Вікіпедія

Данилов Семен Петрович

Семе́н Петро́вич Дани́лов (якут. Сэмэн Данилов; нар. 20 жовтня 1917, Митахський насліг — пом. 27 листопада 1978, Якутськ) — якутський поет, перекладач, громадський і культурний діяч; член Спілки письменників СРСР з 1949 року[2]. Брат письменника Софрона Петровича Данилова.

Данилов Семен Петрович
якут. Сэмэн Данилов
Народився20 жовтня 1917(1917-10-20)
Гірський улус, Якутська Автономна Радянська Соціалістична Республіка, РСФРР
Помер27 листопада 1978(1978-11-27) (61 рік)
Країна СРСР
Національністьякут
Діяльністьпоет, перекладач
Сфера роботитворче та професійне письмоd[1], поезія[1] і перекладацтво[d][1]
Alma materПівнічно-Східний федеральний університет
Мова творівякутська
Роки активностіз 1937
Жанрвірш і оповідна поезіяd
ЧленствоСП СРСР
ПартіяКПРС
Нагороди
орден Жовтневої Революції орден Трудового Червоного Прапора
заслужений діяч культури Польщі
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Данилов.

Біографія

ред.

Народився 7 [20] жовтня 1917(19171020) року в Митахському наслізі Західно-Кангаласького улусу Якутської області (тепер Гірський улус, Республіка Саха, РФ). Працював учителем у пункті лікнепу, бригадиром у колгоспі, секретарем народного суду, інструктором райкому ВЛКСМ.

1945 року закінчив Якутський педагогічний інститут. Працював учителем, викладав історію якутської літератури в Якутському педагогічному інституті. Працював в журналі «Хотугу Сулус» («Полярна Зірка»). 1957 року закінчив Вищі літературні курси при Літературному інституті у Москві. Член КПРС з 1961 року.

Протягом 1961–1978 років очолював Спілку письменників Якутії. Був депутатом і членом Президії Верховної Ради Якутської АРСР, членом Якутського обкому КПРС, секретарем правління Спілки письменників РРФСР, членом правління Спілки письменників СРСР, членом Комітету солідарності письменників країн Азії і Африки, делегатом XXIV з'їзду КПРС[2].

Помер в Якутську 27 листопада 1978 року. Похований в Якутську[2].

Творчість

ред.

Друкуватися почав з 1937 року. Перша книга — «Кэпсээннэр» («Оповідання»), вийшла у 1945 році. Автор збірок віршів і поем:

  • «Мин дойдум» («Моя Батьківщина», 1949);
  • «Аймах дьонум» («Мої рідні», 1954);
  • «Зорі студеного краю» (1957);
  • «Эйэлээх куорат» («Мирне місто», 1958);
  • «Хоһуун таптала» («Кохання сміливця», 1959);
  • «Щастя орла» (1961);
  • «Доҕор хоһуун сүрэҕэ» («Відважне серце друга», 1962);
  • «Ырыаһыт доҕоттор» («Друзі-поети», 1963);
  • «Күн таммаҕа» («Бризки сонця», 1964);
  • «Алаас сулустара» («Зірки аласу», 1965);
  • «Хоһооннор, поэмалар» («Вірші та поеми», 1967);
  • «Місячний лось» (1967);
  • «Киһи барахсан» («Горда людина», 1968);
  • «Білийкінь Манчари» (1969);
  • «Саҥа күн» («Новий день», 1971);
  • «Звучання тайги» (1972);
  • «Мин аргыстарым» («Мої супутники», 1975);
  • «Голоси землі» (1977);
  • «Снігова музика хомусу» (1979);
  • «Мин Хотугу сулус» («Моя Полярна зірка», 1980).

Для дітей написав поетичні збірки:

  • «Кыраһа суруга» («Листи в порошу», 1955);
  • «Дьол соноро» («Пошуки щастя», 1959);
  • «Сээркээн Сэһэн» («Сееркеен Сесен», 1964);
  • «Муҥхааллар мунньахтара» («Зібрання пустунів», 1968).

Переклав на якутський мову низку творів Олександра Пушкіна, Михайла Лермонтова, Івана Крилова, Максима Горького, Аркадія Гайдара, Адама Міцкевича[2]. Із Тараса Шевченка переклав «Думи мої, думи мої», «Та не дай, Господи, нікому» (обидві опубліковані у газеті «Кыым» / «Іскра», 10 березня 1951), «Не женися на багатій», «Навгороді коло броду…», «І широкую долину», «Утоптала стежечку», «Заросли шляхи тернами», «Молитва» (усі опубліковані у збірці вибраних творів «Талыллыбыт айымньылар», 1951), «Муза», «Пророк». Про життя і творчість Тараса Шевченка написав статтю «Поэт уонна революционер» («Поет і революціонер») // «Кыым», 10 березня 1961 («Поет і революціонер» // «Літературна Україна», 10 жовтня 1967). Переклав також окремі твори Лесі Українки, Павла Тичини, Миколи Нагнибіди, Любомира Дмитерка, Петра Дорошка, Андрія Малишка та інших (опубліковані у книзі «Украина суруйааччылара» / «Письменники України», 1954). Якутсько-українські літературні зв'язки висвітлив у статті «Поет поетові — кунак» («Літературна Україна», 10 жовтня 1967).

Публікувався в журналах «Дружба народов», «Молодой коммунист», «Наш современник», «Москва», «Огонёк», «Смена», «Волга», «Сибирские огни», «Дальний Восток», «Полярная Звезда», «Памир» та інших[2].

Досліджував і пропагував твори зачинателів якутської літератури (Олексія Кулаковського, Миколи Неустроєва, Платона Ойунського і інших). Вивчав якутський фольклор[3].

Твори поета перекладені багатьма мовами народів СРСР, а також англійською, монгольською, німецькою, французькою, японською та іншими мовами; видані більш ніж в 20 країнах. Українською мовою перекладали Петро Дорошко, Леонід Горлач, Володимир Лучук, Микола Шаповал.

Відзнаки

ред.

Пам'ять

ред.
  • У Якутську є вулиця Семена Данилова;
  • Його ім'я присвоєне Бердігестяхській середній школі;
  • У Митахському наслізі Гірського улусу відкритий літературний музей народних письменників братів Семена і Софрона Данилових[2].

Примітки

ред.
  1. ↑ а б в Чеська національна авторитетна база даних
  2. ↑ а б в г д е ж Якутія літературна. [Архівовано 2 липня 2018 у Wayback Machine.](рос.)
  3. ↑ Бібліотека сибірського краєзнавства. [Архівовано 21 квітня 2019 у Wayback Machine.](рос.)

Література

ред.
Отримано з https://uk.wiki.x.io/w/index.php?title=Данилов_Семен_Петрович&oldid=43713821