Вікіпедія

Докшицер Тимофій Олександрович

Тимофій Олександрович (Тевель Шевелевич) Докшицер (нар. 13 грудня 1921, Ніжин, Чернігівська губернія, Українська СРР — пом. 16 березня 2005, Вільнюс, Литва) — радянський і російський трубач, педагог і диригент. Народний артист Російської РФСР, професор Російської Академії Музики імені Гнесіних.

Докшицер Тимофій Олександрович
Основна інформація
Дата народження13 грудня 1921(1921-12-13)[1][2]
Місце народженняНіжин, Чернігівська губернія, Українська СРР
Дата смерті16 березня 2005(2005-03-16)[1][2] (83 роки)
Місце смертіВільнюс, Литва
ПохованняНове Донське кладовище
Громадянство СРСР
 Росія
Професіїдиригент, композитор, трубач, музичний педагог
ОсвітаМосковська державна консерваторія імені Петра Чайковського
Інструментитруба
Жанрикласична музика
Нагороди
орден Вітчизняної війни II ступеня
народний артист РРФСР народний артист Російської Федерації
dokshizer.com

Біографія

ред.

Батьки майбутнього трубача — музикант духового оркестру Шевель Тевелевич Докшицер (1885—?)[3], уродженець Ніжина, і Люба Нохимівна Слезова-Лузман (1897—?), родом з Козельця, уклали шлюб 15 травня 1918 року в Ніжині[4][5][6].

У 1932 році сім'я переїхала до Москви, де Тимофія Докшицера узяли на виховання до оркестру 62-го кавалерійського полку, і з цього ж часу почав навчатися грі на трубі в дитячих класах музичного училища імені Глазунова у соліста оркестру Великого театру Івана Василевського. З 14 років навчався в музичній школі в класі Михайла Табакова, а також грав у Балалаєчному оркестрі Центрального будинку Червоної армії, у складі якого виступав у різних містах СРСР.

До цього часу відноситься знайомство Докшицера з композитором Володимиром Пескиним, згодом написав спеціально для нього ряд творів для труби. У 1941 році Тимофій Докшицер брав участь у другому Всесоюзному конкурсі виконавців на духових інструментах і завоював на ньому третю премію (перші дві не були присуджені).

У роки німецько-радянської війни Тимофій Докшицер ― музикант оркестру штабу Московського військового округу, в його складі він брав участь у параді на Червоній площі 7 листопада 1941 року. З 1945 році Докшицер продовжив навчання у Табакова в Музично-педагогічному інституті імені Гнесіних, і того ж року вступив за конкурсом до оркестру Большого театру. У 1947 році, на Міжнародному конкурсі в Празі ― першому, де брали участь радянські виконавці на духових інструментах, ― Докшицер отримав першу премію. Тимофій Докшицер закінчив інститут у 1950 році, а з 1952 року навчався в класі оперно-симфонічного диригування Московської консерваторії у Лео Гінзбурга. З 1957 року ― року закінчення консерваторії ― Докшицер періодично виступав як диригент у Большому театрі, проте, не відчуваючи себе професійним диригентом, з 1971 року відійшов від цієї діяльності.

Педагогічна діяльність Тимофія Докшицера тісно пов'язана з Музично-педагогічним інститутом імені Гнесіних, де він працював спочатку як асистент свого вчителя М. Табакова, а потім викладав сам. За роки педагогічної роботи Докшицера в інституті з його класу вийшло понад 100 висококласних музикантів, у тому числі 15 лауреатів Міжнародних конкурсів. Музикант також охоче давав майстер-класи і концерти як в Радянському Союзі, так і за кордоном.

У 1989 році в Нідерландах Тимофій Докшицер переніс операцію на серці. З 1990 року разом з другою дружиною, Монною Рачгус, жив у Вільнюсі.

Помер 2005 року у Вільнюсі, похований на Донському кладовищі в Москві[7].

Творчість

ред.

Тимофій Докшицер ― один з найбільших солістів-трубачів XX століття. До його репертуару входили як класичні твори для труби, так і твори, написані спеціально для нього. Серед композиторів, які написали свої твори для Докшицера ― Мечислав Вайнберг, Олександр Арутюнян, Олександра Пахмутова, Ейно Тамберґ та інші радянські й закордонні композитори. Докшицер — автор численних перекладень для труби творів, написаних для інших інструментів, зокрема — скрипкових. Багато творів записані і надалі перевидані на компакт-дисках (вибрана дискографія Докшицера включає більш двадцяти дисків). У 1960-1980-ті роки Тимофій Докшицер виступав із сольними концертами в багатьох містах СРСР і країнах світу.

