Джон Сінгер Сарджент
Джон Сінгер Сарджент (англ. John Singer Sargent; 12 січня, 1856, Флоренція — 14 квітня, 1925, Лондон) — американо-європейський художник, апатрид.
Життєпис. Ранні роки
ред.
Джон походив з родини лікаря-офтальмолога, що працював в лікарні хвороб зору Віллз в місті Філадельфія у 1844—1854 рр. До народження Джона родина поховала його сестру, що не дожила до дворічного віку. Матір, Мері Сінгер, страждала після поховання і батько вивіз дружину до Західної Європи на лікування. Родина так і залишиться мандрівними іноземцями в Європі.[8] Тому Джон Санджент народився у Флоренції, де на той час перебували батьки. Мати була художницею аматором, тому заохочувала сина до малювання і всіляко його підтримувала. Батьки були не проти, щоб син навчався у Флоренції. Але навчальний заклад був у фазі реорганізації і родина перебралася у Францію. Мати лікувалася то у Італії, то у Швейцарії. В родині народилося ще четверо дітей. За проханнями матері, вони залишилися в Європі, хоча жили досить скромно.
Навчання
ред.В 17 років Джон став досить освіченою особою, знався на літературі і мистецтві. Він вільно говорив трьома мовами — італійською, німецькою та французькою. Незабаром він став учнем в майстерні французького художника Дюран — Рюеля, портрет якого пізніше створить.
Вже з першої спроби Санджент пройшов складні іспити в Школу красних мистецтв Парижа, де вивчав перспективу, малюнок, анатомію людини. Навчання йшло цілком успішно, про що свідчила і срібна нагорода. Париж цього періоду — місто розбурханих мистецьких суперечок, зіткнень різних ідей, скандальних виставок і напружених мистецьких пошуків. На авансцену паризького мистецтва вийшли імпресіоністи, вплив яких на мистецьку ситуацию у Франції стане дедалі дужчим. Французькі імпресіоністи працюють паралельно з представниками реалізму, академізму, салонного мистецтва. Усі ці напрямки будуть цікавими для Сарджента, що в різні етапи власної творчості буде звертатися то до наслідків академізму («Кентавр Хірон і Ахіл», «Фурії, що наздогнали Ореста», «Покарання Прометея»), то до імпресіонізму («Дві дівчини з парасольками», «На пленері. Художник Поль Сезар Хелле з дружиною», «Відлюдник»), то до салонного мистецтва, особливо у численних портретах.
Навчальні замальовки
ред.-
Гледіс Спенсер-Черчил, 1895 -
Штудія фігури, 1895 -
Генрі Тонкс (лікар-хірург. викладач і художник), 1918 -
Леді Міхаелс
_-_1895_-_Study_of_a_seated_man.jpg)
Жанрові композиції
ред.По завершенню навчання у Дюран-Рюєля, Сарджент відправився у подорож до Іспанії, що було тоді в моді у французьких митців. Він вивчав твори Веласкеса, що викликав тоді захоплення у паризьких художників, не оминаючи і Едуара Мане. Сарджент кохався в музиці і як усі молоді, цікавився танцями. Іспанія надихнула митця на створення картин з іспанськими танцівницями, але вони швидше епізод в творчості художника. В кричуще бідній Іспанії кінця ХІХ століття його цікавила лише місцева екзотика.
-
«Іспанський танець», 1890 -
-
«Іспанська танцівниця», 1880 -
Джон С. Сарджент. «Маріонетки. Актори за ширмою». 1903
.jpg)
.jpg)
Сарджент не відривався від Парижу, де почав виставляти власні твори в Салоні, здебільшого портрети. Перед тим, як створити подорож до Лондона, почав надсилати туди власні картини на виставки в Королівську академію мистецтв. Це спрацювало. В Лондоні замовником художника став багатий торговець творами мистецтва єврейського походження Ашер Вертхаймер. Художник створив для нього декілька портретів представників родини Вертхаймер. Пізніше Вертхаймери по заповіту передали ці твори в Національну Галерею Лондона.
Плідною була для Сарджента і подорож до Венеції, що подарувала сюжети для декількох картин (найбільш відомі два варіанти «Вулиці в Венеції») та для серії акварелей. У Венецію він приїздив неодноразово.
