Вікіпедія

Дехтяр Борис Якимович

радянський конструктор легкових автомобілів на ГАЗі
Немає перевірених версій цієї сторінки; ймовірно, її ще не перевіряли на відповідність правилам проекту.

Борис Якимович Дехтяр (рос. Акимович; насправді — Аківович або Якович) (19 травня 1922 — 6 лютого 2012) — радянський конструктор легкових автомобілів на Горьківському автомобільному заводі, провідний конструктор автомобіля ГАЗ-23.

Дехтяр Борис Якимович
Борис Аківович (Якович)
Народився19 травня 1922(1922-05-19)
Любар, Любарський район
Помер6 лютого 2012(2012-02-06) (89 років)
Нижній Новгород, Росія
ПохованняНижегородське (Федяковське) кладовище
Місце проживанняЛюбар
Нижній Новгород
Діяльністьконструктор
Галузьавтомобільна промисловість
Відомий завдякипровідний конструктор легкових автомобілів ГАЗу
Alma materНижньогородський державний технічний університетd
Військове званнярядовий
БатькоАківа (Яків) Соломонович Дехтяр
МатиГінда Борисівна Дехтяр (Кауфман)
У шлюбі зЮдит Наумівна Дехтяр
Нагороди
орден Вітчизняної війни I ступеня орден Червоної Зірки медаль «За оборону Києва» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Дехтяр.

Життєпис

ред.

Народився Борис Дехтяр 19 травня 1922 року в містечку Любар (на той час — Полонського повіту Волинської губернії), в єврейській сім'ї[1].

Його батьки, учасники Першої світової війни (батько — піхотинець, мати — сестра милосердя), познайомилися й одружилися на фронті. 1919 року в складі групи добровольців вони спасали від епідемії тифу жителів Любара. Потім вони були серед засновників дитячого будинку для сиріт війни, а пізніше — дитячого містечка для вихідців із голодуючого Надволжя[2].

Батько, Аківа (Яків) Соломонович Дехтяр, після встановлення влади більшовиків працював інспектором праці у Любарському виконкомі, керував відділом соціальної допомоги[3]. Після першого арешту 1934 року перейшов працювати рахівником до Любарської МТС[4]. Удруге заарештований 1937 року, загинув у січні 1938 року від катувань у Бердичівській в'язниці[5].

Мати, Гінда Борисівна (до шлюбу Кауфман або Кофман), працювала вчителькою в єврейській школі-семирічці, викладала хімію та біологію. Після другого арешту чоловіка її звільнили зі школи, тому Борис був змушений замінити батька і взяти на себе сімейні турботи (окрім нього й матері в сім'ї було ще двоє молодших сестер — Лариса і Мая — та старенька бабуся Шева). Також, сім'ї допомагали колишні учні матері, серед яких відомий письменник І. Фалікман[6].

1939 року Борис відмінно закінчив середню школу, вступив до заочного Учительського інституту на фізико-математичний факультет; почав працювати сільським учителем — спочатку молодших класів, а з кінця 1940 року — учителем математики та фізики в 5-7 класах. 24 травня 1941 року його, попри відтермінування (як учителя) від призову, як сина ворога народу призвали до армії й відправили до будівельного батальйону до Західної України на кордон біля Любомля[7][8].

Там його з самих перших днів застала й Німецько-радянська війна. За його спогадами, його батальйон обороняв кордон більше десяти днів, несучи великі втрати, потім поступово відступав на схід[9]. Борис Якимович брав участь у обороні Києва, отримав медаль «За оборону Києва». Пізніше були запеклі бої на Дніпрі, під Сумами, на Донбасі та Сталінградська битва. Всю війну був рядовим стрільцем, пізніше — радистом у піхоті, у складі військ Південно-Західного, Сталінградського, Донського, 1-го та 2-го Прибалтійського та Ленінградського фронтів[10]. Закінчив війну у Прибалтиці, був тричі поранений, контужений, інвалід війни II групи[1]. Нагороджений орденами Червоної Зірки (1944[11]) та Вітчизняної війни I-го ступеня (1985[12]), медалями.

