Жан-Марі Леклер
Жан-Марі Леклер (старший; фр. Jean-Marie Leclair; 10 травня 1697, Ліон — 22 жовтня 1764, Париж) — французький скрипаль і композитор, основоположник французької скрипкової школи XVIII століття[7].
| Жан-Марі Леклер | |
|---|---|
фр. Jean-Marie Leclair  | |
 | |
| Основна інформація | |
| Дата народження | 10 травня 1697[1][2][…] |
| Місце народження | Ліон, Французьке королівство[4] |
| Дата смерті | 22 жовтня 1764[1][2][…] (67 років) |
| Місце смерті | Париж[4] |
| Причина смерті | різана рана |
| Громадянство |  Франція |
| Професії | композитор, артист балету, балетмейстер, скрипаль, учитель музики, капельмейстер, хореограф, танцюрист |
| Вчителі | Арканджело Кореллі і Giovanni Battista Somisd |
| Інструменти | скрипка |
| Жанри | класична музика |
| Magnum opus | Scylla et Glaucusd |
| Брати, сестри | Jean-Marie Leclair the youngerd[5][6] |
 Файли у Вікісховищі | |
Біографія
ред.Леклер був старшим з восьми дітей Антуана Леклера, ткача і віолончеліста, і з дитинства також освоював швейне ремесло, гру на скрипці і танець. У 1716 році він був зарахований в балетну трупу Ліонського оперного театру, виступав як скрипаль і танцюрист в Руані, одружився з танцівницею Марі-Роз Кастані. У 1722—1726 роках в Турині він грав на королівських весільних урочистостях і працював як балетмейстер, а також вдосконалював майстерність у Джованні Баттісти Соміса.
Повернувшись через рік у Париж, Леклер під патронажем багатого комерсанта виступає в «Духовних концертах» і пише свої перші твори — 12 сонат для скрипки і бассо контінуо. Музична громадськість схвально прийняла їх, відзначивши хороший композиторський почерк і власний стиль автора.
Як виконавець Леклер також мав великий успіх, однією з помітних подій в його житті стали виступи в Лондоні при королівському дворі разом з відомим італійським скрипалем П'єтро Локателлі. Так було покладено початок тривалому періоду суперництва італійської та французької виконавських шкіл. Виконання Леклера характеризувалося красою звучання і ритмічною свободою, в той час як Локателлі вражав слухачів філігранною технікою. Критики назвали гру Леклера «ангельською», а Локателлі — «диявольською». Суперники на сцені, в житті обидва скрипаля були друзями, разом працювали над низкою творів, музикознавці відзначають вплив стилю Локателлі на деякі сонати Леклера. Леклер також співпрацював із іншими відомими музикантами свого часу, наприклад, з клавесиністом Андре Шероном.
Перша дружина Леклера померла в 1728 році, і через два роки він одружився вдруге на Луїзі Руссель, що працювала у видавництві і брала участь у виданні низки його творів.
Справжнє визнання виконавської майстерності Леклера прийшло в 1733 році, коли французький король Людовік XV запросив його на посаду придворного скрипаля. В знак подяки музикант присвятив царственій особі кілька своїх сонат. При дворі Леклер зблизився з відомими виконавцями: виконавцем на віолі Антуаном Форкре і скрипалем Жаном-П'єром Гіньоном. Леклер був одним з небагатьох, кому дозволялося грати при дворі власні твори, в той час як звичайну основу репертуару придворних музикантів становила музика старих майстрів, таких як Жан-Батіст Люллі. У 1737 році Леклер і Гіньон посварилися через право бути керівником королівського оркестру, і хоча через деякий час вони прийшли до рішення диригувати поперемінно з періодом в один місяць, Леклер незабаром подав у відставку і покинув Париж.
