Карельське повстання
Нейтральність цієї статті під сумнівом. |
Карельське повстання (фін. Itäkarjalaisten kansannousu Східнокарельське повстання, Друга радянсько-фінська війна) — збройний конфлікт між Радянською Росією і Північнокарельською державою за підтримки фінських волонтерів на завершальному етапі Громадянської війни в Росії.
| Карельське повстання | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Громадянська війна в Росії | |||||||
| |||||||
| Сторони | |||||||
 Північнокарельська держава*  Фінські волонтери
|
.svg){kind=small} РРФСР
| ||||||
| Командувачі | |||||||
| Василь Левонен (Ідеологічний лідер) Ялмарі Таккінен (Воєначальник) Оссіппа Боріссайнен (Член ради)
|
Олександр Гнатович Седякин (грудень 1921)
| ||||||
| Військові сили | |||||||
| 2500 осіб 550 осіб (на листопад 1921)
|
13000 осіб
| ||||||
| Втрати | |||||||
| 50 вбитих 150 поранених 500 обморожені |
352 вбитих та зниклих безвісти 1042 поранених[1] | ||||||
Передісторія
ред.На початку XIX століття, після приєднання Фінляндії до Російської імперії, між Фінляндією і Олонецкою губернією починають встановлюватися тісні зв'язки, в тому числі культурні, що супроводжувалися двосторонньої міграцією населення і змішаними шлюбами.
До початку XX століття у Фінляндії сформувалася численна та активна карельська діаспора.
В 1906 році в Тампере пройшов установчий з'їзд «Союзу біломорських карелів». З'їзд затвердив статут, головною метою якого було проголошено об'єднання споріднених карельського і фінського народів, що населяли Олонецьку та Архангельську губернії, поліпшення духовного і матеріального становища біломорських карелів. Союз об'єднував близько 750 осіб, як громадян Фінляндії, так і підданих Російської Імперії. Пізніше члени «Союзу біломорських карелів» зіграли важливу роль в Карельському повстанні[2], ставши його ідейними натхненниками та організаторами. Крім членів Союзу, в підготовці повстання брали участь члени «Карельського академічного товариства»[3] (фін. Akateeminen Karjala-Seura, AKS), шюцкора, «Братів по ненависті» (фін. Vihan veljet) та інших організацій.
Не менш важливу роль у повстанні зіграла фінська діаспора, яка проживала на території Карельської трудової комуни і мріяла про «Велику Фінляндію», межа якого повинна була пройти по Неві, Свірі та від Повенца до Онезької затоки Білого моря[джерело?].
10 жовтня 1920 року в Гельсінкі був створений «Карельський союз», до керівництва якого увійшли представники правлячих кіл Фінляндії.[4][неавторитетне джерело]
Причини війни
ред.- Невдоволення населення східної Карелії нестачею продовольства, важким економічним становищем, недоліками в політиці радянської влади;
- Бажання виправити «ганебний мир» Тартуського договору, прагнення до створення «Великої Фінляндії» серед фінської політичної еліти та емігрантів зі східної Карелії[джерело?].
Пов'язані нагороди
ред.- Нагрудний металевий жетон «Чесному воїну Карельського фронту» — пам'ятний знак, встановлений наказом РВР № 570 від 5 березня 1922 року, їм нагороджували відзначилися червоноармійців і командирів.[5]
Примітки
ред.- ↑ Krivosheyev, Grigoriy (1997b). Soviet Casualties and Combat Losses in the Twentieth Century (вид. 1st). Greenhill Books. ISBN 1-85367-280-7. Архів оригіналу за 23 вересня 2009. Процитовано 6 липня 2015.(англ.)
- ↑ Ковальов Д., Ковальов П. (2016). Повстання Ідентичності (Українська) . Дніпропетровськ: Баланс-Клуб. с. 106—107, 110—114.
- ↑ User, Super. Забута історія карельського чину проти більшовиків — Часопис Січовик. sichovyk.com.ua (укр.). Архів оригіналу за 5 грудня 2017. Процитовано 4 грудня 2017.
- ↑ Білофінська авантюра в Карелії 1921—1922 років // Радянська історична енциклопедія / редколл., Гл. ред. Е. М. Жуков. Т. 2. — М .: Велика Радянська енциклопедія, 1962. — С. 275—277.
- ↑ П. А. Кабанов. Сталеві перегони. М., «Воениздат», 1973. стор.45