Поки Борис воював, німці захопили Любар і 13 вересня 1941 року вбили майже 3000 євреїв містечка, серед яких були його сім'я, рідні та близькі. Борис Якимович разом із дружиною, Юдит Наумівною, після війни проводили численні бесіди з жителями, зустрічі з очевидцями, працювали в архівах, що дало змогу відновити більше 2000 імен загиблих любарських євреїв, прослідкувати долі багатьох сімей Любара. За його ініціативою в Любарі щорічно проводився День пам'яті, велася Книга пам'яті загиблих, яка пізніше була передана до музею Яд Вашем і Міжнародного Червоного Хреста. Борис Якимович допомагав створенню Любарського краєзнавчого музею (1960), зібрав книгу спогадів своїх земляків, що вижили — «Загибель містечка»[13].

Після закінчення війни Б. Я. Дехтяр демобілізувався й приїхав до Горького до материної сестри. Протягом 1945-1947 років керував лабораторією у Горьківському автомеханічному технікумі. 1951 року закінчив Горьківський політехнічний інститут[1].

З 1947 року до самої пенсії (1983) пропрацював на Горьківському автомобільному заводі в конструкторсько-експериментальному відділі конструктором, провідним конструктором, керівником групи. Брав участь у створенні автомобілів ГАЗ-69, ГАЗ-М-72, ГАЗ-М-73, проєктував мости й карданні передачі для автомобілів «Чайка» ГАЗ-13, ГАЗ-14, «Волга» ГАЗ-24, ГАЗ-3102, був провідним конструктором моделі ГАЗ-23 (з 1959 року). Багато років він був ученим секретарем технічної ради конструкторсько-експериментального відділу, неодноразово отримував почесні звання «Кращий конструктор», а також «Кращий референт заводу» та «Заслужений автозаводець» (1996). Нагороджений почесною відзнакою Держстандарту СРСР «За заслуги у стандартизації»[1].

Борис Якимович не мав наукових ступенів та звань, проте був дійсним ученим у своїй царині, опублікував більше 40 статей у спеціальних виданнях[1]. Основним напрямком його наукових досліджень стали гіпоїдні передачі легкових автомобілів та карданні передачі високої довговічності автомобілів ГАЗ, УАЗ і ЗАЗ[14].

Після виходу на пенсію, Борис Якимович і надалі підтримував зв'язки зі своїм підприємством: багато допомагав заводському музею, писав статті для заводської газети, зокрема, про історію ГАЗу та участь євреїв у його будівництві та розвитку[15].

Борис Якимович вільно володів їдиш, українською, російською та польською мовами. Перекладав на російську, 2003 року видав книгу своїх віршів «Як ішли Другою світовою»[13].

З дружиною Юдит Наумівною виховали двох синів, мали онуків і правнуків[14].

Помер 6 лютого 2012 року у Нижньому Новгороді. Похований на місцевому Федяковському кладовищі[16].