-
« Лоджия в Венеції», 1880-1882, особиста збірка -
« Відпочинок гондольєрів.Венеція», акварель, 1905 -
-
Санта Марія Делла Салюте
Час від часу він приїздив і у Сполучені Штати, де виконував портрети по замовам. В кінці життя від значно скоротив створення замовних портретів і більше подорожував. Він відмовився прийняти англійське громадянство і офіційно був громадянином США.
Зазвичай Сарджента в Сполучених Штатах залучають до імпресіонізму, адже він був зайомим з Клодом Моне та Едгаром Дега, брав участь в виставці разом з ними. Але самі французькі майстри не вважали його імпресіоністом, особливо критично до нього ставився Каміль Піссарро. Серед паризьких знайомих Джона Сарджента — музикант Габріель Форе, скульптор Огюст Роден.
Декілька разів він створював автопортрети, один з яких передано до збірки автопортретів галереї Уффіці.
Портрети
ред.Досить рано Сарджент звернувся до створення замовних портретів. Спочатку це діти заможних родин, потім дуже багаті візітери до Франції і Парижу. Сарджент швидко відмовився від сміливих композицій в портретах, які знав по скандальним на той час творам французьких майстрів, особливо — імпресіоністів («Портрет Роберта Луїса Стевенсона з дружиною», 1885, Бентонвіль, Арканзас, США.) Одна з перших спроб художника створити розкішний світський портрет закінчилася наприємністю («Портрет мадам Х» або « Мадам П'єр Готро», 1884)
Небагатий тоді художник не міг відлякувати консервативно налаштованих багатіїв зі США, що залюбки замовляли власні портрети земляку в Парижі (« Річард Морріс Хант»,1895) В залежності від пихатого замовника Сарджент міг звернутися навіть до стародавньої схеми парадного портрету, що виробили майстри XVIII століття, незважаючи на їх анахронізм. Обов'язковими складовими цих портретів і у Сарджента стають багаті чи старомодні інтер'єри з гобеленами, пілястрами, історичними меблями, з картинами в золочених рамах розкішних палацових залів («Три сестри Віндхем», 1899, «Родина Сітвел», 1900, «Чарлз Стюарт, 6-й маркіз Лондондеррі», 1904, «Вініфред, леді Портланд», 1902, «Джордж Натаніел Керзон», 1914) Схеми нагадують портрети англійців Джошуа Рейнольдса чи Генрі Реберна розкішним вбранням моделей чи тлом зі старовинними парками. В портретах найменш значущих осіб — найцікавішою частиною портрету стає не обличчя, а сукня («Мадам П'єр Готро», 1884, «Міссіз Роберт Харрісон», 1886)
Сарджент таки зробить кар'єру значущого світського портретиста, хоча й поступатиметься у віртуозності манери Джованні Болдіні. Серед найбільш вельможних замовників Сарджента були Вандербілти, Луїза Маргарет, принцеса Пруська, президенти Сполучених Штатів — Теодор Рузвельт та Вудро Вільсон. Риси портрету кінця ХІХ століття і парадного портрету XVIII століття притаманні величезному портрету родини Черчил.
-
Джон С. Сарджент. «Міссіз Джордж Свінтон», 1906 -
Портрет Роберта Луїса Стевенсона з дружиною, 1885 -
Портрет Ненсі Астор, бл. 1909 -
Мадам П'єр Готро, 1884 -
Подружжя Джон В. Філд, 1882 -
«Міссіз Роберт Харрісон», 1886 -
«Міссіз Джордж Сінтон», 1897 -
«Три сестри Віндхем», 1899 -
«Родина Сітвел», 1900 -
«Лорд Рібблсдейл». 1902 -
«Леді Варвік з сином», 1905 -
Мері Луїза Вандербілт, 1888 -
«Місс Матільда Таунсенд», 1907
.jpg)
Досить вільним у схемах портретів Сарджент був в портретах дітей, молоді та в малюнках. Він досить реалістично підходив до портретованих, не намагався прикрашати, але й не доходив до сарказму чи зневаги, навіть якщо модель не мала відчутних переваг.
