Дмитрівка (Кременчуцький район)

село Дмитрівка
Герб	Прапор
Країна	Україна
Область	Полтавська область
Район	Кременчуцький район
Тер. громада	Горішньоплавнівська міська громада
Код КАТОТТГ	UA53020030050028340
Облікова картка	Дмитрівка
Основні дані
Населення	1588
Поштовий індекс	39891
Телефонний код	+380 5348
Географічні дані
Географічні координати	49°6′19″ пн. ш. 33°36′54″ сх. д. / 49.10528° пн. ш. 33.61500° сх. д.
Середня висота; над рівнем моря	64 м
Водойми	р. Псел
Найближча залізнична станція	Південний парк
Місцева влада
Карта
	Дмитрівка
	Дмитрівка
Мапа
	Дмитрівка у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші населені пункти з такою назвою: Дмитрівка.

Дми́трівка — село в Україні, у Горішньоплавнівській міській громаді Кременчуцького району Полтавської області. Населення становить 1588 осіб. Колишній центр Дмитрівської сільської ради.

Географія

Село Дмитрівка знаходиться на лівому березі річки Псел, вище за течією на відстані 0,5 км розташоване село Кияшки, нижче за течією на відстані 5 км розташоване місто Горішні Плавні, на протилежному березі — село Потоки (Кременчуцький район). Річка в цьому місці звивиста, утворює лимани, стариці і заболочені озера. Поруч проходять автомобільна дорога М22 (E584) і залізниця, станції Південний парк і Платформа 4 км.

Населення

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[1]:

Мова	Кількість	Відсоток
українська	1525	89.81%
російська	169	9.95%
білоруська	2	0.12%
угорська	1	0.06%
румунська	1	0.06%
Усього	1698	100%

Історія

На околицях села виявлені поселення доби бронзи, черняхівської культури та періоду Київської Русі.^[2]

На території села є курган - пам'ятка археології місцевого значення^[3].

Знаходиться між вул. Піонерською та Шевченка, на центральному Дмитрівському кладовищі, за 0,73 км на північний захід від перехрестя автотраси Горішні Плавні – Дмитрівка та шосе Дмитрівка – Гора – Єристівка, за 0,31 км на північ від приміщення виконкому Дмитрівської сільської ради.^[4]

Розміри (висота х діаметр): 7,10х53-62 м. Насип кургану задернований. Курган вкритий новітніми похованнями.^[4]

ІV-І тис. до н.е., епоха енеоліту – раннього залізного віку.^[4]

Обстежувався Г.М. Некрасовою, 1986 р., О.Б. Супруненком, 2005 р та О.Б. Супруненком, В.В. Шерстюком, 2008, 2010 рр.^[4]

Багато досліджень археологічного напрямку мікрорегіону проведенно в період 2001 - 2008 рр. О.Б. Супруненком, Ю.Ю. Башкатовим.(див. детальніше розділ "Пам'ятники").

Виникнення села припадає на 15 -16 століття. За переказами старожилів засновниками села Дмитрівка були двоюрідні брати Дмитрії. Один з них був заможною людиною, інший працював ковалем, на їх честь і пішла назва села. – заможного козака і коваля. Проте, археологічні розвідкові дослідження на території сільської ради й досі не виявили жодного уламку керамічного посуду козацького часу раніше кінця XVII ст. Входило до складу Потіцької сотні Миргородського полку.

У 1762 р. налічувало 117 дворів. У 1859 - 385 дворві та 3105 жителів.^[2]

Порковська церква 1842р с.Дмитрівка. Знесена у 1960-х рр.

У 1842 р. побудували дерев'яну Покровську церкву (Свято-Покровський храм (Дмитрівка)). При церкві - бібліотека, церковнопарафіяльне попечительство. ^[2] Під час Другої Світової війни, за окупації, церква стала місцем утримання військовополонених. На початку 1960-х рр. розібрана з ініціативи тогочасної влади.

У 1900 р. - 167 дворів та 1027 жителів, діяли земська та церковнопарафіяльна школи.^[2] Друга з них була заснована 1878 р., в ній працювало два вчителя, в т.ч. священик місцевої церкви. В цей час Дмитрівка належала до Потоцької волості Кременчуцького повіту.

У 1910 - 177 дворів 919 жителів, паровий млин з олійницею та просорушкою ^[2] - місцевого поміщика І.В.Василевського, кілька вітряків. Вітряні млини були і в сс. Попова Гора та Солонці. На кожне селянське господарство в середньому припадало близько 2 десятин землі.

Рубіж ХІХ-ХХ ст. став часом заснування навколо Дмитрівки численних хуторів, переселенці до яких прибували навіть з Правобережжя Дніпра. Цьому сприяло проходження поряд залізниці мм. Кременчук – Полтава та функціонування залізничної станції Потоки.

