Григорій II Болгаринович

	Григорій II Болгаринович
	Митрополит Григорій II Болгаринович
	1458 — 1473-й Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі
	1458 — 1473-й Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі
1458 — 1473
Церква:	Константинопольська православна церква
Попередник:	Митрополит Ісидор
Наступник:	Митрополит Мисаїл
Діяльність:	священник
Народження:	не пізніше 15 століття ; Болгарія
Смерть:	1473; Київ
Похований:	Новогрудок

Немає перевірених версій цієї сторінки; ймовірно, її ще не перевіряли на відповідність правилам проекту.

Григо́рій ІІ (нар. ?- пом. зима 1472/73, Новгородок, суч. Новогрудок, Білорусь) — Митрополит Київський, Галицький та всієї Руси (1458-1473).

Григорій II за походженням був болгарин. У Москву прибув 1435 року в сані протодиякона. 1444 року переїхав у Рим, де проживав до 1452 року. Потім прибув до Константинополя і був призначений ігуменом монастиря на честь святого Димитрія.

Після Флорентійської унії Московська православна Церква не визнала її. У 1448 році Собор московських єпископів, «по повеленію государя», без погодження з Константинопольським патріархом, поставив на митрополита Київського Іону. Ця подія вважається початком окремішності Московської церкви.

У Києві Флорентійську унію сприйняли негативно і митрополит Ісидор пробув митрополитом Київським до 1458 року.

15 жовтня 1458 року Константинопольський патріарх Григорій III (Мамма), який був в Римі у вигнанні унійним Константинопольським патріархом, провів реорганізацію Київської митрополії. А новому митрополиту Григорію ІІ, патріарх надав новий титул – Митрополит Київський, Галицький та всієї Руси. Цей титул глави православної Київської митрополії носили до приєднання Київської церкви до московського патріархату 1686 року, а греко-католицькі Київські митрополити - до 1806 року.

На поставленні Григорія ІІ наполягав пап Калікст III, і року його наступник Пій II видав ствердну грамоту 11 вересня 1458^[1]. Разом з митр. Григорієм папа висилав до короля Казимира IV свого особистого посланця лятеранського графа Миколая Цаґупіті. Папа думав, що знову можуть виникнути труднощі з поставленням Флорентійського митрополита в Києві, й тому папський посол мав ужити всіх дипломатичних засобів, щоб Григорія ввести спокійно на його митрополичий престіл.^[2]

Проти поділу активно виступив великий князь московський. Він засилав до єпископів посланців з просьбами та погрозами, але нічого не добився. У зв’язку з цим митрополит Іона наприкінці 1459 року скликав у Москві Собор московських єпископів, який підтвердив, що «відбувся поділ Ближніх Церков Московської й Київської, який наносить шкоду усьому Православ'ю». Учасники Собору вирішили бути «невідступними від Святої Церкви Московської».

Митрополит Іона, який помер у 1461 році, був останнім митрополитом у Москві, що певний час контролював єпархії на теренах Польсько-Литовської держави. Новий митрополит Феодосій, поставлений, як і його попередник Йона, без дозволу й благословення Константинопольського патріарха, жодної влади над піденно-західними єпархіями Київської митрополії вже не мав.

Не зрікаючись Флорентійської унії, Митрополит Григорій ІІ отримав підтвердження своїх митрополичих прав (1467) Патріархом Константинопольським Діонісієм I. У своій грамоті патріарх охарактеризував Йону та його наступників як розкольників, визнаючи таким чином законність Ісидора та його наступника Григорія, попри те, що вони дотримувалися унії^[3].

Помер наприкінці 1472 чи на початку 1473 року в Новгородку.

Примітки

↑ ГРИГОРИЙ. www.pravenc.ru. Архів оригіналу за 21 липня 2021. Процитовано 14 вересня 2018.
↑ Чубатий, Микола (1976). Історія Християнства на Руси-Україні (PDF). Т. XLIII. Neo Eboraci. с. 240. Архів оригіналу (PDF) за 23 лютого 2022. Процитовано 14 вересня 2019. {{cite book}}: символ зміни рядка в |title= на позиції 21 (довідка)
↑ Заторський о. Назар «Послання Мисаїла до папи Сикста IV» 1476 р.: реконструкція архетипу. — Львів: Видавництво УКУ, 2019. — Серія «Київське християнство», т. XV (друге, виправлене й доповнене видання), с. 24-26.

Джерела

о. Юрій Федорів. Історія Церкви в Україні. — Львів: Свічадо, 2007.
Іван Огієнко. Українська Церква [Архівовано 16 квітня 2009 у Wayback Machine.]
Русина О. В. Григорій Болгарин [Архівовано 7 січня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 200. — ISBN 966-00-0405-2.

Попередник:	Митрополит Київський, Галицький та всієї Руси 1458—1473	Наступник:
Ісидор	Митрополит Київський, Галицький та всієї Руси 1458—1473	Мисаїл Пструч Спиридон

[1] ГРИГОРИЙ. www.pravenc.ru. Архів оригіналу за 21 липня 2021. Процитовано 14 вересня 2018.

[:0-2] Чубатий, Микола (1976). Історія Християнства на Руси-Україні (PDF). Т. XLIII. Neo Eboraci. с. 240. Архів оригіналу (PDF) за 23 лютого 2022. Процитовано 14 вересня 2019. {{cite book}}: символ зміни рядка в |title= на позиції 21 (довідка)

[3] Заторський о. Назар «Послання Мисаїла до папи Сикста IV» 1476 р.: реконструкція архетипу. — Львів: Видавництво УКУ, 2019. — Серія «Київське християнство», т. XV (друге, виправлене й доповнене видання), с. 24-26.

[1]

[2]

[3]