-
«Леонард Вуд», 1903 -
Аліса, леді Лоутер -
«Кеннет Грехем» -
Міссіз Фредерік Мейд, 1893 -
« Міссіз Гретхен Осгуд з дочкою Рейчел», 1903, Бостон -
«Грейс Керзон» -
«Олімпіо Фуско» -
Джордж Вандербілт молодший, 1890 -
Джон Сінгер Сарджент. Міссіз Філіп Леслі Агнью. 1902
_-_1905_o_1915_-_Olimpio_Fusco.jpg)
_-_Mrs_Philip_Leslie_Agnew_-_T00158_-_Tate.jpg)
Отруєні іпритом
ред.На жодну попередню композицію не схоже полотно пізнього періоду творчості — «Отруєні іпритом». Картина була відгуком художника на страшні події Першої світової війни.
На великому полотні довжиною більш ніж шість метрів він подав англійських вояків майже у повний зріст дорослих людей. Епічним і монументальним став не стільки сюжет, скільки розмір картини. Повз глядачів пересувається черга вояків, їх дев'ять у супроводі двох санітарів. Вони крокують вузькою стежкою до медичного пункту в наметі, дроти-розтяжки якого видно праворуч.
Хода вояків страшна і повільна, бо це отруєні газом іпритом, що викликав опіки, травми і деморалізацію через сліпоту. Вояки втратили зір і через це — військову здатність. Вказівкою на масове отруєння іпритом в картині були ще одна черга отруєних та тисячі поранених і померлих біля медичного пункту. Поранені і померлі лежать на землі як опале листя восени, безпорадні і безпомічні. Війна і стандартний військовий стрій практично постирали індивідуальні риси людей. І це було ще одне трагічне зрушення в реальності і в свідомості художника, котрого так надихала колись яскрава індивідуальність його портретованих. Навпаки, в картині «Отруєні іпритом» панував позбавлений індивідуальностей натовп, однаково непотрібний і байдужій природі, і байдужому до калік суспільству.
В картині подано обрій низько, як і вибілене, неяскраве сонце, що однаково байдуже висвітлює померлих і ще живих. Від цього черга отруєних іпритом вояків набуває монументальності і символічного значення людей, що крокують у невідоме. Ретельній огляд картини глядачами додає низку важливих чи незвичних деталей. Серед них — моряки на тлі, що грають у футбол в червоних і синіх сорочках, грають, аби не збожеволіти від трагедій і жахів війни.
Усвідомлення страшних наслідків Першої світової війни прийде в суспільство набагато пізніше. Низка міст західноєвропейських країн уславить полеглих у війні тисячами монументів. Картина Сарджента мала прикрасити Залу слави і пам'яті Імперського військового музею в Лондоні. Але зміна сюжету Сарджентом надала їй антивоєнного спрямування. Мета слави і пам'яті була досягнута в офіційному груповому портреті офіцерського корпусу того ж розміру, котрий теж створив Джон Сінгер Сарджент.
На адресу Сарджента нерідко висловлювалися скептично налаштовані художники-імпресіоністи (наприклад, Каміль Пісарро), критики з групи Блумсбері (Роджер Фрай). Однак у 1960-і роки до Сарджент прийшло широке визнання, його виставки відбулися у великих музеях Європи та США, він досяг рангу національного і світового класика.
Художник створив приблизно 900 робіт маслом, 2000 акварелей, безліч графічних робіт. Ряд його творів зберігається в американських музеях, перш за все — в Бруклінському музеї в Нью-Йорку. В 2003 в Нью-Йорку з великим успіхом пройшла виставка «Жінки Джона Сарджента».
-
Фрагмент ліворуч -
Центральна група в картині -
Фрагмент праворуч
_-_Gassed_002.jpg)
_-_Gassed_004.jpg)
_-_Gassed_003.jpg)
Вибрані твори
ред.