Деякі твори Б. Дехтяра

ред.
  • Книги:
    • Автомобиль «Волга» ГАЗ-24-10: Конструктивные особенности, техническое обслуживание и текущий ремонт/ Б. А. Дехтяр, Л. Д. Кальмансон, А. М. Невзоров и др. — М.: Транспорт, 1993. — 303 с.: ил., табл. — ISBN 5-277-01386-5.
    • Автомобиль ГАЗ-24 «Волга»: Конструктивные особенности, техническое обслуживание и ремонт / В. И. Борисов, А. И. Гор, В. Ф. Гудов, Б. А. Дехтяр. — Москва: Транспорт, 1970. — 328 с.
    • Автомобиль ГАЗ-3102 «Волга»: Устройство, техн. обслуживание и ремонт. Просвирин А.Д., Гор А.И., Дехтир Б.А. и др. - Москва: «Транспорт», 1984.
    • Дехтяр Б. А. Как шли мы Второю мировою. — 2003.
  • Статті:
    • Дехтяр Б. А. Расчет гипоидных передач // Автомобильная промышленность. — 1960. — № 2, 3.
    • Дехтяр Б. Настоящий патриот: [о С. Г. Зислине, конструкторе ГАЗа] // Автозаводец. — 2011. — 17 авг. (№ 121). — С. 2.
    • Дехтяр Б. А. Технический музей Андрея Липгарта // Нижегородский музей. — 2011. — № 21. — С. 100—104.
    • Дехтяр Б. Возрожденный из пепла ⁄⁄ Нижний Новгород: литературно-художественный журнал. — 1997. — № 5. — С. 246—250.
    • Дехтяр Б. Исторический снимок: [к 80-летию Горьковского Автомобильного завода] / Б. Дехтяр // Автозаводец. — 2011. — 23 июля (№ 107). — С. 2.
    • Дехтяр Б. Неутомимый Вассерман: [о ведущем конструкторе ГАЗ-69 Григории Моисеевиче Вассермане] // Автозаводец. — 2011. — 11 окт.(№ 152). — С. 2.
    • Дехтяр Б. Первостроитель Агитов: [о выдающемся инженере-конструкторе] // Автозаводец. — 2011. — 20 дек. (№ 191). — С. 2.
    • Дехтяр Б. Родоначальник нашей «Волги»: [о ведущем конструкторе КЭО ГАЗа В. С. Соловьеве] // Автозаводец. — 1999. — 16 февр. — С. 3.
    • Дехтяр Б. Требуется дворник: (Юмореска) //Наука и жизнь. — 1979. — № 4. — С. 123—124.
    • Дехтяр Б. Фото из семейного альбома: [о знаменитых литераторах, в тому числі Б. Васильеве, живших и работавших на Автозаводе] // Автозаводец. — 2011. — 16 сент. — С. 2.
    • Дехтяр Б. «Хвостовые» автомобили ГАЗ // «Биржа плюс авто»: газета. — 2001. — 13 сентябрь (№ 36).
    • Тарасов А. Я., Дехтяр Б. А. Выбор карданной передачи для легкового автомобиля с классической компоновкой // Автомобильная промышленность. — 1977. — № 4. — С. 18-19.
  • Спогади:
    • Борис Акимович Дехтяр. // Линия судьбы. Воспоминания детей "врагов народа". Четвертый сборник. - Нижний Новгород: Издательская группа "ПРО СВЕТ", 2012. - С. 18-25. Архів оригіналу за 12 січня 2021. Процитовано 10.01.2021.
    • Рассказ первый. Борис Акимович Дехтяр (19.05.1922 г. — 06.02.2012 г.) // Ковальчук С. В. Великая Отечественная война глазами очевидцев  / С. В. Ковальчук —  «ЛитРес: Самиздат»,  2020. — С. 6-21.

Джерела та література

ред.

