Дацінь

Дацінь (кит.: 大秦; піньїнь: Dàqín; Вейд-Джайлз: Ta⁴-ch'in²) — стародавня китайська назва Римської імперії або, залежно від контексту, Близького Сходу, особливо Сирії^[1]. Буквально означає «Велика Цінь», де Цінь (кит.: 秦; піньїнь: Qín; Вейд-Джайлз: Ch'in²) це назва династії засновників Китайської імперії. Історик Джон Фостер визначив, що це назва «Римської імперії або, точніше, тієї її частини, яка єдина була відома китайцям, Сирію»^[2]. Деякі описи «Дацінь», наприклад, закони, звичаї, одяг і валюта, зустрічаються в китайських джерелах. Його середньовічне втілення було описано в історії часів династії Тан (618–907 рр. н. е.) і далі як Фулінь (кит.: 拂菻; піньїнь: Fúlǐn), яку Фрідріх Гірт та інші вчені визначили як Візантійську імперію^[3]. Дацінь також часто асоціювали з сирійськомовними несторіанськими християнами, які жили в Китаї під час династії Тан.

Китайські джерела описують кілька давньоримських посольств, які прибули до Китаю, перші у 166 році н. е., останні — III століття. Кажуть, що ці перші посольства прибували морським шляхом через Південнокитайське море в китайську провінцію Цзяочжи (тепер північний В’єтнам). Археологічні докази, такі як римські монети, вказують на наявність римської комерційної діяльності в Південно-Східній Азії. Пізніше зафіксовані посольства, які прибували з Візантійської імперії з VII по XI століття, імовірно йшли сухопутним шляхом Шовкового шляху разом з іншими європейцями в середньовічному Китаї. Візантійські греки були присутні при дворі Хубілай-хана (1260–1294), монгольського правителя династії Юань у Ханбаліку (сучасний Пекін), тоді як імператор Хун'у (правив 1368–1398), засновник династії Мін, надсилав листа візантійському імператору Іоанну V Палеологу.

Примітки

↑ Jenkins, Philip (2008). The Lost History of Christianity: the Thousand-Year Golden Age of the Church in the Middle East, Africa, and Asia – and How It Died. New York: Harper Collins. с. 64–68. ISBN 978-0-06-147280-0.
↑ Foster, p. 3.
↑ Hirth, Friedrich (2000). Jerome S. Arkenberg (ред.). East Asian History Sourcebook: Chinese Accounts of Rome, Byzantium and the Middle East, c. 91 B.C.E. - 1643 C.E. Fordham.edu. Fordham University. Архів оригіналу за 10 вересня 2014. Процитовано 10 вересня 2016.

Це незавершена стаття з китайської історії.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[lhc-1] Jenkins, Philip (2008). The Lost History of Christianity: the Thousand-Year Golden Age of the Church in the Middle East, Africa, and Asia – and How It Died. New York: Harper Collins. с. 64–68. ISBN 978-0-06-147280-0.

[2] Foster, p. 3.

[halsall_2000-3] Hirth, Friedrich (2000). Jerome S. Arkenberg (ред.). East Asian History Sourcebook: Chinese Accounts of Rome, Byzantium and the Middle East, c. 91 B.C.E. - 1643 C.E. Fordham.edu. Fordham University. Архів оригіналу за 10 вересня 2014. Процитовано 10 вересня 2016.

[1]

[2]

[3]