Довжиця (Ліський повіт)

Довжиця, Должиця
Країна	Польща
Воєводство	Підкарпатське воєводство
Повіт	Ліський повіт
Гміна	Тісна
Висота центру	644 м
Населення	76 осіб (2011)
Часовий пояс	UTC+1, влітку UTC+2
Телефонний код	(+48) 13
Поштовий індекс	38-607 Cisna
Автомобільний код	RLS
SIMC	0347809
GeoNames	773053
OSM	↑1748181 ·R (Гміна Тісна)
	Довжиця, Должиця Довжиця, Должиця (Польща)
	Довжиця, Должиця Довжиця, Должиця (Підкарпатське воєводство)

Довжиця, Должиця (пол. Dołżyca) — село в Польщі, у гміні Тісна Ліського повіту Підкарпатського воєводства. Знаходиться на прадавній етнічній український території. Населення — 76 осіб (2011^[1]).

У Вікіпедії є статті про інші населені пункти з такою назвою: Довжиця.

Розташування

Розташоване серед гірських пасом Західних Бескидів, недалеко від кордону зі Словаччиною. Село розташоване на березі річки Солинка, за 2 км на північний схід від Тісни, за 29 км на півдні від Лісько. Через поселення проходить залізнична колія до села Майдан.

Стара церква що існувала 1744-1907 рр.

Церква св. Миколая, що існувала з 1907 до 1952 рр.

Назва

У ході кампанії перейменування українських назв на польські село в 1977—1981 рр. називалось Длуґополє (пол. Długopole).

Історія

З 1772 р. до 1918 року в складі Австро-Угорщини. В 1785 р селу належало 11.07 км² земель. Прізвища родин на 1787 рік згідно австрійських кадастрових записів: Андера (Andera), Бесіда (Besyda) (2 родини), Ланник (Lannyk) (2 родини), Нестор (Nestor) (2 родини), Тарнавський (Tarnavs'kyj). 1904 року через село офіційно введена вузькоколійна залізниця від Нового Лупкова до Тісної з продовженням через Кальницю до Бескиду. З листопада 1918 по січень 1919 тут існувала Команчанська Республіка.

В період 1945-1946 рр. в цьому районі тривала боротьба між підрозділами УПА та польськими й радянським військами. Українське населення було насильно переселене на територію СРСР в 1946 році. Родини, яким вдалось уникнути переселення, 1947 року під час Операції Вісла було вивезено на територію північної та західної Польщі. У 1975-1998 роках село належало до Кросненського воєводства.

Церква

За часів І-ї Речі Посполитої і в перші роки австрійської влади село мало власну парафіяльну церкву. Існувала вона принаймні до 1808 р. Останнім парохом був о. Михал Чянський (Щанський). З 1810 р. місцева церква була передана до парафії м. Тісна (Балигородський деканат, з 1924 року — Тіснянський). Греко-католицька дерев'яна церква Св. Миколая Чудотворця побудована на місці старої 1830 р., філіальна, згодом парафіальна, була замінена на нову в 1907 р. Гроші на побудову останньої передали емігранти з с. Довжиця зі США. Будували церкву два майстри з м. Перемишль — Микола Лазор і Григорій Лаврівський за допомогою мешканців села. Іконостасу не мала. Останній парох — о. Євстафій Хархаліс. Після 1947 р. церква стояла спустошена. Розібрана на будівельні матеріали в 1952 р. На місці церкви у 80-х рр. ХХ ст. було встановлено дерев'яний хрест. В Історичному Музею Сяника (Музей Ікон) зберігається ікона 18 ст., яка походить з місцевої церкви. В селі було два цвинтарі — церковний (знищений) і поховальний (залишилось декілька надгробків). Біля поховального була побудована мурована капличка (знищена).

Демографія

На 1785 р. населення складалося з 150 греко-католиків, 8 римо-католиків і 5 юдеїв. 1840 — 271 греко-католик, 1859 — 262 греко-католики, 1879 — 309 греко-католиків, 1899 — 360 греко-католиків, 1921 — 325 осіб (у 53 житлових будинках): 316 греко-католиків (українців), 5 римо-католиків, 4 юдеї, 1926 — 342 греко-католики, 1936 — 443 греко-католики. У 1939 році в селі проживало 450 мешканців, з них 440 українців-грекокатоликів, 5 українців-римокатоликів і 5 євреїв^[2]. Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року^[1]^[3]:


	Загалом	Допрацездатний вік	Працездатний вік	Постпрацездатний вік
Чоловіки	47	2	38	7
Жінки	29	6	19	4
Разом	76	8	57	11

Примітки

↑ ^а ^б ^в GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018.
↑ Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939 [Архівовано 21 лютого 2021 у Wayback Machine.]. — Вісбаден, 1983. — с. 42.
↑ Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Архів оригіналу за 20 вересня 2018. Процитовано 14 серпня 2018.

Джерела

Dołżyca (2) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1881. — Т. II. — S. 110. (пол.)
Archiwum Państwowe w Rzeszowie Oddział w Sanoku. Фонд - 431/0 Akta stanu cywilnego Parafii Greckokatolickiej w Cisnej - метрики за період з 1785 по 1903 рр.
Archiwum Państwowe w Przemyślu. Фонд - 142/0 Archiwum Greckokatolickiego Biskupstwa w Przemyślu - метричні записи за періоди: 1785-1786, 1788-1838 рр.
Central Statistical Office (GUS) - TERYT (National Register of Territorial Land Apportionment Journal) (Polish) . 1 червня 2008. Архів оригіналу за 25 жовтня 2013. Процитовано 28 серпня 2012.
https://web.archive.org/web/20170109021244/https://los.org.pl/index.php?glowna=projekt_UA_ankiety_szczegoly&Polaczenie=13991524819#e_ukr - спомини доньки останнього пароха, світлини та документи
https://web.archive.org/web/20141116024240/http://warholic.tripod.com/Dolzyca.html

Це незавершена стаття про Підкарпатське воєводство.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[nsp-1] а ^б ^в GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018.

[2] Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939 [Архівовано 21 лютого 2021 у Wayback Machine.]. — Вісбаден, 1983. — с. 42.

[age-3] Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Архів оригіналу за 20 вересня 2018. Процитовано 14 серпня 2018.

[1]

[2]

[3]