Посилання

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ а б в г д Борис Акимович Дехтяр (19.05.1922 – 6.02.2012). Централизованная библиотечная система Автозаводского района города Нижнего Новгорода (рос.) . Архів оригіналу за 10 вересня 2019. Процитовано 10.01.2021.
  2. ↑ Борис Акимович Дехтяр. // Линия судьбы. Воспоминания детей "врагов народа". Четвертый сборник. - Нижний Новгород: Издательская группа "ПРО СВЕТ", 2012. - С. 18. Архів оригіналу за 12 січня 2021. Процитовано 10.01.2021.
  3. ↑ Борис Акимович Дехтяр. // Линия судьбы. Воспоминания детей "врагов народа". Четвертый сборник. - Нижний Новгород: Издательская группа "ПРО СВЕТ", 2012. - С. 19. Архів оригіналу за 12 січня 2021. Процитовано 10.01.2021.
  4. ↑ Борис Акимович Дехтяр. // Линия судьбы. Воспоминания детей "врагов народа". Четвертый сборник. - Нижний Новгород: Издательская группа "ПРО СВЕТ", 2012. - С. 19, 21. Архів оригіналу за 12 січня 2021. Процитовано 10.01.2021.
  5. ↑ Борис Акимович Дехтяр. // Линия судьбы. Воспоминания детей "врагов народа". Четвертый сборник. - Нижний Новгород: Издательская группа "ПРО СВЕТ", 2012. - С. 22, 23. Архів оригіналу за 12 січня 2021. Процитовано 10.01.2021.
  6. ↑ Борис Акимович Дехтяр. // Линия судьбы. Воспоминания детей "врагов народа". Четвертый сборник. - Нижний Новгород: Издательская группа "ПРО СВЕТ", 2012. - С. 18, 22, 23. Архів оригіналу за 12 січня 2021. Процитовано 10.01.2021.
  7. ↑ Рассказ первый. Борис Акимович Дехтяр (19.05.1922 г. — 06.02.2012 г.) // Ковальчук С. В. Великая Отечественная война глазами очевидцев  / С. В. Ковальчук —  «ЛитРес: Самиздат»,  2020. — С. 8.
  8. ↑ Борис Акимович Дехтяр. // Линия судьбы. Воспоминания детей "врагов народа". Четвертый сборник. - Нижний Новгород: Издательская группа "ПРО СВЕТ", 2012. - С. 23. Архів оригіналу за 12 січня 2021. Процитовано 10.01.2021.
  9. ↑ Рассказ первый. Борис Акимович Дехтяр (19.05.1922 г. — 06.02.2012 г.) // Ковальчук С. В. Великая Отечественная война глазами очевидцев  / С. В. Ковальчук —  «ЛитРес: Самиздат»,  2020. — С. 8-10.
  10. ↑ Грани души // «Автозаводец». ГАЗ-23 (рос.) . 19.09.1986. Архів оригіналу за 12 січня 2021. Процитовано 10.01.2021. {{cite web}}: |first= з пропущеним |last= (довідка)
  11. ↑ Записи о награждении Орденом Красной Звезды. Электронный банк документов «Подвиг народа в Великой Отечественной войне 1941-1945 гг.» (рос.) . Архів оригіналу за 8 лютого 2012. Процитовано 10.01.2021.
  12. ↑ Запись о награждении Орденом Великой Отечественной войны. Электронный банк документов «Подвиг народа в Великой Отечественной войне 1941-1945 гг.» (рос.) . Архів оригіналу за 8 лютого 2012. Процитовано 10.01.2021.
  13. ↑ а б Деречинская Е. Друзья уходят... // Бэяхад, 2012, № 1 (29). - С. 4 (PDF). Благотворительный фонд еврейский центр "Хэсэд Сара" (рос.) . Архів оригіналу (PDF) за 1 жовтня 2020. Процитовано 10.01.2021.
  14. ↑ а б Гвардии рядовой // «Автозаводец». Централизованная библиотечная система Автозаводского района города Нижнего Новгорода (рос.) . 14.03.2012. Архів оригіналу за 14 січня 2021. Процитовано 10.01.2021. {{cite web}}: |first= з пропущеним |last= (довідка)
  15. ↑ Борис Акимович Дехтяр. // Линия судьбы. Воспоминания детей "врагов народа". Четвертый сборник. - Нижний Новгород: Издательская группа "ПРО СВЕТ", 2012. - С. 25. Архів оригіналу за 12 січня 2021. Процитовано 10.01.2021.
  16. ↑ Дехтяр Борис Акимович (19 мая 1922 – 05 февраля 2012), конструктор автомобилей. Нижегородский некрополь (рос.) . Архів оригіналу за 31 грудня 2019. Процитовано 10.01.2021.
Отримано з https://uk.wiki.x.io/wiki/Дехтяр_Борис_Якимович