Довпотів
До́впотів — село в Україні, у Войнилівській громаді Калуського району Івано-Франківської області.
| село Довпотів | |
|---|---|
 | |
| Країна |  Україна
|
| Область | Івано-Франківська область |
| Район | Калуський район |
| Тер. громада | Войнилівська селищна громада |
| Код КАТОТТГ | UA26060110040047306 |
| Основні дані | |
| Перша згадка | 1448 |
| Населення | 800 осіб |
| Площа | 13,11 км² |
| Густота населення | 61,02 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 77315 |
| Телефонний код | +380 03472 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 49°5′40″ пн. ш. 24°26′12″ сх. д. / 49.09444° пн. ш. 24.43667° сх. д. |
| Водойми | р. Сівка |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 77312, Івано-Франківська обл., Калуський р-н, с-ще Войнилів, вул. Шевченка, 114 |
| Карта | |
  Довпотів | |
 Довпотів | |
| Мапа | |
| |
Географія
ред.Через село пролягає автошлях районного значення С090604 з твердим покриттям[1][2].
Історія
ред.Вперше село згадується 6 січня 1448 року в книгах галицького земського суду[3].
У люстрації 1469 року Сандівой Хомницький сплачував 100 марок за маєток Довпотів[4].
У 1565 село належало підкоморію галицькому Олександру Сенявському. В селі було 13 подвір'їв, млин, фільварок[5].
У реєстрі церков Войнилівського деканату станом на 4 березня 1733 року в Довпотові значиться церква Введення Пресвятої Богородиці, вже не була новою, було 12 подвір'їв[6].
До 1788 село належало поміщиці Софії Ястшембській[7].
У 1788—1806 роках селом володів шляхтич-правник Ігнацій Любич-Червінський, один із перших галицьких етнографів, дослідник Бойківщини (перший вжив у друці етнонім «бойки»). На фактичному матеріалі села Довпотів він написав наукову працю «Околиця Задністрянська між Стриєм і Лімницею» (1811), першу монографію про Бойківщину (також першу монографію в польській етнографії)[8]. Надалі село належало вдові каштеляна Беньковського, яка заповіла маєток своєму родичу графу Голейовському, а той у 1872 році продав його Францішку Розвадовському, сину Віктора.
У 1880 році в селі проживало 570 греко-католиків, 35 римо-католиків і 9 юдеїв[9].
У серпні 1916 року австрійська армія конфіскувала в довпотівській церкві три стародавні дзвони діаметром 48, 36, 31 см, вагою 57, 25, 15 кг, які були виготовлені у 1747, 1747, 1772 роках[10].
Головним завдання товариства «Рідна школа» у Довпотові була «опіка над дошкільною і позашкільною молоддю». Очолював гурток, до якого в 1938 році входили 94 особи, Андрій Павлишин[11].
У 1939 році в селі проживало 1370 мешканців (1215 українців-грекокатоликів, 20 українців-римокатоликів, 130 поляків і 5 євреїв)[12]. В селі діяла парова цегельня, яка виробляла цеглу і черепицю[13].
17 січня 1940 року, в ході приєднання Західної України до СРСР, село ввійшло до новоутвореного Войнилівського району.
Довпотів став центром діяльності ОУН-УПА у Войнилівському районі[14].
19 травня 1959 року Войнилівський райвиконком ліквідував Довпотівську сільську раду з приєднанням її до Слобідської сільської ради.
Соціальна сфера
ред.Вулиці
ред.У селі є вулиці[18]:
- Стефаника
- Довбуша
- Івана Франка
- Лесі Українки
- Личаківка
- Марка Вовчка
- Марка Черемшини
- Січових Стрільців
- Тараса Шевченка
- Церковна
- Чорновола
Відомі особи
ред.- Уродженці села:
- Юлія Ганущак (1915—1997) — педагог, учасниця визвольних змагань 1940—1950-х років, нагороджена Бронзовим хрестом заслуги УПА 25.04.1945.
- Михайло Сондей (нар. 1938) — диригент, керівник народного самодіяльного хору «Прикарпаття», заслужений працівник культури України.
Примітки
ред.- ↑ Про затвердження переліку автомобільних доріг місцевого (обласного та районного) значення (PDF).
- ↑ Ремонт автошляху Копанки — Довпотів: заасфальтували 1 600 м².
- ↑ Akta grodzkie i ziemskie, T.12, s.168, № 1916 [Архівовано 5 січня 2016 у Wayback Machine.] (лат.)
- ↑ Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 31 — Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — 252 s.
- ↑ Географічний словник Королівства Польського, 1900, т. XV, ч. 1, стор. 427. Архів оригіналу за 30 жовтня 2014. Процитовано 8 грудня 2014.
- ↑ Василь Говгера. Організаційна структура Львівської епархії XVIII ст. (1700—1772). — с. 695, 1076 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 10 березня 2018. Процитовано 11 березня 2018.
- ↑ ЦДІАЛ України, ф. 166, оп. 4, од. зб. 387, арк. 56-59, 60-65, 66-69, 70-73
- ↑ Р. Ф. Кирчів. Етнографічне дослідження Бойківщини. — К.: Наукова думка, 1978. — 176 с.
- ↑ Географічний словник Королівства Польського, 1881, т. II, стор. 109. Архів оригіналу за 3 листопада 2013. Процитовано 28 листопада 2014.
- ↑ Австро-Угорщина реквізувала з храмів Калущини 355 дзвонів. Вікна. 20 листопада 2017. Архів оригіналу за 1 жовтня 2019. Процитовано 1 вересня 2019.
- ↑ Діяльність кружків українського педагогічного товариства «Рідна школа» на Калущині 1930-ті рр. ХХ ст. Архів оригіналу за 12 січня 2016. Процитовано 28 грудня 2015.
- ↑ В. Кубійович. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) станом на 01.01.1939 [Архівовано 21 лютого 2021 у Wayback Machine.]. — Вісбаден, 1983. — с. 32
- ↑ Калушанин збирає зразки цегли, з якої будувався Калуш (фото). Вікна. 7 лютого 2017. Архів оригіналу за 11 лютого 2017. Процитовано 7 лютого 2017.
- ↑ У Довпотові пам'ятають про бій з німцями. Архів оригіналу за 12 травня 2016. Процитовано 18 січня 2016.
- ↑ Церква Св. Параскеви. Архів оригіналу за 15 серпня 2016. Процитовано 30 червня 2016.
- ↑ Івано-Франківська єпархія УПЦ КП, Калуське благочиння, с. Довпотів Калуського району
- ↑ Калуська районна державна адміністрація. Відділ освіти. Архів оригіналу за 4 грудня 2014. Процитовано 1 грудня 2014.
- ↑ Довідник геонімів району. Інформаційний портал Калуського району. Архів оригіналу за 3 грудня 2016. Процитовано 26 червня 2012.
|
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |