступав малюнок рибалки з сіткою, що стоїть на березі річки; у затвердженому Міністерством внутрішніх справ Угорщини 1904 р. гербі селища повторювалось те саме зображення, вміщене на блакитному геральдичному щиті.

1946 року село Гаранглаб перейменовано на Дзвінке^[1]. З 1995 році село має угорську назву Горонглаб.

Релігія

Власна реформатська церква була збудована в 1993 р., витримана в класичному стилі. Старовинну дерев'яну церкву на початку дев'яностих років минулого століття було знесено паводком. Цікаво, що в давні часи ту церкву під час повеней перевозили на небезпечне місце на колесах. Останнє колесо ще довгий час зберігалось, за припущенням, воно може бути схованим під кафедрою в новій церкві.

Невелика православна громада села також збудувала собі храм.

Українська частина села заснована за часів Чехословаччини в 1930-х роках вихідцями з Хустського та інших верховинських районів. У кінці 1930-х люди зібрали матеріал на спорудження церкви, але перешкодив прихід радянської влади.

У 1960-х роках заклали фундамент під церкву, але знову не встигли з будівництвом – влада примусила розбити «незаконний» фундамент.

Ділянку для теперішньої церкви виділив місцевий колгосп. Проект підготував берегівський архітектор Олег Книш, а будівництво цегляної споруди очолив місцевий майстер Василь Керита. Багато зусиль доклали Павло Готько, Іван Сусік, Петро Зеленко, Іван Рябошапка. Іконостас перенесли з розібраної дерев’яної церкви у Бадові, а верхню частину доробив Йосип Барна. Місцевий художник Василь Шпилька розмалював інтер’єр та виконав начерк завершення іконостаса. Плащаницю та велику ікону св. Петра і Павла над входом до церкви намалювала ужгородська художниця Наталія Сима.

15 жовтня 2023 року релігійна громада Святих Петра і Павла на зборах ухвалила рішення про вихід з Мукачівської єпархії УПЦ МП та приєдналася до Закарпатської єпархії ПЦУ^[2].