Дозоване голодування

Дозоване голодування — утримання від споживання їжі з профілактичною або лікувальною метою.

Історія та застосування

Історія становлення як методу терапії походить з Стародавньої Індії, Греції та Риму і поділяється на декілька етапів:

• емпіричне застосування з лікувально-профілактичною метою;
• експериментальне вивчення;
• клініко-лабораторні досліджень.

Першу спробу науково обґрунтувати проблеми дозованого голодування зробив у 1914 році Ф. Сеґессер.

У 1928 році в Амстердамі відбувся 8-й Міжнародний конгрес дієтологів, який визнав доцільність застосування дозованого голодування при ожирінні, порушенні обміну речовин, диспепсіях, атеросклерозі, гіпертонії та інших захворюваннях.

У СРСР поняття «дозованого голодування» вперше застосував Н. Нарбеков. Значний внесок у розроблення цієї проблеми зробили О. Бакулев та Ю. Ніколаєв — автор розвантажувально-дієтичної терапії — методики дозованого голодування, що стала основою для його використання в стаціонарних умовах.

Існує значний досвід застосування дозованого голодування при лікуванні

• хвороб серцево-судинної системи (Я. Рудаков);
• бронхіальної астми (Г. Альохіна, С. Осінін, С. Треумова);
• хронічних захворювань шлунково-кишкового тракту (О. Ганич, П. Кузів, В. Ратников);
• у хірургії (Є. Вельховер, В. Дмитрієва, Ф. Ромашов);
• при ожирінні та порушенні обміну речовин (В. Щедрунов, Т. Демічева).

Джерела

• П. П. Кузів. Голодування дозоване // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. — Т. 6 : Го — Гю. — 712 с. — ISBN 966-02-3966-1.