- Жанрові композиції
- «Збиральниці канкалю», 1877, галерея мистецтв Коркорана, Вашингтон
- «Дівчина на даху. Капрі», 1878, Мистецька галерея університету Єль, Нью-Хейвен
- «Робітниці скляного цеху», 1880—1882, Художній інститут Чикаго
- «Лоджия у Венеції», 1880—1882, прив. збірка
- «Колодязь у Венеції», 1880—1882, Музей мистецтв, Ворчестер
- «Дочки Бойта», 1882, Бостонський музей образотворчих мистецтв
- «El Jaleo» (іспанський танок), 1882, «Музей Гарднер», Бостон
- «Вулиця в Венеції» (варіант з двома постатями), 1882, Художній інститут Кларка
- «Вулиця в Венеції» (варіант з трьома постатями і стаффажем), 1882, Національна галерея мистецтв, Вашингтон
- «Клод Моне на пленері», 1885, галерея Тейт, Лондон
- «Гвоздика, лілія, лілія, троянда», 1886, Тейт Британія
- «Художниця біля фонтану вілли Торлонія»
- «Дві дівчини з парасольками у Фредбері», 1889
- «На пленері» (майстерня просто неба), 1889, Бруклін музей.
- «Танок», 1890
- «Відпочинок гондольєрів. Венеція», акварель, 1905
- «Відлюдник», 1908, Музей мистецтва Метрополітен, Нью-Йорк
- «Художник у Сімплоні», акварель, 1909
- «Дві пані в саду. Корфу», 1909
- «Софа. Відпочинок», 1911, Національна галерея мистецтв
- «Етюди», 1914, Музей мистецтв, Вірджинія
- «Аллігатори», 1917,Музей мистецтв, Вустер, Массачузетс
- «Отруєні іпритом», 1919, Імперський військовий музей, Лондон
- Портрети
- «Брати Форбс дітьми», 1877
- «Дженні Черчил»
- «Кармела Вертанья» 1880
- «Мадам Пол Есквіде», 1882, Художній інститут Кларка
- «Три міс Вікерз», 1884
- «Портрет мадам Х» (Мадам П'єр Готро), 1884, Музей мистецтва Метрополітен, Нью-Йорк
- Автопортрет (овал), 1886,
- «Міссіз Роберт Харрісон», 1886, галерея Тейт, Лондон
- «Міссіз Едвард Девіс з сином», 1890, Музей мистецтв, Лос-Анжелес
- «Елізабет Вінтроп Ченлер», 1893
- «Міссіз Керл Меєр з двома дітьми», 1896, галерея Тейт, Лондон
- «Містер і міссіз Фелп Стокз», 1897, Музей мистецтва Метрополітен, Нью-Йорк
- «Міссіз Ешер Вертеймер», 1898
- «Три сестри Віндхем», 1899
- «Родина Сітвел», 1900
- «Ена і Бетті Вертеймер», 1901,
- «Художник Вільям Мерріт Чейз», 1902, Музей мистецтва Метрополітен, Нью-Йорк
- «Теодор Рузвельт», 1903, Білий дім, Вашингтон
- «Вініфред, леді Портланд», 1902
- «Чарлз Стюарт, 6-й маркіз Лондондеррі», 1904, Бостонський музей образотворчих мистецтв
- «Сер Френк Светтенхем», 1904, Національний музей, Сінгапур
- «Гондольєр Джованні», 1905
- «Леді Спеєр зі скрипкою», 1907
- «Альміна в турецькому вбранні», 1908, галерея Тейт, Лондон
- «Шарлотта Луїс Борхардт» (дівчина з білою трояндою), 1932, Музей мистецтва Метрополітен, Нью-Йорк
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ Find a Grave — 1996.
- ↑ https://www.portrait.gov.au/people/reginald-jerrold-nathan-1899
- ↑ Pas L. v. Genealogics — 2003.
- ↑ Зведений список імен діячів мистецтва — 2021.
- ↑ https://collections.mcq.org/objets/136487
- ↑ https://web.archive.org/web/http://wallachprintsandphotos.nypl.org/catalog/133684
- ↑ https://triarte.brynmawr.edu/artist-maker/info/23009
- ↑ Stanley Olson, John Singer Sargent: His Portrait, St. Martin's Press, New York, 1986, p. 1, ISBN 0-312-44456-7
Джерела
ред.- Mount C.M. John Singer Sargent, a biography. New York: W.W. Norton, 1955
- Prettejohn E. Interpreting Sargent New York: Stewart, Tabori & Chang, 1998.
- Fairbrother T. John Singer Sargent: The Sensualist . Seattle: Seattle Art Museum; New Haven: Yale UP, 2000
- Kreiter E. John Singer Sargent: the life of an artist. Berkeley Heights: Enslow Publishers, 2002
Посилання
ред.- Сарджент // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Джон Сінгер Сарджент
