Данієль Бенсаїд
Данієль Бенсаїд (25 березня 1946 
, Тулуза — 12 січня 2010 , X округ Парижа, Париж, Іль-де-Франс, Франція ) ― французький філософ, марксистський теоретик, громадський і політичний діяч. Один з лідерів Революційної комуністичної ліги та Нової антикапіталістичної партії, учасник об'єднаного Четвертого Інтернаціоналу. Провідна фігура студентського повстання 1968 року.
| Данієль Бенсаїд | |
|---|---|
| фр. Daniel Bensaïd | |
 | |
| Ім'я при народженні | фр. Daniel Ben Saïd[1] |
| Народився | 25 березня 1946[3][1] Тулуза[4][1] |
| Помер | 12 січня 2010[2][3][1] (63 роки) X округ Парижа, Париж, Іль-де-Франс, Франція[1] ·злоякісна пухлина і синдром набутого імунного дефіциту |
| Поховання | Крематорій-колумбарій Пер-Лашезd |
| Країна | .svg){kind=small} Франція |
| Діяльність | філософ, шкільний учитель, письменник, викладач університету |
| Alma mater | École normale supérieure de Saint-Cloudd і Університет Париж X Нантер |
| Знання мов | французька[3] |
| Заклад | Паризький університет |
| Партія | Revolutionary Communist Leagued і Нова антикапіталістична партія |
Життєпис
ред.Бенсаїд народився в Тулузі, Франція, у сім’ї батька-сефарда, єврея з Алжиру. Разом з матір'ю Бенсаїда, він переїхав до вішівської Тулузи з Орана. У відповідь на різанину алжирців у Парижі 8 лютого 1962 року, Бенсаїд приєднався до Спілки студентів-комуністів. Невдоволений партійною ортодоксією, він швидко став частиною лівої опозиції всередині союзу й належав до числа дисидентів, яких виключили з партії у 1966 році[5].
У 1966 році Бенсаїд почав навчання у Вищій нормальній школі гуманітарних наук, де став одним із засновників організації «Революційної комуністичної молоді» (фр. Jeunesse Communiste Révolutionnaire), яка згодом перетворилася на Революційну комуністичну лігу. Разом із Данієлем Кон-Бендітом він заснував «Рух 22 березня», який брав активну участь у травневих протестах 1968 року у Франції. Бенсаїд став провідним теоретиком Революційної комуністичної ліги й Об’єднаного секретаріату Четвертого інтернаціоналу, професором філософії в Університеті Париж-VIII, а також стипендіатом Міжнародного інституту досліджень та освіти. Бенсаїд був відомий своїми дослідженнями творчості Вальтера Беньяміна і Карла Маркса, а також сучасним аналізом французького постмодернізму[5].
Бенсаїд і течія троцькізму, представлена Об’єднаним Секретаріатом Четвертого Інтернаціоналу, зазнавали нападок з боку більш ортодоксальних троцькістів через висунуту стратегію, щодо входження в «нові соціальні рухи»; зокрема, за сприйняття реформи та революції як фальшивої дихотомії та пропозицію створення «широких партій», а не формування партій традиційного ленінського типу. В одному з таких критичних коментарів Люк Купер критикував Бенсаїда за твердження про те, що за певних конкретних обставин є можливим входження до капіталістичного уряду та спроба використання існуючої державт як інструмента революційної трансформації[6]. Бенсаїд також обговорював революційну стратегію з іншими членами Четвертого Інтернаціоналу та міжнародним секретарем Британської соціалістичної робітничої партії Алексом Каллінікосом[7].
Помер від раку 12 січня 2010 року у віці 63 років. Захворювання було спричинене побічними ефектами препаратів для лікування СНІДу, з яким він жив протягом останніх 16 років. Після смерті Бенсаїда, пакистано-британський публіцист Тарік Алі назвав його «провідним марксистським інтелектуалом Франції»[5].
Бібліографія
ред.- спільно з Генрі Вебером: Mai 1968: Une répétition générale (François Maspero, 1968, online edition)
- La revolution et le pouvoir (Penser, 1976, ISBN 9782234005525)
- "In Memory of a Rebel". Telos 44, Summer 1980 (doi:10.3817/0680044193).
- Walter Benjamin: sentinelle messianique (Plon, 1990, ISBN 9782350960432)
- La discordance des temps: essais sur les crises, les classes, l'histoire (Editions de la Passion, 1995, ISBN 9782906229266)
- Marx l'intempestif: Grandeurs et misères d'une aventure critique (Fayard, 1995, ISBN 9782213595047); English translation: A Marx for Our Times: Adventures and Misadventures of a Critique (Verso, 2002, ISBN 9781859847121)
- Le pari mélancolique (Fayard, 1997, ISBN 9782213599274)
- Qui est le juge? (Fayard, 1999, ISBN 9782213603506)
- Contes et légendes de la guerre éthique (Textuel, 1999, ISBN 9782909317939)
- Eloge de la résistance à l'air du temps (Textuel, 1999, ISBN 9782909317779)
- Le sourire du spectre (Michalon, 2000, ISBN 9782841861248)
- Les irréductibles (Textuel, 2001, ISBN 9782845970137)
- Une lente impatience (Stock, 2004, ISBN 9782234056596) - his autobiography; English translation: An Impatient Life: A Memoir (Verso, 2014, ISBN 9781781681084)
- Fragments mécréants. Mythes identitaires et république imaginaire (2005, ISBN 9782849380413)
- Marx, mode d'emploi (2009, ISBN 9782707182791)
Примітки
ред.- ↑ а б в г д е Fichier des personnes décédées mirror
- ↑ а б http://www.guardian.co.uk/world/2010/jan/14/daniel-bensaid-obituary
- ↑ а б в г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #113248350 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б в Ali, Tariq (14 січня 2010). Daniel Bensaïd obituary. The Guardian (брит.). ISSN 0261-3077. Процитовано 30 листопада 2024.
- ↑ ISJ (4 січня 2007). The return of strategy • International Socialism. International Socialism (брит.). Процитовано 30 листопада 2024.
- ↑ Hegemony and United Front - International Viewpoint - online socialist magazine. internationalviewpoint.org. Процитовано 30 листопада 2024.