Вікіпедія

Джио Енріко Ваймер

Джио Енріко Ваймер (італ. Giovanni Enrico Vaymer; 17 березня 1665—1738) — генуезький художник доби бароко, бароковий портретист, послідовник Антоніса ван Дейка, майстер релігійного живопису.

Джио Енріко Ваймер
італ. Giovanni Enrico Vaymer
При народженніітал. Giovanni Enrico Vaymer
Народження1665(1665)
Генуя
Смерть1738(1738)
 Генуя, Італія
Національністьіталієць німецького походження
КраїнаІталія (Генуя)
Жанрбіблійні і міфологічні композиції, портрети,
Діяльністьхудожник
Напрямоккараваджизм, бароко
Роки творчості1677—1738
ВпливАнтоніс ван Дейк, портретисти Фландрії, Джованні Бернардо Карбоне
Творивівтарі, релігійний живопис, парадний портрет
Роботи в колекціїМузей красних мистецтв і Galleria Rizzid
CMNS: Джио Енріко Ваймер у Вікісховищі

Біографія

ред.

Народився в родині другорядного генуезького художника, німця Енріко Ваймера. Ваймер походив з німецького міста Кіль, Гольштейн. Мати була італійкою, уроджиницею Генуї (Маддалена Річчі)[1]. Батьки віддали хлопця з художніми здібностями у майстерню мало відомого нині майстра з прізвищем Скена. Але згодом родина залучилася покровительством місцевого кардинала і той посприяв переїзду художника-початківця у папський Рим. Джио Енріко прибув у Рим приблизно у 1679[2] р.

Римський період

ред.
 
Джованні Марія делле Пьяне, автопортрет, приватна збірка

Завдяки протекції генуезького кардинала Джио Енріко потрапив у майстерню митця Джованні Баттіста Гаулі за прізвиськом Бачіччо. Джованні Баттіста Гаулі (1639—1709) сам був генуезцем за походженням і тому радо прийняв здібного парубка у власну майстерню.

Перебування в папському Римі з його бароковою забудовою і храмами, що нагадували картинні галереї, благодійно вплинули як на освіту художника-початківця, так і на його майстерність. Бо тут було у кого навчатися. Серед знайомих цього періоду генуезець Джованні Марія делле Пьяне (1660—1745), відомий за прізвиськом Іль Мулінарето[1]. Джованні Марія делле Пьяне, аристократ, сам був портретистом, тому молоді художники потоваришували. В Генуї по поверненні вони навіть стануть суперниками. Але Джованні Марія делле Пьяне почав орієнтуватись на припалацову моду французьких митців типу Гіацинта Ріго чи Ніколя де Ларжильєра. Він покидав Геную заради Парми і навіть Пьяченци, що послаблювало конкурентні стосунки художників.

Вже в Римі Джио випробував власні сили як художник релігійних картин та парадних портретів.

Запрошення до королівського двору в Турин

ред.

Джио Енріко Ваймер повернувся до рідної Генуї у 1684 році[2], де швидко став відомим як непоганий майстер аристократичних портретів. Саме в цій якості його слава докотилася до представників Савойської династії і він отримав запрошення на створення парадних портретів у Турин. Портрети його перзля сподобались і він вже отримав запрошення працювати при королівському дворі, де вже попрацював три роки[2]. Але неволя і залежність від папського двору чи королів з Турину Джио Енріко не приваблювала і він відхилив запрошення, котре б радо схопив слабодухий митець.

В рідній Генуї

ред.
 
Джио Енріко Ваймер. Парадні портрети родини Бальбі, палац Джио Франческо Бальбі, Генуя.

Джио Енріко повернувся з Турину до Генуї, де працюватиме до власної смерті. Він знову був затребуваний як портретист багатіїв і аристократів Генуї. Але працював і по замовам релігійних громад Генуї. Він теж посприяв перетворенню декількох храмів міста на справжні картинні галереї, які старанно вивчав колись в молоді роки в Римі.

Вибрані твори (неповний перелік)

ред.
  • Портрет невідомого сенатора з листом в руках (поясний)
  • Парадний портрет невідомої аристократки в парку
  • Портрет невідомої з коштовностями в руках (поясний), овал.
  • Портрет літнього пана в кріслі, тондо
  • Житіє св. Франциска, церква Сан Філіппо Нері, Генуя
  • Портрет генуезького аристократа, Ермітаж, Санкт-Петербург. Походить зі збірок Строганова, у котрого рахувався як Антоніс ван Дейк[3]
  • Дож Генуї Джованні Баттіста Каттанео делла Вольта
  • Август ІІІ, король Польщі
  • Портрет невідомого в перуці (овал, погрудний). Мантуя

Джерела

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ а б Рафаелло Сопрані, стр.176
  2. ↑ а б в https://bottegadarteantichita.com/en/opera/giovann-enrico-vaymer-iscuola-genovese-del-xvii-sec/
  3. ↑ Гос. Эрмитаж, «Западноевропейская живопись», каталог 1, Ленинград, «Аврора», 1976

Див. також

ред.

Посилання

ред.

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Джио Енріко Ваймер

Отримано з https://uk.wiki.x.io/w/index.php?title=Джио_Енріко_Ваймер&oldid=41672637