Статистичні описи і карти ХІХ – початку ХХ ст. зберегли назви новостворених чи поновлених населених пунктів та хуторів часу столипінської реформи – хуторів Балі, Волошине, Дуканичі, Зубри (Зубрі), Лиходії, Луцьківщина, Плескачівка, Рудики, Сольони, Суки та ін. Специфічною особливістю заснування або поновлення хуторів на заплавних солонцевих ділянках і луках, підвищеннях між стариць струмків та малих річок стало будівництво спеціальних штучних насипів для зведення житла і господарських споруд. З новими господарями і черговими повенями Псла такі пагорби неодноразово підсипалися. Навіть для розміщення копиць сіна на заболоченій місцевості необхідно було споруджувати спеціальні насипи. Їх рештки й досі збереглися неподалік сс. Колгоспна Гора, Волошине, колишніх хут. Зубри, Дуканичі та ін., а залишки від хатищ і споруд в низинах масово оточують Дмитрівку і Колгоспну Гору. Проводилися й науково-рятівні археологічні дослідження таких об’єктів в зонах будівництв. Поміщики і кілька заможних землевласників мали від 100 до 600 га орних угідь. Основна маса заплавних земель використовувалася для випасання худоби, овець. Соціальне розшарування населення знайшло відображення у переважанні молоземельних і безземельних селян. Було чимало орендарів, які брали у поміщиків і власників землі в оренду, були і досить заможні селяни, проживало 15 представників сільської інтелігенції. Частина населення з кінця ХІХ ст. працювала на залізниці, одна з колій якої на початку ХХ ст. пролягла до Редутського гранітного кар’єру з північного боку повз село, а також на підприємствах Кременчука.

В січні 1918 року в селі встановлено радянську владу, тому землі розділили між селянами. У 1923 році Дмитрівка стала центром сільської ради до складу якої входило 11 (за іншими данними 12^[2]) населених пунктів в (Дмитрівка, Волошине, Базавлуки, Кириленки, Кияшки, Кузьменки, Мурашки, Романюхи, Підлужжя, Попова Гора, Прядки, Солонці) в яких проживало 2697 жителів.

За переписом 1926р. 110 господарств та 445 жителів. ^[2] Динаміка наведених змін у кількості населення в цілому відповідала не тільки перебігу історичних подій періоду революцій та громадянської війни, а й була проявом внутрішньої міграції до сусіднього Кременчука, де безземельні селяни знаходили роботу.

Після революції відбувся перерозподіл наявних земель, розширилися чи зменшилися деякі хутори, з’явилися нові заможні господарства. На початку і в середині 1920-х рр. значного поширення набуло скарбошукацтво, внаслідок чого чимало стародавніх курганів грабувалося шукачами багатства і статку. В цей час здійснені й перші кроки у ліквідації неписемності. На Поповій Горі (пізніше цей хутір перейменований на Колгоспну Гору) заснований патронат для дітей-сиріт. З 1930 р. почали створюватися колгоспи, яких на перших порах було аж 12. Їх примусово «укрупнювали», зганяючи до господарств мешканців хуторів. Така колективізація не мала успіху, а відтак чимало селян в якості куркулів було виселено до Якутії, зокрема, майже всі жителі хутора Суки.

Авантюрна політика колективізації й індустріалізації колишнього СРСР призвела до голодомору 1932-1933 рр. І хоча, за офіційними даними, у Дмитрівці не відзначено фактів голоду, пам’ять односельців зберегла прізвища людей, які загинули у той час. Це жителі колишнього хутора Дейнівка на південно-східній околиці сучасного села: А.Лукаш, В.М.Січний, І.М.Січний, Д.Січна, М.Січний, П.П.Шаповал, Г.П.Шаповал, В.Юрченко, мешканці хутора Плескачівка С.С.Лукаш, його дружина Параска, п’ятеро їх дітей та ін. Жахливішими були наслідки голодомору в окремих хуторах, частина з яких зовсім зникла з припсільських теренів – Булахи, Гажали, Плескачівка, Попова Гора, Сольони. Надзвичайно постраждали й села сільської ради – Кияшки, Солонці та ін., за свідченнями очевидців, до половини населення яких не пережило 1933 р. Рештки кількох господ так званих «одноосібників», полишених внаслідок голодомору, у 2005-2006 рр. дослідили полтавські археологи під час розкопок поблизу с. Солонці та хут. Дуканичі.

Під час нім.-фашст. окупації (3.ІХ.1941 - 28.ІХ.1943) гітлерівці розстріляли 5 жителів села, вивезли на примусові роботи до Німеччини 86 чоловік.^[2] Майже всі чоловіки, багато жінок пішли на фронт, з них мало хто повернувся до рідних домівок. Восени 1941 р. село захищав зовсім невеликий загін радянських воїнів, які загинули на оборонних рубежах. До села гітлерівці ввірвалися з боєм з боку Келебердянського плацдарму. Під час відступу загарбники підпалили село. Після звільнення від окупантів організовано колгосп, який очолив К.М.Лукаш. Головою сільської ради став колишній директор місцевої школи Ю.Д.Скоморох. У 1940-і рр. почали відновлюватися стайні для коней і волів, збудовані перші приміщення господарства, до села переведена МТС.

Сільський клуб село Дмитрівка.

