Делмарва
Ця стаття потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення її перевірності. |
38°30′00″ пн. ш. 75°40′00″ зх. д. / 38.5° пн. ш. 75.666666666667° зх. д.
| Делмарва | |
 | |
| Офіційна назва | англ. Delmarva Peninsula |
|---|---|
| Названо на честь | Делавер, Мериленд і Вірджинія |
| Країна |
 США[1] |
| Адміністративна одиниця |
Делавер Мериленд Вірджинія |
| Розташовується на водоймі | Чесапікська затока, Делавер, Делаверська затока, Атлантичний океан, Elk River[d] |
| У межах природно-географічного об'єкта | Середньоатлантичні штати |
 | |
 Делмарва у Вікісховищі | |
Делмарва — півострів на східному узбережжі Сполучених Штатів, займає переважну більшість території штату Делавер і деяких частин районів східного узбережжя штатів Меріленд і Вірджинія. Довжина півострова — 274 км. У ширину вона варіюється від 113 миль поблизу його центру, до 12 миль (19 км) біля перешийка на північному краю і до меншого біля південного краю мису Сент-Чарльз. Півострів межує із затокою Чесапік, річкою Делавер Делаверської затоки на заході, і Атлантичним океаном на сході.
Етимологія
ред.У старих джерелах[яких?] півострів між Делаверською затокою і затокою Чесапік називали по-різному.
Топонім Делмарва є поєднанням назви трьох штатів, на яких знаходиться півострів: «Дел» — від назви штату Делавер, «Мар» — від назви штату Меріленд, «Ва» — від назви штату Вірджинія.
Географія
ред.У північній точці півострова проходить умовна географічна лінія, яка відокремлює кристалічні породи П'ємонту від відкладів Прибережної рівнини. Ця лінія проходить уздовж Ньюарку, Делаверу та Вілмінгтону. Північний перешийок півострова обперезаний Чесапікською і Делаверською затокою. Затоку перетинають кілька мостів.
Місто Довер штату Делавер є найбільшим містом півострова за кількістю населення. Згідно з переписом 2000 року, загальна чисельність населення півострова становила 681 030, а середня густота населення — 124,86 жителя на квадратну милю (48,21 особи/км2).
Мис Чарльз є південною точкою півострова у штаті Вірджинія.
Весь півострів Делмарва розміщений на Атлантичній прибережній рівнині, рівній і піщаній території з дуже малою кількістю пагорбів або зовсім без них. Найвища точка півострова — лише 31 метр над рівнем моря[2].
Культура
ред.Культура Делмарви суттєво відрізняється від решти регіону Середнього Атлантичного океану і дуже нагадує культуру півдня США. У той час як північна частина Делмарви (Вілмінгтон) подібна до міських районів Філадельфії, округи Меріленду та Вірджинії є більш консервативними[3].
Делмарва розвивається завдяки сільському господарству та промисловому рибальству. Більша частина земель сільськогосподарські за призначенням, з кількома великими населеними пунктами, хоча туризм також є важливою частиною регіону[4].
Економіка
ред.Півострів був головним місцем для вирощування овочів протягом XIX — початку XX століть. Східний берег також відомий своїми птахофабриками, найвідоміша з яких — ферма Пердью, розташована в Солсбері.
Туризм є головною галуззю економіки півострова, оскільки пляжі Рехобот, штат Делавер, Оушн-Сіті, штат Меріленд, та національний морський берег острова Ассатег, штат Вірджинія, є популярними туристичними напрямками.
Транспорт
ред.На півострові є невеликі аеропорти з невеликою кількістю комерційних перевізників. До його аеропортів належать аеропорт Вілмінгтон на південний захід від Вілмінгтона, штат Делавер, регіональний аеропорт Солсбері на південний схід від Солсбері, штат Меріленд, і база повітряних сил Доверу на південний схід від Доверу, штату Делавер.
До основних шосе з півночі на південь входять 9, 13, 50 та 301. Автомобільні дороги пролягають через міст на західній стороні півострова.
Примітки
ред.- ↑ Geographic Names Information System — 2018.
- ↑ Stillpond Neck - Peakbagger.com. peakbagger.com. Архів оригіналу за 15 квітня 2021. Процитовано 27 червня 2021.
- ↑ President Map - Election Results 2008 - The New York Times. www.nytimes.com. Архів оригіналу за 21 січня 2017. Процитовано 27 червня 2021.
- ↑ Let the diversification of Delmarva's economy begin | The Daily Times | delmarvanow.com. web.archive.org. 23 вересня 2015. Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 27 червня 2021.