Тимофій Докшицер — автор трьох книг: «Шлях до творчості», «З блокнота трубача» і «Сурмач на коні».

Родина

ред.
  • Перша дружина — Фаїна Семенівна Хавкша, філолог.
    • Син — Сергій Докшицер (1948—1991), фаготист.
  • Друга дружина — Монна Янівна (Іванівна) Рачгус (Рачгус-Докшицер, нар. 1921), скульптор-кераміст.
  • Брат — Володимир Докшицер[8].

Примітки

ред.
  1. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #122040740 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  3. ↑ Докшицер Т. А. Трубач на коне [Архівовано 31 березня 2020 у Wayback Machine.]. — М.: Издательство «Композитор», 2008. С. 6-7.
  4. ↑ Запись о бракосочетании в канцелярии городского раввина Нежина доступна на сайте еврейской генеалогии JewishGen.org. Здесь же указаны имена деда и бабушки со стороны отца: Тевье Шмуйлович и Перл-Фейга Залман-Беровна Докшицер. Семья происходила из Дисны.
  5. ↑ Великий трубач [Архівовано 19 січня 2021 у Wayback Machine.]: Здесь имена родителей записаны как Александр Тевелевич Докшицер и Любовь Наумовна Слезова.
  6. ↑ Т. А. Докшицер «Трубач на коне» (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 31 березня 2020. Процитовано 22 серпня 2020.
  7. ↑ Могила Т. А. Докшицера. Архів оригіналу за 25 вересня 2020. Процитовано 22 серпня 2020.
  8. ↑ Тимофей Докшицер. Архів оригіналу за 23 вересня 2020. Процитовано 22 серпня 2020.

Література

ред.
  • Болотин С. В. Энциклопедический биографический словарь музыкантов-исполнителей на духовых инструментах. — 2-е изд., доп. и перераб. — М.: Радуница, 1995. — С. 86—88. — 4000 экз. — ISBN 5-88123-007-8.
  • Чумов Л.Е. Докшицер Тимофей Александрович // Очерки о трубе и трубачах в России. — М. : Московская консерватория, 2004. — С. 68—75. — 500 прим. — ISBN 5-85941-010-7.
  • Докшицер Т.А. // Музыкальная энциклопедия. — М. : Советская энциклопедия, 1974. — Т. 2. — С. 278.
  • Кавунник О. А. Світ підкоряється тому, хто має Батьківщину / О. А. Кавунник. –  Ніжин : Міланік, 2006, - 75 с.
  • Кавунник О. А. Творчість Докшицера у контексті українського та світового музично-інформаційного простору. / О. Кавунник, Л. Кавунник // Український вимір Міжнародний збірник інформаційних, освітніх, наукових, методичних статей з України та діаспори. – Ніжин-Київ : НДУ ім. М. Гоголя. – 2006. – С.  97-99.
  • Кавунник О. А. Тимофій Докшицер – трубач-легенда / О. А. Кавунник. – Ніжин : Міланік, 2007. – 111 с.
  • Кавунник О. А. Музично-педагогічні питання у науковій спадщині Т. О. Докшицера / О. А. Кавунник // Наук. вісник НМАУ ім. П. Чайковського. – К., 2008. – Вип. 70. – Кн. 1 : Проблеми методики та виконавства на духових інструментах. – С. 167–175.
  • Кавунник О.А. Ретроспекція творчості Тимофія Докшицера й Валерія Посвалюка в контексті музикознавчої регіоніки. // Історія становлення та перспективи розвитку духової музики в контексті національної культури України та зарубіжжя. Збірник наукових праць. Волинські обереги. Випуск 13. / Упорядник С. Д. Цюлюпа. Рівне, 2021. С. 84-88. (Міжнародні науко-метричні бази Google Scholar, Academic Resource Index Pesearch Bib).
  • Кавунник О. А. Постать трубача Тимофія Докшицера в музичній культурі України (до 100-річчя пам’яті митця) // Історія становлення та перспективи розвитку духової музики в контексті національної культури України та зарубіжжя. Збірник наукових праць. Волинські обереги. Випуск 14 / Упорядник С. Д. Цюлюпа. - Рівне: 2022. С. 80-82. (Міжнародні науко-метричні бази Google Scholar, Academic Resource Index Pesearch Bib).

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wiki.x.io/w/index.php?title=Докшицер_Тимофій_Олександрович&oldid=43001147