Дараган Софія Юхимівна
Софія Юхимівна Дараган, в заміжжі Хованська (рос. Софья Ефимовна Дараган; пом. 2 серпня 1819) — донька київського полковника Юхима Федоровича Дарагана та Віри Григорівни Розумовської[1], племінниця єлизаветинського фаворита.
| Дараган Софія Юхимівна | |
|---|---|
 Полотно невідомого художника, олія. 60 x 48. Нині прикрашає експозицію Чернігівського обласного художнього музею. | |
| Титул | княгиня |
| Конфесія | православна |
| Рід | Дарагани |
| Батько | Дараган Юхим Федорович  |
| У шлюбі з | Хованський Петро Васильович |
.png)
Життєпис
ред.Софія, хоча і народилась в Україні, ще зовсім малою була взята дядьком до імператорського двору в Санкт-Петербурзі (грудень 1749), де виховувалась під наглядом такої собі мадам Шмідт. Згідно з указом государині від 30 травня 1752 їй, власне як і кузині Софії Закревській, був пожалуваний щорічний оклад в розмірі 200 рублів, а 3 лютого 1758 вона вступила на дійсну фрейлінську службу[2][3]. Прикметно, що незвичне прізвище Дараган царедворці переінакшили на свій копил: Дараганова. Схоже, саме його вже французький дипломат Жан-Анрі Кастера перелицював на Тараканова, назвавши так княжну-самозванку, що видавала себе за дочку Єлизавети II від Олексія Розумовського[2].
25 квітня 1764 року дівчина одружилася з камергером, кн. Петром Васильовичем Хованським. Посадженими батьками з боку нареченої виступили гетьман Кирило Розумовський (її дядько) та графиня Анна Матюшкіна, а з боку жениха — граф Захар Чернишов та статс-дама Катерина Дашкова. Весілля вийшло подвійним: того ж дня побрались Андрій Осипович Закревський (племінник Розумовського по сестрі Ганні) й фрейліна, кн. Марія Іванівна Одоєвська[4].
Софія Юхимівна прожила у шлюбі 4 роки, дітей не мала. Була вписана до родовідної книги чернігівського дворянства (1788). Після безпотомної смерті братів разом з сестрою Катериною Галаган успадкувала маєтності на Полтавщині та Чернігівщині. Якийсь час мешкала в Москві, де володіла будинком і земельною ділянкою в кінці Воронцовського поля (пізніше її придбав Г. Потьомкін). Софія нерідко захищала рідних від гніву сестри, а коли по допомогу звернулась племінниця Віра Чорба, збезчещена наклепами мужа в перелюбстві, прихистила дівчину у себе[5][6][7][8].
В Семиполках жінка започаткувала поміщицькі економії, де вирощувала кращі породи свійських тварин. Для зведення Полтавського інституту шляхетних дівчат вона пожертвувала ділянку в київському районі Печерськ[9].
У фондах Чернігівського художнього музею зберігся напівпарадний портрет Дараган, «чарівної блондинки … в граціозному старовинному вбранні», як її описував на сторінках юнацького щоденника правнучатий племінник Григорій Галаган, що 1839 року навідався до родинної садиби Покорщина. Картина тоді справила на нього «надзвичайне враження». До наукового ж обігу її ввела мистецтвознавиця Валентина Рубан, на гадку котрої авторство належить Кирилу Головачевському[7][10].
Деякі краєзнавці вважають Софію Юхимівну праобразом головної героїні шевченківської повісті «Княгиня». Похована біля Свято-Георгіївського монастиря (с. Данівка)[5].
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ Хованский С.А. Князья Хованские. — Москва : МЦНМО, 2007. — С. 33. — ISBN 978-5-94057-286-2.
- ↑ а б Васильчиков А.А. Семейство Разумовских. Том 1. — СПб : Типография М. М. Стасюлевича, 1880. — Т. 1. — С. 287-288, 324.
- ↑ Фрейлины императрицы Елизаветы Петровны / Публ. [и вступ. ст.] К. А. Писаренко // Российский Архив: История Отечества в свидетельствах и документах XVIII—XX вв.: Альманах. — М.: Студия ТРИТЭ: Рос. Архив, 2007. — [Т. XV]. — С. 175-179
- ↑ Тычинина Л. В. Княгиня Дашкова и императорский двор. — Московский гуманитарный институт им. Е.Р. Дашковой, 2006. — С. 33.
- ↑ а б Головцов А. Л. PRIMUS INTER PARES (О первых меж равных). Книга первая. — Киев : Альфа Реклама, 2008. — С. 120-122. — ISBN 978-966-288-183-7.
- ↑ Будзар М.М. «Друга стать»: біографічний світ жінок з роду Ґалаґанів // Українська біографістика. — 2020. — № 20. — С. 27.
- ↑ а б Курач С.М. Родинні портрети Розумовських-Дараганів у зібранні Чернігівського обласного художнього музею імені Григорія Галагана // Сіверщина в історії України. — 2019. — № 12. — С. 407.
- ↑ Архив князя Воронцова. Книга 13. — Москва : Типография Лебедева, 1879. — С. 390.
- ↑ Черкаська, Ганна (3 квітня 2017). Дарагани. UAHistory (укр.). Процитовано 13 січня 2023.
- ↑ Материалы для биографии Г. П. Галагана // Киевская старина. — 1898. — № 9. — С. 212
Джерела
ред.- Український портрет XVI — XVIII століть. Каталог-альбом / автори-укладачі Галина Бєлікова, Лариса Членова. — Київ, 2006. — С. 214. — ISBN 966-8914-02-3.