У 1953 р. в Дмитрівці споруджено новий клуб, а в 1954 р. – сільську лікарню. Проводилася й електрифікація сіл. У Дмитрівці та Підлужжі діяли 7-ми, пізніше – 8-мирічні школи, дитячі садки. Заснована і лісозахисна станція, що займалася не тільки озелененням села, а й залишила більшість лісозахисних смуг навколо полів та доріг, закріпила узбережжя ріки. Поступово зникали залишки колишніх хуторів і сіл, які в черговий раз поглинала нова забудова. Так, хутори Дейнівка, Новоселівка, Похилівка перетворилися на кутки сучасної Дмитрівки. Колгоспну Гору на початку 1960-х рр. було залюднено вихідцями з с.Жовнин в гирлі Сули, жителів якого переселяли у зв’язку із заповненням котловану Кременчуцького водосховища.

Будівництво з 1960-х рр. Горішніх Плавнів та величезного кар’єру поступово перетворило Дмитрівку на своєрідне «приміське» село, де певна кількість жителів працювала і працює на гірничо-збагачувальному комбінаті. З’явився й зворотній «рух»: чимало міських жителів поверталося до землі, збудувавши господи над мальовничим берегом Псла.

З 1986 року підпорядковане колишній Комсомольській міській раді.

Через село пролягло шосе і залізниця, пізніше, за ініціативою директора комбінату В.П.Мартиненка і допомогою всього трудового колективу підприємства, у Дмитрівці 1989 р. побудована нова сучасна середня школа. У селі на 1990 р. існував сільськогосподарський комплекс «Комсомольський», відділення райагробуду, меблевий цех, будинок побуту, відділення зв’язку та «Ощадбанку», середня школа, лікарня, аптека, дитсадок, клуб, бібліотека з фондом близько 10 тис. книг.

На даний час залишилося 5 сіл а саме: Кияшки, Кузьменки, Базалуки, Солонці та Гора.

В останні роки української історії розгорнулися масштабні будівництва великих промислових підприємств: Єристівського кар’єру залізистих кварцитів, металургійного комбінату ТОВ «Ворскла Сталь», потужної електростанції ТОВ «Комсомольська когенераційна компанія». У зв’язку з цим мережа шосейних доріг та залізничних колій поблизу сс. Дмитрівка, Колгоспна Гора і Солонці розширюється. З екологічно непривабливих об’єктів у північнічній частині території сільської ради ще з радянського часу залишився ставоквипарювач стоків ТОВ «Укртатнафта».

Сьогодення

В 1989 році була збудована середня школа в селі Дмитрівка, у якій на даний час знаходяться дитячий садочок «Сонечко» та сільський музей. Також на території вже сучасної Дмитрівки були відкриті Громадський центр, у приміщенні якого знаходяться бібліотека, сільський клуб та Громадська організація «Будинок захищеної старості».

Нині Дмитрівка входить до міста Горішні Плавні (Дмитрівський старостинський округ МТГ), староста села - Брижань Віктор Григорович.

В Дмитрівці похований Гирман Сергій Миколайович — солдат ЗСУ, учасник російсько-української війни 2014—2015 років.

Видатні уроженці

Уроженцем села є Герой Рад. Союзу - М.В. Баль.^[2]

Пам'ятники

Всього на території Дмитрівської сільської ради знаходяться 71 пам’ятка історії та культури та 1 природоохоронний об’єкт:

пам’ятки археології та археологічні об’єкти – 63;
пам’ятки історії – 7;
пам’ятка історії техніки – 1;
природоохоронний об’єкт – 1. Загальні кількісні показники для археологічних пам’яток такі:
стоянка первісного населення – 1;
залишки стародавніх поселень – 5;
курганні групи – 26, в їх складі 93 насипи курганів;
окремі кургани – 25;
групи курганоподібних насипів – 6, в їх складі 12 насипів;
всього курганів та курганоподібних насипів – 130.

У Дмитрівці знаходится - братська могила радянських воїнів, які загинули у 1941 - 1943 та пам'ятник воїнам односельцям що загинули на фронтах Другої Світової війни (споруджений у 1957р.)^[2]

Трактор "Універсал" Дмітрівка

Більш віддаленим подіям історії кінця ХІХ ст. присвячений єдиний і нещодавно відкритий пам’ятний знак академіку В.І.Вернадському – досліднику не тільки природи та ґрунтового покриву пониззя Псла, а й одному з першовідкривачів покладів залізних руд у регіоні. Заслуговують на увагу і пам’ятки історії техніки: добре збережений трактор «Універсал» у Дмитрівці та, певним чином, місце загибелі бронепоїзду «Маршал Будьоний» у Кияшках. Симптоматичною ознакою новітньої епохи є вшанування пам’яті подій голодомору 1933 р., який залишив страшний слід на території сільської ради. В пам’ять злочинно знищених за протидію колективізації та невинних українських селян сс. Кияшки і Солонці постали на сільських кладовищах, поряд із місцями поховань жертв, скромні хрести, зведені нащадками.