Незабаром він отримав запрошення до нідерландського королівського двору від принцеси Анни, яка сама добре грала на клавесині і вчилася у Георга Фрідріха Генделя. Згідно з договором, Леклер кожен рік повинен був протягом трьох місяців перебувати при дворі. У 1740 році він почав працювати в Гаазі, де диригував оркестром. Три роки потому комерсант, який фінансував оркестр, збанкрутував, і Леклер повернувся в Париж, де і провів решту роки життя, зрідка виїжджаючи в Ліон.
З середини 1740-х років Леклер займався приватним викладанням і композицією. В 1746 році була поставлена його єдина опера «Сцилла і Главк». Написана в дусі Рамо («музична трагедія в п'яти актах), опера витримала близько 20 вистав за два місяці, а потім була знята з репертуару[8].
У 1748 році він поступив на службу до герцога Грамонського, який раніше вчився у нього, і працював композитором і диригентом у його приватному театрі. Герцогу Леклер присвятив кілька інструментальних і вокальних творів. У 1758 році музикант розлучився з дружиною і поселився в купленому незадовго до того будинку в неблагополучному кварталі на околиці Парижа.
Вранці 23 жовтня 1764 року Леклер був знайдений убитим на порозі свого будинку. Злочин так і не було розкрито, хоча у поліції було троє підозрюваних: садівник, що знайшов труп, дружина Леклера та його племінник (саме на нього вказувала більшість доказів)[9].
Творчість
ред.Леклер зіграв важливу роль в історії скрипкового виконання. Володіючи видатною майстерністю, він дав поштовх розвитку французької скрипкової школи. Леклер вважався визнаним майстром сонатного жанру, творцем французького скрипкового концерту☃☃. Серед прийомів, які він використовував — подвійні трелі, тремоло лівою рукою, гра у високих позиціях та ін. Незважаючи на те, що стиль його виконання часто однозначно позначається як «французький», деякі риси явно вказують на вплив італійської школи, наприклад, використання довгого, тартінієвого смичка. У Леклера було багато учнів, багато з яких стали згодом відомими скрипалями.
Як композитор він також має велике значення. У своїх сонатах і концертах, відштовхуючись від форми і стилю Арканджело Кореллі і Антоніо Вівальді, відповідно, він формує власну манеру письма. Гармонія його барвиста і яскрава — він застосовує хроматичні послідовності акордів та енгармонічні модуляції. Його музика відрізняється витонченістю і благородством звучання.
Основні твори
ред.- Опера «Сцилла і Главк» (Париж, 1746)
- 12 концертів для скрипки з оркестром
- 48 сонат для скрипки і бассо контінуо в чотирьох зошитах
- Тріо-сонати для двох скрипок і бассо контінуо
- «Музичні розваги для легкого виконання» для скрипки і бассо контінуо
- Музика для різних балетів та вистав з співом (часто у співавторстві, багато рукописів втрачено)
Примітки
ред.- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б SNAC — 2010.
- ↑ а б International Music Score Library Project — 2006.
- ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #103777377 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ https://books.google.fr/books?id=Xgs8AQAAMAAJ&pg=PA91
- ↑ Раабен - Жизнь замечательных скрипачей - Жан-Мари Леклер (рос.). ale07.ru. Архів оригіналу за 23 грудня 2017. Процитовано 22 грудня 2017.
- ↑ У 1986 р.
- ↑ Т.Рейборн. Архівована копія. — ISBN 9785961447606. Архівовано з джерела 23 грудня 2017
Література
ред.- Ливанова Т. Н. Западноевропейская музыка XVII–XVIII веков в ряду искусств: исследование / Т. Н. Ливанова. — М. : Музыка, 1977. — 528 с.
- Раабен Л. Жизнь замечательных скрипачей: биографические очерки. — М.–Л. : Музыка, 1967. — 312 с
Посилання
ред.- Вільні ноти авторства Жан-Марі Леклер на сайті International Music Score Library Project (IMSLP)
- Жан-Мари Леклер на сайті AllMusic(англ.)