Гінецинський Олександр Григорович
Олександр Григорович Гінецинський (29 листопада 1895, Вологда, Вологодська губернія, Російська імперія — 20 жовтня 1962, Ленінград, СРСР) — радянський фізіолог, учень Леона Орбелі.
| Гінецинський Олександр Григорович | |
|---|---|
| Народився | 17 листопада 1895 або 1895[1]  Вологда, Російська імперія |
| Помер | 24 жовтня 1962 або 1962[1] Ленінград, РРФСР, СРСР |
| Країна |  Російська імперія СРСР |
| Діяльність | науковець |
| Alma mater | Санкт-Петербурзький державний медичний університет |
| Галузь | фізіологія |
| Заклад | Saint Petersburg State Pediatric Medical Universityd Новосибірський медичний університетd I. M. Sechenov Institute of Evolutionary Physiology and Biochemistryd[2] |
| Вчене звання | професор[d][3] |
| Науковий ступінь | доктор медичних наук[3] |
| Науковий керівник | Орбелі Леон Абгарович |
| Вчителі | Орбелі Леон Абгарович |
| Членство | Академія медичних наук СРСР[2][3] |
| Нагороди | |
Біографія
ред.Народився 29 листопада 1895 року в Вологді.
У 1922 році закінчив 1-й Ленінградський медичний інститут.
З 1932 по 1951 рік обіймав посаду завідувача кафедри фізіології Ленінградського медичного педіатричного інституту.
з 1951 по 1955 рік обіймав посади завідувача кафедри фізіології Новосибірського медичного інституту.
З 1955 по 1962 рік працював у Інституті еволюційної фізіології АН СРСР (1958—1960 рік обіймав посаду директора цього інституту).
Помер 28 жовтня 1962 року в Ленінграді.
Науковий доробок
ред.Основні наукові дослідження присвячені фізіології вегетативної нервової системи і механізм регуляції водно-сольового обміну.
Встановив, що стомлений скелетний м'яз відновлює свою працездатність при подразненні його симпатичного нерва (феномен Орбелі-Гінецинського).
Виявив основні закономірності еволюції нервово-м'язового з'єднання.
Автор понад 115 наукових робіт, у числі яких 2 монографії, присвячені головним чином фізіології нервово-м'язової системи, дихання і нирок.
Членство в організаціях
ред.- Член-кореспондент АМН СРСР (1946-62)
Нагороди та премії
ред.- Орден Трудового Червоного Прапора (1945)
- Премія імені Л. А. Орбелі АН СРСР (1965) — за монографію «Физиологические механизмы водно-солевого равновесия»
Джерела
ред.- Биологи: Биографический справочник / Авторы: Т. П. Бабий, Л. Л. Коханова, Г. Г. Костюк и др.; Отв. ред. Ф. Н. Серков. — Киев : Наукова думка, 1984. — С. 177—178. — 27500 прим.
- Гинецинская Т. А. Служитель Муз и Эскулапа (записки об отце): К столетию со дня рождения Александра Григорьевича Гинецинского. — СПб. : Институт эволюционной физиологии и биохимии имени И. М. Сеченова РАН, 1995. — 108 с. — 100 прим.
- Гинецинская Т. А. Биофак Ленинградского университета после сессии ВАСХНИЛ // Репрессированная наука / Под общей ред. проф. М. Г. Ярошевского. — Л. : Наука, 1991. — С. 114—125. — 12000 прим.
- Лытаев С. А. Физиологические научно-педагогические школы ЛПМИ—СПбГПМУ // Педиатр. — 2014. — Т. 5, вип. 1 (4 лютого). — С. 3—17. Архівовано з джерела 19 лютого 2018. Процитовано 29 січня 2022.
Примітки
ред.- ↑ а б Faceted Application of Subject Terminology
- ↑ а б Наточин Ю. В. История организации и становления Института эволюционной физиологии и биохимии им. И.М. Сеченова РАН, The History of the Organisation and Development of the Sechenov Institute of Evolutionary Physiology and Biochemistry of the Russian Academy of Sciences // Историко-биологические исследования — 2023. — Т. 15, вып. 3. — С. 77–100. — ISSN 2076-8176; 2500-1221
- ↑ а б в Панова А. С., Айзман Р. И., Суботялов М. А. Становление и развитие научной школы физиологии почек и водно-солевого обмена под руководством академика Л.Н. Ивановой, The formation and development of the scientific school of renal physiology and salt and water metabolism, led by Academician L.N. Ivanova // Историко-биологические исследования — 2020. — Т. 12, вып. 2. — С. 67–78. — ISSN 2076-8176; 2500-1221 — doi:10.24411/2076-8176-2020-12004
Посилання
ред.- Персональна сторінка Гінецинський Олександр Григорович на офіційному сайті РАН (рос.)
- Гинецинский Александр Григорьевич — Большая Медицинская Энциклопедия. бмэ.орг. Архів оригіналу за 4 лютого 2019. Процитовано 10 грудня 2016.